Подячне Слово владики Теодора Мацапули на завершення хіротонії

  Ваше Високопреосвященство Владико Нунцію Вісвальдасе, Ваше Блаженство Святославе, Високопреосвященні Митрополити та Архиєпископи, Ваші преосвященства, дорогі священники та монашество, представники влади всіх рівнів та консульств, дорогий народе Закарпаття та всіх куточків України і світу, тут присутні і ті, що дивляться нас сьогодні за допомогою трансляції, до яких сьогодні звертаю це перше Архипастирське слово – слово подяки. Христос посеред нас!

Євхаристія, яку ми святкуємо, є найвеличнішою і найдосконалішою подякою, яку ми можемо принести Отцеві. Дозвольте мені додати оці слова, щоб висловити те багатство почуттів, які супроводжують мене в цей дуже важливий момент мого життя і нашої Церкви.

Моя глибока і сердечна подяка насамперед Богові за дар життя і покликання до богопосвяченого і священичого життя, яке завдяки сьогоднішньому даруванню благодаті досягає своєї повноти. Отцеві всього милосердя ввіряю своє єпископське служіння, відновлюючи своє «так» з трепетом, але також і з тією спокійною впевненістю, яка походить від знання Того, у Кого я повірив (2 Тим. 1, 12).

Моя синівська подяка лине сьогодні до рук моєї найбільшій любові – Пречистої Діві Марії, яка своїм Материнським поглядом завжди дивиться на Свого сина. Особливо відчуваю цю материнську присутність у її іконах, які впродовж життя мене супроводжували: дитячі роки – в Крилоській іконі, семінарійні – в Сенінській та Помпейській іконах, монаші та священичі – в Луханській, а моє служіння на Закарпатті  –  в Мукачівській іконі, свято якої сьогодні святкуємо. У моєму єпископському служінні прагну робити все З МАРІЄЮ, ДЛЯ МАРІЇ, І ЧЕРЕЗ МАРІЮ, як вчить мене духовність мого дорогого Згромадження Воплоченого Слова.

Перш ніж перейти до подяки людям, я хочу схилити свою голову перед полеглими нашими співвітчизниками і всіма тими, хто сьогодні на полі бою проти російського агресора кладе свої душу й тіло. Хотілося б, щоб ми мали чітке усвідомлення, що ми сьогодні у цьому храмі молимося, дякуємо один одному завдяки нашим захисникам, які навіть у цей момент проливають свою кров за нашу національну та релігійну свободу. Подяка їм, а також волонтерам, рятувальникам, лікарям та нашим капеланам, які своїм життям протистоять тим, хто хоче принести смерть. Закликаю всіх не охолонути в прагненні наблизити справедливий мир і протистояти злу в будь-який можливий спосіб.

  Щиро дякую Папі Франциску за доручену місію бути Батьком для Мукачівської єпархії. Для мене це великий кредит довіри, який зможу оправдати тільки за Божою благодаттю, бо людських сил обмаль. Цю подяку передаю через Апостольського Нунція Монсеньйора Вісвальдаса Кульбокаса. Він знає всі деталі того, наскільки це рішення для мене було непростим. Тому в момент, коли було темно, окрім Божого Слова, його слово та підтримка стали для мене світлом Божим. Знаючи свої немочі, я можу не довіряти собі, можу мати страх довіритися іншим, але не можу сумніватися в Тому, Хто мене кличе голосом Церкви, котрий через Папу та Нунція виявляє Свою волю. Щиро дякую Вам, Владико, за те, що Ви з нами не тільки в часи святкувань та праці, але й тоді, коли на наш народ летять ракети, а ворог вривається у двері. Щиро дякую Вам і за сьогоднішнє до нас промовлене слово.

Хочу висловити вдячність моїм святителям:

– Владиці Архиєпископу і Митрополиту Івано-Франківському Володимиру Війтишину, який через покладання рук та молитву колись прийняв мене до священичої родини, уділяючи дияконські та священичі свячення, а сьогодні, як мій головний святитель, – до Апостольської Колегії. Від нього я отримую не тільки благодать хіротонії, але й глибоке свідчення провідника Божого люду у буремні роки підпілля, у момент його розквіту і в теперішній час, позначений ранами війни. Дякую Вам, Владико!

