ОРОС Іван
Парох церкви св. Миколая-Чудотворця (19 грудня) в с. Сокирниця Хустського р-ну
Народився 27 листопада 1914 р. в сім'ї греко-католицького священика Івана Ороса та Єлизавети Раковської в с. Бірі (Угорщина). В 1918 р. помер батько, і в березні 1919 р. мати з двома малолітніми синами переїжджає в с. Березники Свалявського р-ну, де на той час парохом був її батько Кирило Раковський (1899-1923). У 1921 р. мати вийшла заміж за сільського нотаря Тіберія Дудинського і переїжджає з дітьми в с. Керецьки Свалявського р-ну. В квітні 1926 р. померла їх мати, і хлопці залишилися круглими сиротами. Вітчим одружується, а дітей у вересні 1927 р. відправляє в с. Скотарське Воловецького р-ну, де парохом був Олександр Сабов (1923-1932), дружина якого, Анна Орос, була сестрою їх дідуся. Здобувши ще в 1921 — 1925 рр. у с. Керецьки початкову, а в 1933 р. середню освіту в Ужгородській гімназії, Іван продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.
10 липня 1938 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика Орос Івана разом з богословами: Біцков Андрієм, Іван Миколаєм і Легеза Петром . Першу свою Святу Літургію відслужив на свято Петра і Павла 12 липня 1938 р. в Ужгородській Преображенській церкві (Цегольнянська). Тут після висвячення декілька місяців працює помічним священиком. Склавши у Празі відповідні екзамени, одержав диплом і дозвіл виконувати і педагогічну роботу , й у лютому 1939 р. Апостольський адміністратор Мукачівської єпархії в м. Хуст листом від 28 січня 1939 р. призначає його викладачем Закону Божого в гімназії, яка на той час була розміщена в с. Ракошино Мукачівського р-ну . У березні 1939 р. єпископ Олександр Стойка призначив о. Івана парохом у с. Сокирниця Хустського р-ну.
Після приходу в наш край радянських визволителів у кожному селі були створені народні комітети, які в співпраці з військовими у березні 1945 р. створили в с.Сокирниця міжконфесійні чвари в результаті чого о. Іван Орос змушений був покинути село. У травні 1945 р. церкву в с. Сокирниця закрили. Були забрані книги громадянського стану і передані в Хустський ЗАГС. З цих причин о. Іван змушений був Службу Божу служити на фарі (в парохіяльному будинку), куди приходили вірники, але незабаром тут з'явилася делегація Народного Комітету з вимогою, щоб священик у триденний строк звільнив фару, тобто до 25 травня 1945 р. (Протокол від 22 травня 1945 р. з підписами: "В. Андрійцьо, предсідатель. В. Сабадош — секретарь". Кругла печатка Народного Комітету).
Скориставшись учительським дипломом, о. Іван у 1945 р. переходить на учительську роботу. З 15 серпня 1945. він був призначений Закарпатським облвно директором семирічної школи в с. Ярок Ужгородського р-ну. З 1946 по 1948 рр. працював інспектором Ужгородського дорожно-експлуатаційного відділку, інспектором обкому профспілки лісу і сплаву, бухгалтером в обкомі профспілки культпрацівників. Органи держбезпеки пильно стежили за його діяльністю. Дізнавшись про таємне обслуговування вірників, працівники КДБ 28 червня 1948 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 16 серпня 1948 р. засуджує о. Івана Ороса на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду через Львівську тюрму-розподільник потрапив у табори ГУЛАГу м. Воркути. Тут, у таборі № 2, працював на шахті № 7 по видобутку вугілля і зустрів своїх олтарних братів, які були засуджені пізніше (оо. Михайло Бобіта, Сте-фан Грегорович, Юлій Желтвай, Стефан Петенко, Іван Скіба та Елемир Ортутай). З-під стражі звільнений 17 липня 1956 р. по амністії.
Додому повернувся 23 липня того ж року й активно включився в роботу підпільної Греко-Католицької Церкви. Обслуговував вірників Ужгородщини. На державну роботу довгий час не міг влаштуватися, тому вирішив поступити на курси шоферів. Проте здобута спеціальність не допомогла працевлаштуватися. Підробляв робітником по кладці кахельних печей. Нарешті його взяли на завод "Перемога" робітником гальванічного цеху. Пізніше він переходить на завод "Газапарт" робітником механічного цеху — травильщиком. Тут працював до виходу на пенсію. Після легалізації 20 листопада 1989 р. Греко-Католицької Церкви він виходить з підпілля і допомагає вірникам організувати громади. 21 жовтня 1990 р. в с. Дідове (23 грудня 1992 р. перейменовано в с. Дийда) відслужив свою золоту Службу Божу при співслужінні каноніка Стефана Бендаса і о. Костянтина Сабова.
Помер о. Іван Орос 15 серпня 1992 р. на 78-му році життя і 54-му році свого душпастирства в м. Ужгород. Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" прокуратура Закарпатської області реабілітувала о. Івана Ороса 16 жовтня 1991 р.
Дружина о. Івана Ороса, Марта Батін, народилася 13 жовтня 1919 р. у сім'ї учителів Івана Батіна і Марії Горні. В 1939 р. працювала учителькою початкових класів в с. Сокирниця Хустського р-ну. Після арешту чоловіка залишилася з малолітньою дочкою Ержибет. Дочка Ержибет Форорні-Орос — інженер, нині вже на пенсії, проживає у м. Будапешт.