Отець Богдан Савула, настоятель
старовинного храму на Закарпатті, розповідає про повсякденне життя
громади, яка, хоч і не постраждала від російських обстрілів, але стала
безпечним прихистком для багатьох біженців, що втікали від війни. Новим
диханням для одного із найдавніших храмів України стала копія ікони
Богородиці “Salus populi romani”, яку було привезено з Риму в 2012 році.
Нещодавно цей храм було проголошено відпустовим місцем.
В Горянах, що є передмістям Ужгорода, стоїть старовинний храм
“Ротонда”, назва якого пов’язана з його круглою формою: італійською
“rotonda” означає “кругла”. Тепер тут діє греко-католицька парафія
Покрова Пресвятої Богородиці. 24 червня 2012 року з катедрального
греко-католицького собору Ужгорода до цього храму було процесійно
перенесено копію ікони “Salus populi romani”, яку в Римі поблагословив
Папа Венедикт XVI перед тим, як подарувати владиці Мілану Шашіку
(1952-2020). В інтерв’ю для ватиканських медіа парох отець Богдан Савула
розповідає про історичне значення храму, про життя громади в час війни
та про розвиток відпустового місця.
Отче, розкажіть, будь ласка, в чому полягає особливість цього храму.
Важливо зауважити, що це дуже важливий історичний храм, тому що він
–найдавніший на Закарпатті і входить у трійку найдревніших храмів
України. Окрім того, такого типу “ротонди” – це дуже цікаві будівлі,
тому що в Східній Європі, наприклад, їх залишилося одиниці. І наша
Ротонда є найбільш збережена: від деяких “ротонд” залишилися просто лише
фундаменти. Це романський стиль, який просто був, можна сказати,
занесений сюди якимось дивом. У нашій Ротонді також є унікальні фрески,
які тісно пов'язані з Італією, тому що вважається, що це школа майстрів
Джотто. І такого типу фресок немає більше ніде ні в Україні, ні в
Польщі, ні у Східній Європі. Це абсолютно унікальна річ, яка приваблює
не тільки віруючих людей, що приходять до найдавнішого храму, але й
митців, археологів, мистецтвознавців, дослідників історії тощо.
Цікавість цих фресок полягає також в тому, що вони, правдоподібно,
сягають кінця XIII-XIV століття. Цікаво також те, що майже всі вони були
або заштукатурені, або завапновані. Правдоподібно, що в певний період
церква могла опинитися в протестантів, і їх випадково відкрили у
1860-1870. Тоді їх розчистили і потім проводилися деякі роботи, і вони
зберігаються в тому вигляді до теперішнього часу. Тому з часом храм
ставав дуже популярним не тільки для вірних, які там живуть, але для
людей з різних континентів. Приїжджали навіть люди з Англії, з
Австралії, які досліджували ті фрески. І у 2012 році вже покійний
єпископ Мілан Шашік привіз з Риму ікону-копію Salus Populi Romani (Спасіння Римського Люду), яку поблагословив Папа Венедикт XVI. Владика Мілан зробив також афіліацію з базилікою Santa Maria Maggiore,
і з того часу до церкви почало приходити ще більше людей. Вже недавно
був виданий декрет, що це є відпустове місце, де люди можуть отримати
повний відпуст.
Що би Ви могли сказати про те, як розвивається громада навколо цього храму?
Дуже цікава історія, бо в радянський період, коли наша Церква була
ліквідована, то протягом певного періоду часу храм був формально
православним. У 1959 році його визнали аварійним, тому що в нього
вдарила блискавка, і до 1990 року храм не функціонував, він був
закритий. І вже коли потім наша Церква вийшла з підпілля, люди, так би
мовити, отримали нове дихання, і, звісно, зробили все для того, щоби
храм повернули громаді. Навіть була дискусія, чи повертати православним,
тому що востаннє він був зафіксований як православний, але тотальна
більшість проголосувала за те, щоб храм був греко-католицький. Ну і це
відчувається, бо люди стараються, щоб храм був прикрашений, щоб все було
облагороджено, і для того, щоб, коли приїжджають люди, їм дійсно було
приємно побути в тому храмі.