– Дякую моєму другому співсвятителю Митрополитові Пряшівському Владиці Йоні Максіму, нашому сусідові і доброму другові, якій виплекав своє монаше покликання серед нас в Унівській Лаврі, з якої був покликаний стати Главою Словацької греко-католицької Церкви. Дорогий Владико, дякую Вам за вашу прихильність до нашої єпархії та за цю особливу участь у моїй хіротонії.

– Дякую моєму третьому співсвятителю – нашому дорогому Владиці Нілові Лущаку, дотеперішньому Апостольському Адміністраторові цієї єпархії, а тепер моєму єпископу-помічнику. Ви, дорогий Владико, прийняли цю осиротілу єпархію після несподіваної кончини нашого боголюбивого Владики Мілана, вели її в часі ковідних обмежень і в час, коли розпочалась ця жахлива війна. Сьогодні від імені духовенства та Божого люду складаю Вам подяку, за те, що не лишали хреста, а несли його доки Господь призначив. Я знаю, як вам було нелегко, тому щиро сподіваюсь на Ваше розуміння тоді, коли буде нелегко мені, тому очікую від Вас помочі та братерської поради і підтримки як єпископа-помічника. Дякую Вам, дорогий Владико!

Сьогодні хотів би подякувати усім Митрополитам, Архиєпископам і Єпископам, котрі сьогодні так чисельно приїхали до нашого Катедрального Собору.

В особі Глави і Отця Української греко-католицької Церкви Блаженнішого Святослава хочу скласти подяку всьому єпископату, які найбільш численно прибули до цього Ужгородського Катедрального Собору не тільки з України, але й з численних країн світу, і сьогодні тут присутні. Ваше Блаженство, Господь у Своєму провидінні кличе нас до спільної праці для нашого зболеного народу. Щиро дякую Вам і всьому Синодові УГКЦ за Ваші відкриті серця і взаємну підтримку! Нехай любов і взаємопошана у наших зусиллях для творення миру та проголошення Керигми, про яку ми з Вами спільно роздумували в часі щойно проведених синодальних засідань, стануть для зраненого Божого люду цілющим бальзамом! Ви, Ваше Блаженство, прибули до нас з цілим гроном єпископів Вашого синоду з усього світу.

Маємо серед нас Владику Миколая з Австралії та Океанії, Владику Браяна та Андрія з Канади, Владику Венедикта із США; з Європи: Владику Гліба із Франції, Владик Діонізія та Іринея з  Італії, Владику Кена з Англії, та отця Юрія Коласу, єпархіального вікарія для греко-католиків візантійського обряду в Австрії. 

Вітаю Владик з Польші – Митрополита Перемишльського Євгена та Владику Аркадія, Єпископа Ольштинсько-Ґданського. 

Вітаю Єпископів, які прибули до нас зі зболених регіонів країни: з Харкова – Владику Василія, з Одеси – Владику Михаїла, Донецького Екзарха Степана.

Вітаю Єпископів Львівської Митрополії на чолі з Митрополитом Владикою Ігорем Возняком та Його помічником Владикою Володимиром, Єпарха Стрийського Владику Тараса та його помічника Владику Богдана, Єпарха Сокальсько-Жовківського Михаїла та його помічника Владику Петра, Єпарха Самбірсько-Дрогобицького Ярослава та Його помічника Владику Григорія.

Вітаю Владик Івано-Франківської Митрополії – вже згаданого Митрополита, котрий прибув зі своїм помічником Владикою Миколаєм, Владикою Йосафатом, Єпархом Чернівецьким, та Коломийським єпископом Владикою Петром. 

Вітаю Владик Тернопільсько-Зборівської Митрополії – Владик-помічників Теодора та Володимира, Єпарха Бучацького Дмитра, а також Єпарха Кам’янець-Подільського Владику Івана.

