МИКИТА Йосиф
Парох Церкви Верховних Апостолів Петра і Павла (12 липня) в с. Косівська Поляна Рахівського р-ну
Народився 27 квітня 1895 р. в с. Нижня Рибниця (Словаччина) в сім'ї греко-католицького священика Олексія Микити і Олени Негребецької. Початкову освіту одержав в 1902 — 1906 рр. у рідному селі. В 1907 р. батько був переведений парохом у с. Богдан Рахівського округу, і сина віддали на навчання в Ужгородську гімназію, яку закінчив в 1914 р. і поступив в Ужгородську духовну семінарію. Звідси, згідно з рішенням єпископської Консисторії, його направляють навчатися в Центральну духовну семінарію у Будапешті. Здобувши теологічну освіту, приїхав додому і на протязі двох років працював викладачем німецької мови в Ужгородській гімназії.
5 листопада 1922 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп у єпископській каплиці висвятив на священика 5 богословів: Монді Миколая, Пензель Михайла, Лоя Івана (богослов із США), Роговского Юлія, серед яких був і Микита Йосиф. Свою душпастирську працю розпочав у с. Ясіня (з 1947 р. — смт. Ясіня), потім працює парохом у 1924 — 1927 рр. у с. Жуково Мукачівського р-ну, 1927 — 1932 рр. — парох у с. Требушани (в 1946 р. перейменоване в с. Ділове) Рахівського р-ну, а з 1932 по 1949 рр. був парохом у с. Косівська Поляна.
У 1935 році за проектом ужгородського інженера Егреші Емиліяна розпочалось будівництво нової мурованої церкви. Свлоєю самовідданною працею, не шкодуючи сил і енергії, о. Микита керував будівництвом красивої тривежевої церкви в бойківському стилі. Підготовку до будівництва цієї споруди розпочав його попередник, колишній священик с. Косівська Поляна д-р Олександр Марина (1920 — 1932). 21 листопада 1937 року на свято св.Михайла намісник (декан Бичківського деканату у 1930-1938 рр.) разом з парохом о.Йосифом посвятили ще не повністю закінчений храм для дочасного богослужебного користування, а на свято св.Петра і Павла 12 липня 1938 р. з участю близько чотирьох тисяч вірників і всього окружного духовенства єпископом Мукачівської Греко-Католимцької єпархії Олександром Стойкою була урочисто освячена повністю готова, нова, гарна і величава церква у Косівській Поляні .
16 жовтня 1944 р. була "звільнена" Косівська Поляна. “Слідом за фронтом, мов чорні ворони розійшлися по селах нашого краю каральні органи, чекісти НКВС. Не оминули вони і наше село”, старались встановити тут свої порядки. Прийшли радянські “визволителі” – одні вигнали від нас фашистів, а другі – наших батьків і нас звільнили як від землі, так і від духовности.
Починаючи вже з весни 1946 р. органи місцевої влади постійно турбують о. Йосифа і пропонують возз'єднатися з російським православ'ям, обіцяючи різні привілеї. Не добившись успіху йому було заборонено виконувати душпастирську працю і виселено його з сім’єю з парохіального будимнку (фари). Влада старалась ізолювати священика від своїх вірників, “які “покірно і добровільно” передали ключі від церкви і всього церковного майна православній громаді та звільнили місце для православного батюшки. Влада добилась укладання віжповідного акту передачі ще 4 листопада 1948 р., який підписали від імені греко-католицької громади, що передали майно:Василь Брехлійчук та Ірина Микитова, а від православної громади, що прийняла майно,- Федір Словак і Михайло Гаврищук. Акт завірив голова сільради Дмитро Юращук. Так Косівська Поляна, з одного дня на наступний, стала православною, і підпорядкованою Московському патріарху” .
У лютому 1949 р. з ним вже вели розмову на тему переходу до православ’я працівники Рахівського КДБ і, не добившись успіху, доручили одному з близьких вірників о. Йорсифа Микити намовити його па перехід до православ'я. Після багаторазових категоричних відмов з боку священика 29 травня 1949 р. працівники Рахівського відділення КДБ заарештували о. Йосифа. Після короткого слідства були сфабриковані матеріали, на підставі яких Закарпатський обласний суд 21 липня 1949 р. засудив о. Йосифа Микиту на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Місцеві можновладці добились, щоб сім’я о.Микити покинула село, а іхнє конфісковане майно потихеньку розікрали.
Із спогадів о. Стефана Бендаса дізнаємось, що о. Йосиф Микита після суду був поселений у 19-й камері Ужгородської тюрми, а 26 серпня 1949 року його разом з олтарними братами оо. Юлієм Бачинсь-ким, Стефаном Бендасом, Віктором Дулишковичем, Михайлом Мозером, Антоном Романом, Ігнатієм Сіксаєм і Гаврилом Удутом під охороною повезли на залізничну станцію м. Ужгород, де вони були погружені у вагон для в'язнів, так званий "столипін", і відправлені в тюрму-розподільник м. Львова.
Прибули туди 28 серпня і були поселені в 14-й камері 12-го корпусу. 8 вересня 1949 р. знову — "чорний ворон", вагон "столипін" — і вищезгадана група священиків без о. Юлія Бачинського була відправлена в Київ. 9 вересня прибули в Київську тюрму КДБ "на Короленка", звідки 10 вересня їх переводять у Київську тюрму № 1, так звану "Лук'янівку". Тут о. Йосиф Микита з о. Ігнатієм Сіксаєм були поселені в камеру № 33. Далі о. Стефан Бепдас згадує: "17 січня 1950 року оо. Микола Ляхович і Йосиф Микита прибули у Московську тюрму, де під час прогулок мені пощастило розмовляти з ними. Пізніше мені вдалось з ними розмовляти і в Куйбишевській тюрмі, і від них я узнав, що вони поселені в камері № 11. 8 лютого мене і оо. Миколу Ляховича і Йосифа Микиту одним поїздом, но в різних вагонах відправили в табори ГУЛАГу Казахської РСР" . Отець Йосиф Микита опиняється в одному із таборів сел. Кенгір (у 1954 р. перейменовано в м. Джезказган), де його безкоштовна праця використовувалася на різних будівельних роботах.
У кінці 1956 р. був звільнений з місць позбавлення волі з підірваним здоров'ям повернувся додому в м. Ужгород. Помер о. Йосиф Микита 14 квітня 1971 р. на 76-му році життя і 49-му році свого душпастирства в м. Ужгород. Коли в с. Косівська Поляна довідалися про смерть їх колишнього пароха, то сам православний священик закликав вірників помолитися за отця Йосифа. Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. прокуратура Закарпатської області реабілітувала о. Йосифа Микиту 6 грудня 1992 р.
Дружина о. Йосифа Микити, Ірина Марина, народилася в 1903 р. в сім'ї греко-католицького священика Олексія Марини і Єлизавети Чернек в с. Русково (Румунія). Разом із чоловіком виховали п'ятеро дітей: Ірину (1925 р. н., вчителька), Єлизавету (1928 р. н., вчителька, дружина греко-католицького священика о.Степана Федора, померла у листопаді 2001 р.), Мар'яну (1931 р. н., вчителька) і Марію (1934 р. н., медичний працівник). Дружина о. Микити померла в травні 1985 р. на 82-му році свого життя.