Спочатку Горяни було селом, яке потім приєднали до Ужгорода, і
тепер це мікрорайон Ужгорода. Стосовно розвитку Марійської святині, то
варто виділити два аспекти. Найперше, це духовний аспект. Кожної першої
суботи одна з навколишніх парафій проводить паломництво до нашої
Горянської Ротонди. Відбувається Свята Літургія, молимося за мир в
Україні, за всіх воїнів. А кожного тринадцятого числа проводимо
“Фатімський вечір”, що включає фатімську молитву до Богородиці, також є
Літургія, молитва матерів, молитва на вервиці. Другий аспект – це
розбудова цього відпустового місця. Ми розпочали із зовнішньої
реставрації Ротонди, а тепер ми почали розбудовувати паломницький центр,
щоби люди, які приїжджають, могли там відпочити, заночувати, щось
поїсти. Ми ще на початковій стадії будівництва, бо зараз не дуже
сприятливий час стосовно фінансів, бо в країні йде війна. Але ми
працюємо. Дуже важливо, що ми вже маємо земельні ділянки, оформлені для
Ротонди, тому найближчим часом, я думаю, що буде споруджений
паломницький центр, відкрита каплиця і Хресна дорога.
Ужгород розташований біля кордону зі Словаччиною, тобто досить
далеко від зони бойових дій. Як війна впливає на життя вашої громади?
Так, ми є найдальше від бойових дій і, дякувати Богу, до нас лише
одна ракета прилетіла на початку війни. Але війну ми відчували через
величезну кількість біженців і переселенців. На початках майже в кожному
будинку, в усіх парафіян жили люди з Харкова, з Донецька, з Одеси, з
Дніпра, Запоріжжя, які просто втікали від війни. І ми, бачивши кількість
цих людей, мали реальне бажання допомагати: ми допомагали і фінансами, і
їжею, і одягом, і всім, чим можна було. З часом, звичайно, ця потреба
трошки зменшилася, тому що дехто повернувся назад, дехто виїхав за
кордон, дехто собі знайшов житло. Але війна відчувається тому, що дуже,
знаєте, атмосфера дуже важка загалом в державі. Тому що відчуваю, що
якщо на початку ми всі жили очікуванням, що “ще трошки, ще трошки”, то
зараз стає дуже важко, тому що всі ментально дуже втомлені, і ніхто не
знає, чим воно закінчиться. Крім того, важкий тягар – це загибель наших
військових на фронті. Наприклад, я поховав п'ять воїнів з нашої
парафії, а Горяни – це відносно маленький мікрорайон. Є багато
поранених, багато воює на фронті. Тому ми молимося постійно. Отже, попри
те, що ми найдальше, ми війну відчуваємо дуже глибоко і дуже близько.
Бо коли дивишся на людей, які не мають куди повернутися, дивишся в очі
діток, які залишилися сиротами, це не легкий досвід.
Яке значення має для Вас особисто набожність до Пречистої Діви Марії?
Для мене це свого роду особиста історія: колись я читав історію про
Фатімські об'явлення, де Богородиця закликала до молитви за навернення
Росії, і мені спали на думку ці слова, коли розпочалося повномасштабне
російське вторгнення. І тому це дуже глибоко відчувається на духовному
рівні, це така духовна боротьба. І я постійно людям говорю, що нам треба
стати на коліна, молитися і постити, тому що по-людськи жодна світська
організація не може зупинити цю війну, тому ми мусимо уповати на Господа
Бога. Тому ми на єпархіальному і на загальнодержавному рівні
організовуємо дні молитви і посту за нашу державу. І ще раз переконуюсь в
тому, що якщо би не Господь Бог, ну то я би відповіді не знаходив.
Можливо, я би вже так само десь виїхав з країни з сім'єю, тому що казав
би, що тут перспективи немає. Але ця віра в Господа Бога і довіра до
Пречистої Богородиці дає мені надію, що щось буде краще, як є тепер.
Джерело: vatican news