Вітаю наших Київських Єпископів-помічників Владик Йосифа та Степана.

Маю за особливу приємність вітати серед нас Владик, які приїхали до нас з митрополій та єпархій, які мають витоки з нашої Мукачівської єпархії і шанують її як свою Матір, – Митрополита Пітсбурського Вільяма та Єпископів зі Сполучених Штатів Курта з Пассаїку та Роберта з Парми. 

Серед присутніх Єпископів сьогодні маємо вже згаданого Митрополита Йону, в особі якого щиро вітаю Владик зі Словаччини – Архієпископів Циріла, Єпарха Кошицького, та Митрополита Яна, Владику Андрія.  

Вітаю Митрополита Гайдудорозького Фюлепа та Єпископів з Угорщини – Владик Авеля Ніредьгази та Атанасія, єпископа Мішкольцького. 

Також серед нас присутні Владика Юрій Джуджар із Сербії, Владика Мілан Стіпіча з Хорватії; а також Владика Каліна Іоанн з Румунії із Лугоша. 

Дорогі Владики, спільне коріння має спонукати нас до любові та співпраці в дусі Христової Євангелії, пам’ятаючи про ті дари, які ми отримали через Церкву в минулому, якими ми втішаємося тепер і які маємо зберегти для майбутнього. Щиро дякую Вам за Вашу присутність та велику підтримку нашої єпархії!

Щиро дякую Владикам римо-католицького єпископату на чолі з головою єпископської конференції Віталієм Скомаровським, Митрополитом Мечиславом Мокшицьким та його помічником Владикою Едвардом, Владикам Анталу, Яцеку, Радославу, а також всьому римо-католицькому духовенству.

У стосунках з римо-католицькою Церквою найбільш відомою є формула, якою означив наші взаємовідносини св. Іван Павло ІІ, сказавши, що Христова Церква дихає обома легенями – Східною і Західною. Я хотів би, щоб сьогодні ці слова на цьому святі знову зазвучали, адже вони виражають те, що сьогоднішня Ваша присутність між нами, дорогі Владики, є живим свідченням живої Церкви, яка дихає на повні груди для проголошення Слова до Божого народу. Особливо хотів би звернутися до мого співбрата, теж Мукачівського Єпископа, але римо-католицького, – Владики Миколи Лучка. Час, відколи ми з Вами почали співпрацювати, показав нам, що ми вміємо це робити дуже добре. Тому дякую Вам і у Вашій особі Вашому духовенству, серед якого мені доводилося служити, за відкритість і братню любов, яка вже проявилася у нашій співпраці, а сьогодні вступає у новий етап. Дякую Вам, Владико!

Не можу тут не згадати мого попередника – світлої пам’яті Владику Мілана Шашіка. Позавчора ось уже чотири роки, як він відійшов до дому Отця. Саме він розкрив для мене все духовне та історичне багатство цієї єпархії, даючи приклад ревного пастиря, не шкодуючи себе, щохвилинно жив своєю паствою, і залишив нам великий спадок, який маємо спільно зберегти та розвинути.

Після єпископського духовенства хотів би подякувати своїм рідним. Вони не перші в списку подяки, і вже, мабуть, змирилися, що в мене на першому місці є Церква. А сьогодні я їм щиро дякую, що завжди розуміли і підтримували мій вибір і дуже добре усвідомлюють, яке місце вони займають у моєму серці. Щиро дякую своєму, тут присутньому, татові, та мамі, котра вже чекає нас на небесах; сестрі Галині та її родині, всім племінникам та похресникам, всім рідним! Родинне тепло – це те, що дає підґрунтя для прийняття багатьох дарів Божих. Дякую, що Ви завжди ним ділилися і продовжуєте його дарувати!

