Владика Теодор підсумував 2024 рік у Мукачівській греко-католицькій єпархії

3 січня в єпископській резиденції в Ужгороді відбулася традиційна щорічна рідвяна зустріч керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії з громадськістю краю. Владика Теодор, який влітку очолив єпархію, підбив підсумки 2024 року. 

Цей рік був позначений двома поважними ювілеями -- 150-річчям з дня народження Президента Карпатської України, о.Августина Волошина та 150-річчям єпископа Діонізія Ніряді, який опікувався закарпатськими вірниками в 1938-1939 роках. З цього приводу відбулися урочистості в Келечині та в Хусті. Однак ювілейні роки цих двох визначних постатей не завершені, тож у 2025 році ще відбуватимуться події, пов’язані зі славними ювілярами.

Владика Теодор згадав і про власну хіротонію 16 липня, на яку прибуло понад півсотню єпископів із чотирьох континентів, що стало вагомою подією в житті Мукачівської греко-католицької єпархії. 

У 2024 році було освячено три нові церкви і три каплиці, а також два оновлені храми після реставрації. Також було освячено новий корпус для ужгородського ліцею «Теобенд», пасторальний центр у Косівській Поляні та відновлено статую найсвітішого серця Ісусовового біля Ужгородського кафедрального собору, знищену в 1950-х роках. «За кожним новим храмом, хрестом чи дзвоном стоїть велика праця вірників, священників, жертводавців у наш скрутний час» -- підкреслив владика.  

Він згадав про виклики, пов'язані із загарбницькою війною росії. Мукачівська греко-католицька єпархія не стоїть осторонь, а долучається, чим може, підтримуючи українських військових. Багато священиків перебувають на капеланській службі, чимало волонтерять, збираючи і довозячи на передову гуманітарну допомогу. 

Попри війну, вдалося влітку оздоровити понад тисячу дітей в єпархіальних пасторальних центрах та на парафіях. 

Наприкінці року прийшла радісна звістка про дату беатифікації Блаженного священномученика Петра Ороса. Урочистості відбудуться 3 травня 2025 року у селі Білки за участю спеціального представника Папа Римського та численних гостей.  

Також владика Теодор представив єпархіальний пасторальний календар, над яким працювали священики та ченці, аби спланувати актуальні події в єпархії у 2025 році. Тож тепер кожен може дізнатися, що відбуватиметься щомісяця в єпархії протягом цілого року. Пасторальний річний календар вийшов не тільки окремим виданням, але й розміщений для зручності в інтернеті. 

2025 рік Папа Франциск проголосив Роком надії. Це ювілейний рік, який у католицькому світі відзначається кожну чверть століття. Тож і в єпархії заплановано чимало цікавих подій. Зокрема, 3-4 лютого в  в Ужгороді відбудеться Всеукраїнська проща монашества, на яку з’їдуться чимало церковних достойників не тільки з різних куточків України, але й із-за кордону. 

Традиційно під час різдвяної зустрічі відбулося нагородження єпархіальною премією імені Михайла Лучкая за кращі книжкові видання на тему духовності за останні два роки.

Піднесеного настрою зустрічі надали колядки Закарпатського академічного народного хору, який своїм виступом нагадав про Різдвяні свята.

Лауреати єпархіальної премії імені Михайла Лучкая 2025 року

Книга Володимира Мороза «Ми діти преславної України: вибрані етнографічні та історичні праці Анатолія Кралицького». 

Володимир Мороз займається історією Мукачівською греко-католицькою єпархією з 2011 року. Нагороджена книжка є вже третьою в його доробку, що присвячена Закарпаттю. За першу «Світильник віри: історія Боронявського монастиря на тлі епох» він був також відзначений премією імені Михайла Лучкая владикою Міланом. 

У подячному слові історик із Тернополя зазначив, що працював над книжкою вибраних праць Анатолія Кралицького п’ять років. Однак тут вміщена лише частина спадщини ігумена Мукачівського монастиря. 

Володимир Мороз зазначив, що з повагою ставить до Михайла Лучкая, чию «словено-руську» граматику вважав однією з кращих о.Маркіян Шашкевич. З Лучкаєм зустрічався в Ужгороді ще один відомий галицький діяч Яків Головацький. А Ізмаїл Срезневський в листі до своєї дружини написав після особистої зустрічі з Лучкаєм, що той є типовим українцем. Хоча Срезневський був російським вченим, проте писав українські вірші. 

Загальновідомим є вислів Анатолія Кралицького: "Ми сім'я (насіння, діти) преславної України і незабутнього Запоріжжя. То як нам не ревнувати (дбати) про своє?». Ці слова написані у 1862 році, а надруковані 22 січня, коли ми нині святкуємо День Злуки.

У 500-сторінковій книжці зібрані праці А.Кралицького, як раніше публіковані, так і надруковані вперше. Як-от, листування. Багато публікацій тепер розсіяні по всьому світу, шукали їх навіть у Канаді, бо в Україні не все збереглося. Наклад книжки вже майже розійшовся. 

Також Володимир Мороз зауважив ще один цікавий факт. Віломі історики Володимир Антонович, а згодом і Михайло Грушевський в кінці XIX століття запровадили термін "Русь-Україна". У той час, як А.Кралицький 15-річним хлопцем у 1850-му році у вірші про своє село зазначив, що там живуть «чесні люди -- руські-українці». «Тож цей термін побутував в народі здавна» -- наголосив тернопільський науковець.  

