Ювілейне паломництво вірних Мукачівської греко-католицької єпархії святинями Італії
о. Августин Соланський - SEODr
Жов 15, 2026
5–13 жовтня 2026 року Божого, з нагоди відзначення визначних ювілеїв Мукачівської греко-католицької єпархії, понад 200 вірних разом із духовенством здійснили паломництво святинями Італії, організоване Паломницьким центром святого Миколая МГКЄ.
Це паломництво стало особливою нагодою для спільної молитви, духовного оновлення та вдячності Богові за багатовікову історію нашої Мукачівської греко-католицької єпархії, за свідчення віри її мучеників та ісповідників, а також за всі благодіяння, якими Господь обдаровував і продовжує обдаровувати наш народ.
Болонья — біля мощів святого Домініка
Першою зупинкою паломницького шляху стала Болонья, де спочивають мощі святого Домініка — засновника Ордену Проповідників, з іменем якого церковна традиція пов’язує поширення молитви на Вервиці. Жовтень у Католицькій Церкві традиційно присвячений особливому почитанню Пресвятої Богородиці через молитву на Вервиці. Ця молитва є близькою та дорогою для багатьох вірних Мукачівської греко-католицької єпархії.
Особливого значення Богородичний характер паломництва набув у контексті відзначення 100-річчя інтронізації Мукачівської ікони Пресвятої Богородиці, яка відбулася 27 червня 1926 року. Таким чином, уже від перших днів паломництва молитва до Божої Матері стала духовною ниткою, що єднала паломників у спільному проханні про Її заступництво та опіку над нашим народом.
Лорето — у Святій Хаті Пресвятої Богородиці
7 жовтня, у день літургійного спомину Пресвятої Діви Марії Розарію, паломники прибули до Лорето, де розташований всесвітньо відомий Санктуарій Святої Хати Пресвятої Богородиці.
Перебуваючи в цьому святому місці, ми продовжили роздуми над значенням молитви на Вервиці, як дієвого духовного засобу в боротьбі зі злом. Особливо згадували наших блаженних священномучеників Теодора Ромжу та Петра Павла Ороса, для яких молитва до Пресвятої Богородиці на Вервиці була джерелом духовної сили, витривалості та вірності Христові.
Кожен паломник мав особливу нагоду доторкнутися до стін Святої Хати, яку, згідно з давнім церковним переданням, було перенесено з Назарета до Лорето. Ці стіни, що, за традицією, були свідками великого таїнства Благовіщення, стали для всіх нас промовистим знаком Божої любові до людства та материнської близькості Пресвятої Богородиці.
Особливо зворушливою подією стала зустріч із прелатом Санктуарію Святої Хати, архієпископом Фабіо Даль Чіном, який звернувся до паломників із теплим пастирським словом. Владика запевнив, що від самого початку повномасштабної війни у Санктуарії безперервно підносять молитви за український народ. Водночас він закликав кожного не обмежуватися лише словами про мир, а щоденно ставати його творцем.
Ці слова стали для нас особливим духовним закликом: мир починається в людському серці, але повинен знаходити своє конкретне втілення у вчинках любові, милосердя та солідарності.
Сан-Джованні-Ротондо та гора Гаргано — молитва за волонтерів і захисників України
8 жовтня паломники мали благодатну нагоду молитися біля мощів святого отця Піо з П’єтрельчини, відомого в усьому світі як Падре Піо. Цього дня наші молитви були особливо присвячені всім тим, хто стає добрим знаряддям у Божих руках, несучи допомогу, підтримку та надію ближнім. Насамперед ми молилися за волонтерів, які своєю жертовною працею допомагають українському народові вистояти у важких випробуваннях війни.
Святий Падре Піо, який пережив дві світові війни, залишив нам величний приклад непохитної віри, витривалої молитви та надії на остаточну перемогу добра над злом. Його життя нагадує, що навіть серед найбільших страждань людина покликана не втрачати довіри до Божого Провидіння.
Того самого дня ми мали надзвичайну нагоду відвідати ще одну особливу святиню — печерний храм святого архангела Михаїла на горі Гаргано. У цьому місці, яке впродовж багатьох століть є осередком почитання очільника Небесного Воїнства, ми підносили щирі молитви за Україну, її народ та військо. Просили святого архангела Михаїла про небесний захист наших воїнів, допомогу в боротьбі зі злом, порятунок невинних і справедливий мир для нашої Батьківщини.
Барі — біля мощів святителя Миколая Чудотворця
9 жовтня паломницький шлях привів нас до святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, Чудотворця, чиї мощі від XI століття спочивають у місті Барі.
Перед початком Божественної Літургії паломників привітав ректор базиліки святого Миколая — отець Лоренцо Лоруссо. У своєму слові він звернув увагу на особливу побожність вірних Мукачівської греко-католицької єпархії до святителя Миколая. Зокрема, зазначив, що на Заході нерідко пов’язують особливе почитання цього святого насамперед із православною традицією, не завжди усвідомлюючи, наскільки глибоко його шанують також вірні нашої єпархії. Свідченням цієї любові стало й наше паломництво, учасники якого подолали такий далекий шлях, щоб помолитися біля мощів святителя та випросити його небесного заступництва.
Цього дня ми особливо молилися за всіх добродіїв, які, наслідуючи приклад святого Миколая, у простоті серця та щирій любові допомагають ближнім. Згадували тих, хто своїми пожертвами підтримує українських військових, допомагає постраждалим від війни та робить усе можливе, щоб наш народ міг вистояти у цей нелегкий час випробувань.
Приклад святителя Миколая ще раз нагадав нам, що справжня християнська любов виявляється не лише у словах, а передусім у конкретних ділах милосердя.