Дякую тим, хто стали для мене другою родиною – моїй спільноті Отців Воплоченого Слова. У лоні Вашої родини (а це вже ось 23 роки!) я отримав формацію, виховання, досвід, а головне – навчився бути для священників братом, а для людей батьком. Одним із хрестів монаха, якого обирають на єпископа, є покинути монастир. Однак, знаючи про Вашу духовну близькість і любов, вірю, що цей хрест буде легшим, тому що в мене є Ви, Отці, та вся Чернеча родина Воплоченого Слова із сестрами монахинями, яка так численно тут присутні. Дякую всьому третьому чинові мирян з Івано-Франківська, Вінниці, Одеси, Стрия, Бурштина, Закарпаття, які сьогодні теж тут, поруч, як і завжди належить членам однієї родини! Дякую отцю протоігумену Антонію, моїм отцям із провінції, генеральній настоятельці м. М. Корредентора та протоігумені с. М. Гошівській із усіма сестрами. Дякую, дорогі третьочинці!

Зі всього світу до нас приїхали монахи та монахині Чернечої Родини Воплоченого Слова – із Агрентини, Перу, Еквадору, Бразилії, Тайваню, США, Канади та країн Європи.

  Querida Familia Religiosa. El avenimiento de hoy es ante todo una gracia de Dios y una grande responsabilidad, no solamente delante esta eparquia y la Iglesia, ma también delante de nuestro querida familia, ya que Dios quiso que yo entré en la historia de la Congregación, como el primer sucesor de los apóstoles. Muchas gracias a todos los miembros del Instituto del Verbo Encarnado. Estos 23 años ustedes han plasmado en mí el espíritu del Verbo Еncarnado que através del nuestro querido fundador hemos recibido de Espíritu Santo. Muchas gracias a todos los formadores y profesores, maestro de novicios P. Fernando Bravo, mi rector del Seminario Padre, Daniel Cima, formadores aqui presents, mi directores espirituales P. Carlos Walker y Jose Montes, ex superior general P. Guustavo Nieto, todo el gobierno del Instituto con el cual hemos trabajado juntos muchos años, a los superiores Provinciales. También quiero agradecer todos los que vinieron hoy día en esta catedral para sostenerme con su presencia y oración y todos los que siguen la transmisión. Muchas gracias por todo y cuento sobre las oraciones y ayuda de todos ustedes.

  Voglio ringraziare tutti quelli che sono venuti dall’Italia soprattutto i seminaristi e sacerdoti e le suore religiose, e in particolare saluto i miei compagni del seminario San Vitaliano Papa. Negli anni più belli della mia vita siete stati presenti voi, e sono molto grato che lo siete presenti anche oggi e spero che la nostra santa amicizia continua. Tante grazie per gli sforzi che avete fatto per venire qui. Lo apprezzo tantissimo. Tantissime grazie per tutto.

Дякую всім, хто причинився до моєї формації: ректорату та викладачам Івано-Франківської духовної семінарії, викладачам Прикарпатського національного університету, міжнародної семінарї св. Вітальяно Папи у Італії, а також Українського Католицького Університету, ректорат і викладачі якого тут присутні! Разом з тим вітаю численно присутніх тут ректорів різних семінарій, як в Україні, так і закордоном! Ви вмієте сіяти зерно не тільки науки, але, найперше, Божого Слова, яке росте і стає хлібом для численних народів. Дякую за вашу щедрість та посвяту!

Великим багатством для нашої єпархії є спільноти різних національностей, до яких також хотів би звернути сьогодні моє слово. 

Щиро вітаю угорськомовних вірників! Господь хоче, щоб ми були єдині у молитві, у праці та в апостольський ревності. Щиро дякую всім Вам, священники та вірники, і щиро розраховую на нашу співпрацю! Хай Господь Бог щедро благословить Вас та всі Ваші родини!

  Őszintén köszöntöm a magyar nyelvű híveket. Az Úr azt akarja, hogy egyesüljünk az imádságban, a munkában és az apostoli buzgóságban. Őszintén köszönöm mindnyájatoknak, papoknak és híveknek, és várom együttműködésünket. Az Úristen áldjon meg gazdagon benneteket és minden családotokat.