Угорськомовна книга Іштвана Мороші «Катакомбне служіння на Закарпатті» 

Збірку архівних документів та світлин Мукачівської греко-католицької єпархії часів підпільного служіння представив сам автор. 

Головна мета видання -- наукова розповідь про період комуністичних переслідувань церкви, що розпочалися на Закарпатті після 1944 року. Мукачівська єпархія потрапила під політичний тиск і почала зазнавати переслідувань. Всі церкви зазнали втрат, але на організаційному рівні найбільше постраждали саме греко-католики. «Наша церква не могла функціонувати відкрито, а священники зазнавали переслідувань аж до кінця комуністичного режиму» -- зазначає священник із Берегівщини.

У виданні намагалися дати науковий опис періоду комуністических переслідувань церкви. Окрім документів із спадщини Бендасів та фондів Закарпатського державного архіву, було проведено понад 25 інтерв'ю з нащадками, дітьми родин священників, які зазнали репресій. Також використовувалася наукова література після легалізації. 

Ще одним важливим аспектом видання є візуальна документація. «Ми опублікували понад тисячу фото. Будемо працювати над тим, щоб підготувати до друку український переклад книжки. Також плануємо опублікувати джерела, використані при підготовці цієї книги» -- зазначив о.Іштван Мороші. 

Ілюстроване дослідження Михайла Приймича «Кафедральний собор Воздвиження Хреста Господнього та резиденція мукачівських єпископів в Ужгороді» 

«Кафедральний собор – це не тільки архітектурна візитівка міста Ужгорода» -- зазначає доктор мистецтвознавства. – «Фактично із кафедрального собору починається сучасний Ужгород. Із перенесенням єпископської резиденції із Мукачева  Ужгород розпочинається як центр духовний, культурний та освітній. З цього моменту починається і наша модерна історія. Тому цей собор є пам'яткою історичною, бо символізує присутність нашої культури.

Але він має не тільки історичну цінність, але й велику мистецьку. Бо тут знаходяться унікальні скарби.  Досі ми не знали, що маємо на Закарпатті справжнє бароко. Ми завжди думали, що маємо необароко Фердинанда Видри ХІХ століття, про що писав ще мистецтвознавець Г.Островський. 

А виявляється, у нас є бароко, починаючи з XVІII століття, що засвідчили розписи, розчищені під час реставрації в Ужгородському кафедральному соборі. Так, бароковим є розпис Андрія Тртіни у святилищі, як у цій консесторіальній залі. Ми більше на Закарпатті їх не маємо, але й в Україні їх збереглося небагато у такому стані». 

Іконостас є теж прекрасним пам'ятником тієї епохи австрійського рококо, коли наша культура одягалася в шляхетні шати тогочасної європейської освіченості. І Франциск Фех та Михайло Спалинський зробили прекрасний іконопис. В соборі маємо шедеври, пов'язані з Матіасом де Білге, з Себастьяном Гершлінгером, Фердинандом Видрою, Йосипом Бокшаєм. 

Таким чином собор є вершинною пам'яткою нашої культури та архітектури, що може презентувати історичний зріз. Особливо хочеться подякувати реставраторам з іЛьвівської академії мистецтв, які взялася за важку роботу. Надзвичайно приємно вдруге отримати премію імені Михайла Лучкая, а першу я отримав із рук владики Мілана у 2013 році за дослідження про закарпатські ікностаси «Перед лицем твоїм»», -- наголосив керівник Закарпатської академії мистецтв. 

Дослідження Павла Михайловича і Павла Павловича Федак «Августин Волошин: шлях у безсмертя».

Книжка цінна вперше опублікованими фотографіями і документами, пов'язаними із життям відомого священика, Папського прелата, Президента Карпатської України.

Почений голова Закарпатського крайового товариства «Просвіти» Павло Михайлович Федака, зазначив, що писалася книжка два роки, але матеріали до неї збиралися з початку 1990-х. 

Частина з них була використана при створенні меморіальної кімнати Августина Волошина в Ужгородському замку, де у 2002 році був відкритий меморіальний музей. На Закарпаття була передана унікальна спадщина Августина Волошина, яка зберігалася у Празі у племінниці Ольги та в Пряшевському жіночому монастирі в іншої небоги Емілії Дудко. 

У книжці опубліковано 227 унікальних документів і фотографій. Було проведено велику роботу, аби ідентифікувати людей, зображених на світлинах. 

Досі не виконана воля Августина Волошина, щоб поховали його при гробі дружини Ірини в Ужгороді. Він був заарештований у Празі 15 травня 1945 советською розвідкою «Смерш» і вивезений до Москви, де 19 липня помер у в’язниці. 

З 1990-го року зверталися до російської влади релігійні та громадські організації, посольство України, але місце поховання Августина Волошина досі невідоме. Зійшлися на тому, аби перевести шматочок землі з поховань в’язнів у Лефортівській та Бутирській в’язницях та з християнськими почестями доховати цей символічний знак до могили дружини біля Ужгородського замку. «Але при цій божевільній владі в росії навряд чи це вдасться зробити» -- зауважив доктор історичних наук. 

Викладач Ужгородського університету культури і мистецтв Павло Павлович Федака розповів про непросту долю музею Августина Волошина, який все ще не має повноцінного статусу і приміщення. Це питання знову піднято обласною владою під час вшанування 150-річчя Президента Карпатської України. «Наша книжка є фактично керівництвом до дії. Тут описано непростий шлях цієї ідеї та зібрані на сьогодні експонати» -- зауважив кандидат історичних наук.

Олександр Гаврош, Ужгород