МИКУЛА Михайло
Священик при Мукачівській міській лікарні
Народився 25 грудня 1910 р. в с. Підгорб (тепер мікрорайон м. Мукачево) в сім'ї муляра Олександра Микули і Юліанни Цібрик, робітниці Мукачівської тютюнової фабрики. Здобувши середню освіту в Мукачівській гімназії, продовжив навчання в Пряшівській духовній семінарії.
По закінченні приїхав додому і 14 жовтня 1936 р. Микула Михайло разом з богословами Бобалик Павлом і Гумен Іваном був возведений в духовний сан і рукоположений єпископом Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександром Стойкою. Після висвячення працював 1936 — 1937 рр. парохом у с. Ганьковиця Свалявського р-ну, з 1937 по 1945 рр. був парохом у с. Завидово Мукачівського р-ну.
Після приходу в с. Завидово Радянської Армії 24 жовтня 1944 р. розпочалась активна й безсовісна агітація щодо переходу на російське православ'я, яке негласно вже тоді підтримувала і нова влада, в результаті чого в селі спалахнула, посіяна ще в двадцятих роках, міжконфесійна боротьба. В цей час у селі з'явився один із так званих "добровольців" по імені Стенич. Вночі він розбудив усю сім'ю о. Микули й самовільно, без всякого на це дозволу відповідних органів заарештував його. Прив'язавши зв'язані руки священика до хвоста коня, повів його через село і закрив в одному з підвалів. Другого дня на скликаних за ініціативою Стенича зборах у школі о. Михайло стояв перед ним як Христос перед Пилатом і підбуреним народом. У цей час, а це сталося тільки по Божому Провидінню, як ангел-хоронитель, у селі появився один офіцер Радянської Армії (на жаль, ім'я його залишилося невідомим), який зумів довести цьому фанатичному зборищу, що для таких дій існує закон і суд. Він домігся, щоб усі мирно розійшлись і звільнили о. Михайла.
Враховуючи ці події і обставини, які склалися в селі, єпископ Теодор Ромжа доручив о. Михайлові в 1945 р. обслуговувати духовні потреби греко-католицьких вірників у Мукачівській міській лікарні. Вищезгадані події співпадали з цілями тодішніх властей, які, ведучи компрометацію Греко-Католицької Церкви, готувалися до її ліквідації на Закарпатті, як це вже було зроблено у Львові. Працівники КДБ спробували схилити о. Микулу на возз'єднання з російським православ'ям і співпрацю з ними. Коли він категорично відмовився, то місцева влада за активної співпраці з працівниками КДБ, "проводячи роботу по очищенню від ворожих елементів", 5 серпня 1946 р. заарештувала о. Михайла, а Закарпатський обласний суд 19 жовтня 1946 р.засудив на 8 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду через Львівську тюрму-розподільник його відправили в один із таборів ГУЛАГу м. Воркути. Там його безкоштовну працю використовували у шахтах по видобутку вугілля. Відбувши "покарання", був звільнений з-під стражі, але поїхати додому йому не дозволили через п'ятирічне позбавлення прав. Отець Михайло змушений був і надалі залишатись у м. Воркуті, де, вже на волі, влаштувався на роботу, працював. Коли йому дозволили поїхати додому, то перед цим запропонували перейти до російського православ'я і парохію в м. Конотопі на Україні. Отець Михайло відповів: "Я важко і добросовісно працював, а тепер настала пора й відпочити". Приїхав він додому в м. Мукачево як пенсіонер. Помер о. Михайло Микула 12 вересня 1988 р. на 78-му році життя і 52-му році свого душпастирства в м. Мукачево. Отець Михайло реабілітований 12 жовтня 1990 р. Генеральною прокуратурою України.
Дружина о. Михайла Микули, Параска Добей, народилася 4 травня 1910 р. в с. Циганівці Ужгородського р-ну в сім'ї греко-католицького півцеучителя Гаврила Добея і Олени Беллович. Здобувши учительський диплом у 1930 р., працювала вчителькою початкових класів у с. Худльово Ужгородського р-ну. 29 серпня 1936 р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика і вчителювала в селах, де був парохом її чоловік. Після арешту о. Михайла її було звільнено з посади вчителя як дружину священика, котра нібито не забезпечувала ідейного рівня навчання й виховання підростаючого покоління. Залишившись без чоловіка і роботи, з честю несла великий тягар по утриманню і вихованню чотирьох малолітніх дітей: Тіберія, Миколи, Гаврила і Марії. Уже разом із чоловіком дала їм путівку в життя. Померла в м. Мукачево.