Звертаюся також до наших вірників румунського деканату. Щиро бажаю, щоб любов Ісуса панувала між нами і ми завжди почували себе дітьми одного Батька, Небесного Отця, та однієї матері – Христової Церкви. Хай Господь укріпить у вірі Вас та всі Ваші родини!

  Mă adresez și credincioșilor noștri din decanatul românesc. Îmi doresc sincer ca iubirea lui Iisus să domnească între noi și să simțim mereu că suntem copiii unui singur Tată, Tatăl Ceresc, și ai unei singure mame, Biserica lui Hristos. Domnul să vă întărească în credință pe dumneavoastră și pe toate familiile dumneavoastră.

Щиро хотів би подякувати представникам влади! Дякую за присутність першому заступнику Голови Державної Служби Етнополітики та свободи совісті п. Віктору Войналовичу,  місцевій владі обласного, районного, та міського рівнів, відділу релігії при Закарпатській ОВА! Дякую консулам Словаччини, Угорщини, Румунії! Ви дуже мене добре прийняли і показали, що готові єднатися у спільному творенні добра, якого так сьогодні від нас очікує вся Україна. 

Дякую всім іншим конфесіям за вітання та підтримку! Дякую Єпископу реформатської Церкви Олександру Зан-Фабіяну! Об’єднуймо наші зусилля навколо Христа, у якого віруємо і проповідуємо, щоб світ повірив!

Дякую всім гілкам влади та адміністрацій за дієву участь у цій хіротонії, за забезпечення всім необхідним, організацію безпеки та порядку, а разом з Вами –  працівникам поліції, служб із надзвичайних ситуацій, лікарям, журналістам, які у цій події виконують невидиму, але важливу участь! Особливо дякую нашим енегретикам, які із розбитих ворогом енерго-інфраструктур докладають надзвичайних зусиль, щоб ми мали світло! Хай Господь Бог дасть нам сили та взаєморозуміння, щоб ми могли разом долати виклики, які стоять перед нами і кожен на своєму місці, але спільно наближати перемогу нашої України!

Із трепетом у серці хочу подякувати моїм односельчанам із Крилоса, древнього Галича, пароху отцю Ярославу Жолобу та його родині, всім крилошанам, особливо тим, які сьогодні подолали великий шлях і приїхали на це свято! У роки дитинства та юності Ваша присутність будувала мене і формувала моє покликання, а Ваша віра та спільні молитви на Крилоській горі в Успенському Соборі була і є для мене прикладом, який став основою для мого священичого, а тепер і єпископського служіння. Щиро дякую Вам та всім рідним, друзям, однокласникам і знайомим із Крилоса, а також всім доброчинцям, які зробили для мене дуже милі моєму серцю подарунки, які підкреслюють Вашу любов до Церкви та її служителів! Ви будете завжди в моєму серці і молитвах! Разом із Вами щиро вітаю представників уряду Галицької ОТГ! Щиро дякую, що подолали цей шлях, щоб бути тут зі мною і усіма нами!

Особливе місце в моєму серці займає духовенство цієї єпархії – Ви, дорогі священники. Як галичанин, я між Вами ніколи не чувся чужим; Ви навчили мене любити цю єпархію і її особливості, шанувати її історію та місцеву культуру різних народів, які мирно співживуть на цій Срібній Землі. За нашими плечами славна історія, писана кров’ю цілої плеяди багатьох мучеників – єпископів Теодора Ромжі та Петра Ороса, священників, мирян; а перед нашими руками ввесь спадок праці і життя наших попередників, який потрібно не тільки зберегти, але й розвинути щораз новим поштовхом пастирського запалу та цілковитої посвяти славі Божій та добру Божого люду. Щиро дякую за Вашу відданість і жертовність Вам та вашим родинам, особливо дружинам та дітям, які разом із Вами у щоденній посвяті служите Богові і людям, часто забуваючи про себе! Дякую Вам! Дякую священникам, капеланам, волонтерам, які сьогодні в особливий спосіб прийняли цей виклик війні, і поміж ненависті і болю сієте слово життя та істини!

