Хрещення дітей: Сакрамент раннього спасіння чи ритуальна формальність?

п. Віктор Богів - UILic

Чер 15, 2024

Кодекс канонів східних Церков в каноні 675 визначає, що у хрещенні людина через обмивання природною водою з призиванням імені Бога Отця і Сина і Святого Духа звільняється від гріха, відроджується до нового життя, зодягається в Христа і стає членом Церкви, яка є Його Тілом. А в каноні 686 приписує, що  батьки зобов’язані хрестити дитину відповідно до законного звичаю, маючи на увазі час. Окрім цього канон 697 акцентує на якнайскорішому уділенні всіх трьох перших тайн втаємничення – хрещення, миропомазання та Євхаристії.

Підставою хрещення дітей є саме Святе Письмо, на якому базується традиція і приписи Церкви. Так вже у Новому Завіті акцентується на хрещенні дітей, коли згадується хрещення цілих будинків (родин, що проживають разом) і сімей (Діян. 16,33, І Кор.15,16). Практика мотивується необхідністю хрещення для спасіння, тому вже у первинній Церкві велася і рекомендувалася практика хрещення дітей (Апостольські канони). Хрестити дітей дораджується і в Еф. 6,4; і в Лк 18,16;

Таким чином Церква з самого початку свого існування знала практику хрещення в будь якому віці. Звичайно приписуються і відповідні вимоги, відповідно до віку і стану особи, яка охрещується. 

Окрім цього доктринальною відповіддю на це запитання зазвичай є підкреслення необхідності трьох тайн втаємничення (хрещення, миропомазання та Євхаристії) для введення (втаємничення) особи в християнське життя, в історію спасіння, а канон 675 ККСЦ зазначає, що тільки після дійсного прийняття хрещення людина стає здатною для прийняття інших святих тайн. Так через хрещення особа звільняється від гріха і відроджується в Христі стаючи членом його Церкви, через миропомазання збагачується і скріплюється спеціальною силою Святого Духа, а вершиною введення є єднання з Богом в Святому Причасті. Ці таїнства, перше з яких хрещення, є, передумовами для отримання подальших тайн, а тайни є ласками через які вірник в особливий спосіб отримує Божу благодать. 

Іншою слушною відповіддю є роз’яснення, що як дитина сама не обирає своє народження, а отримує цей дар від своїх батьків, що співпрацюють  з Богом в справі  продовження людського роду, так і хрещення є той дар, який люблячі батьки вважають за потрібне дати новонародженій дитині. Адже не забуваймо що через св. тайни в особі в особливіший спосіб діє сам Бог. Повторюся, через хрещення особа стає членом Церкви і з подальшими тайнами, пов’язаними з хрещенням, долучається до повноти християнського життя, до пізнання Бога  і єднання з Ним. У випадку хрещення дитини, батьки бажаючи цього добра своїй дитині, яка ще не здатна вирішувати за себе, заступають разом з хресними батьками та й навіть цілою церковною спільнотою, волю дитини (канон 681 ККСЦ виводить, що для дозволеності (законності) охрещення дитини потрібна обґрунтована надія на її католицьке виховання (зі збереженням випадку хрещення дітей некатоликів) та згода батьків, або тих, хто їх законно заступає). В такий спосіб ласка цієї тайни починає діяти в дитині практично з самого її народження. З огляду на вищесказане є нелогічним затримувати уділення цієї тайни, яка діючи з іншими тайнами веде до пізнання Бога і життя з Ним, на противагу судженню, що ніби особа спочатку має пізнати Бога, а потім вибирати чи хреститися. Часто-густо питання, аргумент «свідомого» вибору хрещення постає у вже хрещених осіб, які, по якимось причинам не вели християнського способу життя. Але не слід забувати, що вони дійшли до пізнання Бога, саме, або і через те, що в них було посіяне це благодатне зерно, коли вони отримали ласку хрещення, хоч і можливо не співпрацювали з цією ласкою належним чином. 

В певній мірі відмова в «духовному народженні» чи відродженні є чимось подібним відмові в фізичному народженні дитини. 

З іншого боку, з боку охрещеного є необхідна співпраця з ласками св. тайн, адже якщо через хрещення особа стає членом Христової Церкви, то через миропомазання, яке в нашій Церкві як норма уділяється разом з хрещенням, вірник збагачений і скріплений спеціальною силою Св. Духа, стає достойнішим свідком і співбудівником Царства Христового (канн. 675, 692 ККСЦ). Що вказує не тільки на право отримувати подальші тайни, але і на обов’язок свідчити своїм християнським способом життя та бути «співбудівником» царства Христового тут на землі, бути «сіллю» землі тут і зараз, кожний на своєму місці, незалежно від роду занять, стану та т.п. І для цього необхідним є постійне самовдосконалення, персональна відповідь на покликання кожного поступати в святості свого життя. З огляду на це кодекс виводить одним з обов’язків душпастирів повчання вірників через проповідь, підготовку перед прийняттям якоїсь з святих тайн, катехитичне навчання пристосоване до віку кожного, щоб вести вірних «до повного пізнання таїнства спасіння» (канон 289 та 381 п.2 ККСЦ). І цей обов’язок стосується не тільки душпастирів а й всієї громади вірників, допомогою яких душпастирі в  цьому духовному навчанні повинні послуговуватися (канони 289 та 381 п.3 ККСЦ). Необхідною є  духовна наука, пристосована до різних категорій вірників впродовж всього життя, а не тільки в дитинстві, чи навпаки тільки в зрілому віці. 

Тому, підсумувавши, хрещення є логічним уділяти якнайскоріше, але це не є просто  якийсь символічний ритуал, чи знак, а це початок впровадження особи в повноту християнського життя, життя з Богом. Тому є нелогічним затримувати уділення хрещення, бо в такий спосіб особа не відкривається ласкам святих тайн через які Бог в особливий спосіб діє в особі.  

 Якщо ж по якимось причинам, особа в зрілому віці залишилася нехрещеною, то тут вимагається, щоб вона виявила бажання та пройшла відповідну підготовку (кан. 682 ККСЦ).

 Суттєвим є необхідність постійної «співпраці» вірника з божими ласками протягом всього життя, як в дитинстві так і в зрілому віці, у відповідний спосіб, відповідно до власного стану, адже бути християнином це не просто якийсь титул, а спосіб життя.