Дякую моїм вірникам із моєї першої парафії в Сибіру та спільнот на Далекому Сході! На жаль, обшуки та арешти сьогодні не дають Вам змоги мати свій храм і богослужіння, але Ви сьогодні покликані бути сучасними ісповідниками віри у Христа, а це особлива місія від Спасителя. Нехай Господь укріпить Вашу віру, а гоніння стане для Вас здобутком на життя вічне! Молитовно з Вами ввесь цей час, і закликаю всіх молитися за переслідуваних за віру християн!

Другою моєю парафією стало Дубове, а також вірники з Красної та римо-католики з Усть Чорної, що на Тячівщині. Я намагався вчити Вас любові до Ісуса, а Ви в цей час вчили мене любити Закарпаття. Ви мені показали Його відкрите і щире серце, а Ваші родини стали для мене прикладом як берегти віру батьків серед переслідування і виражати її в простоті звичаїв та унікального співу. Як казав один із найвеличніших пастирів нашої єпархії Владика Андрей Бачинський: «Той, хто хоче когось вчити, спершу має сам навчитися» . Можу із певністю сказати, що, окрім моїх церковних форматорів, Ви стали вихователями єпископа для цієї єпархії, за що Вам дуже дякую!

  Це свято було б не таке урочисте без вагомої допомоги всіх Вас, які в той чи інший спосіб причинилися до його підготовки. Щиро дякую всьому оргкомітетові, які дуже багато працювали в таку спеку, щоб забезпечити літургійне, побутове, інформаційне, логістичне та інші поля праці! Дякую Владиці Нілові, ректору семінарії о. Петру-Павлу та всім семінаристам нашої семінарії, всім куріяльним священикам, працівникам курії та всім організаторам, пресі, телеканалам, які здійснюють трансляцію цієї події, зокрема каналу Лоґос зі Словаччини! Велике Спасибі за Вашу працю, велику працю, у поті чола не тільки в переносному, але й у прямому значенні!

  Дорогі вірники Мукачівської єпархії, тут, в Україні, і по всьому світі! У цей рік, коли ми святкуємо 150-річчя від дня народження великого мужа нашої Церкви отця Августина Волошина, хочу звернутися до Вас його словами: «Національно свідомий і політично зрілий народ не розбивається на партії і партійки, не роздроблює дорогу народну енергію, але старається створити спільну програму, підпорядковуючи менш важливі цілі великим завданням» . Вслухаймося в ці слова і творімо міцну християнську спільноту!

  На моєму єпископському гербі є слова: «Бү́ди мнѣ̀ по глаго́лү твоεмү̀» – «…нехай зо мною станеться по Твоєму слову» (Лк. 1, 38). Це слова Марії, коли ангел Господній благовістив Їй народження Спасителя. Вони дуже близькі до історії нашої Мукачівської єпархії: виражають її дух відкритості на Божу волю, справжньої довіри до Господа. Наприклад, уже у першому своєму пастирському посланні 1924 року, виголошеному на цій же катедрі на свято Успіння Пресвятої Богородиці, жертовний Мукачівський і Марамороський єпископ Петро Ґебей розповідає духовенству й вірним про своє покликання до єпископського служіння, звертаючись до прикладу посланництва Мойсея, який на заклик Бога боявся і виразив це словами: «Хто ж я такий, щоб мені йти?..», а Бог його укріпив і сказав: «Я буду з тобою» (Вих. 3, 11-12). І наш єпископ Василь Попович тоді пише: «Знаючи мою слабкість і бачачи моє тяжке становище, труди й труднощі, мене лиш ці слова всемогутнього Бога утішають і я з глибини серця закликаю до Господа Бога словами псалмопівця Давида-царя: «До Тебе, Господи, я прибігаю; не дай осоромитися повіки» (Пс. 71, 1) . Сьогодні ці великі пастирі, як і багато інших, своїм прикладом укріпляють мене, бо вони змогли і я, з Божою поміччю, зможу.

Всім, кого може через неміч людську пропустив, і Всім, кому належить подяка, щиро дякую! Христос посеред нас!