Рим — слідами блаженного священномученика Теодора Ромжі
10 жовтня паломники прибули до Вічного міста — Рима.
Цей день мав для нас особливе історичне значення, адже саме 10 жовтня 1991 року, після десятиліть насильницького відчуження, Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний собор було повернуто Мукачівській греко-католицькій єпархії. Таким чином, цього дня ми молитовно відзначали 35-річчя повернення нашого кафедрального храму.
Особливим місцем молитви став храм святого Антонія при Папській колегії «Руссікум». Ця колегія та її храм мають виняткове значення для історії нашої єпархії, адже саме тут навчався, духовно формувався та готувався до майбутнього священичого служіння блаженний священномученик Теодор Ромжа, єпископ Мукачівський.
Перебуваючи у стінах цього храму, ми молитовно згадали також ювілей, який наближається, — 90-річчя ієрейських свячень блаженного Теодора Ромжі, які відбулися 25 грудня 1936 року саме в цьому святому місці.
Це була особлива нагода відчути живий зв’язок поколінь: від тих, хто готувався тут до служіння Церкві, через роки переслідувань і мучеництва — до сучасного покоління вірних, яке сьогодні може відкрито сповідувати свою віру та дякувати Богові за дар свободи.
Ватикан — кульмінація ювілейного паломництва
11 жовтня наше паломництво досягло своєї духовної кульмінації.
Саме цього дня в серці Католицької Церкви — у Ватикані, в базиліці святого апостола Петра — паломники Мукачівської греко-католицької єпархії урочисто відзначили два визначні ювілеї:
380-річчя Ужгородської унії (24 квітня 1646 року) та 255-річчя канонічного заснування Мукачівської греко-католицької єпархії (19 вересня 1771 року).
Особливою благодаттю стала участь у святковій Святій Месі при головному, Папському престолі базиліки святого Петра, яку очолив кардинал Мауро Ґамбетті у співслужінні з єпископом Мукачівським Теодором Мацапулою та духовенством єпархії.
На початку богослужіння кардинал привітав владику Теодора, священників і вірних, які прибули до Рима, щоб спільною молитвою відзначити ювілеї Ужгородської унії та канонічного заснування Мукачівської єпархії.
Перебуваючи в цьому святому місці, мимоволі згадували подію тридцятирічної давнини. У жовтні 1996 року, під час відзначення 350-річчя Ужгородської унії, тут молилися владика Іоанн Семедій разом зі священниками Мукачівської єпархії, серед яких були ті, хто пройшов через радянські табори ГУЛАГу, пережив роки підпілля та переслідувань, але залишився вірним Христові і Його Церкві. Саме вони, зберігши живий вогонь віри у найважчі часи, стали свідками та будівничими відродження нашої Церкви після виходу з підпілля.
Тридцять років потому нове покоління духовенства і вірних Мукачівської єпархії знову прибуло до гробу святого апостола Петра, щоб засвідчити свою єдність із Вселенською Церквою та подякувати Господеві за всі Його благодіяння.
Своєрідним увінчанням цього благословенного дня стало особливе привітання з боку Святішого Отця Папи Лева XIV.
Після молитви «Ангел Господній», звертаючись до паломників, які зібралися на площі святого Петра з різних куточків світу, Святіший Отець окремо привітав нашу паломницьку групу теплими словами:
«Приймаю з радістю вірників з Мукачівської греко-католицької єпархії в Україні, яких супроводжує їх єпископ».
Ці слова Святішого Отця стали для всіх нас особливим знаком батьківської уваги, духовної близькості та єдності з наступником святого апостола Петра.
У час, коли Україна переживає тяжкі випробування війною, це привітання набуло ще глибшого значення. Воно стало свідченням того, що наша Мукачівська греко-католицька єпархія, попри всі історичні переслідування та сучасні труднощі, залишається живою частиною Вселенської Католицької Церкви.
Флоренція — пам’ять про прагнення церковної єдності
Останнім етапом нашого паломницького шляху стала Флоренція — місто, яке посідає особливе місце в історії християнства та пошуків церковної єдності.
Саме тут у 1439 році відбулися визначні засідання Флорентійського собору, на якому було проголошено унію між Римською та Візантійською Церквами.
Хоча ця спроба відновлення єдності не принесла тривалого загального порозуміння, Флорентійський собор став важливою історичною подією, до спадщини якої зверталися й у наступні століття під час пошуків шляхів церковного сопричастя.
Для нас, спадкоємців Ужгородської унії 1646 року, відвідання Флоренції стало особливою нагодою замислитися над даром церковної єдності, за яку наші предки молилися, працювали, терпіли переслідування, а нерідко й віддавали власне життя.
Повернення додому — з вдячністю Богові та оновленою надією
13 жовтня, у день 35-ї річниці першої архієрейської Божественної Літургії в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі після його повернення Мукачівській греко-католицькій єпархії, наше ювілейне паломництво завершилося.
Повертаючись додому, паломники везли із собою не лише незабутні спогади про відвідані святині, але передусім духовне піднесення, оновлену віру, зміцнену надію та глибоке відчуття приналежності до великої церковної спільноти.
Це паломництво стало для нас своєрідною дорогою крізь століття історії Церкви — від перших християнських святинь до свідчення мучеників та ісповідників віри, від пам’яті про Ужгородську унію до сучасного життя Мукачівської греко-католицької єпархії.
Ми ще раз переконалися, що історія нашої єпархії — це не лише історія дат, подій та визначних постатей. Це передусім історія Божої присутності серед свого народу, історія вірності Христові, витривалості у випробуваннях та незгасної надії на Його милосердя.
З особливим натхненням і духовною радістю ми повернулися до рідного Закарпаття, дякуючи Богові за всі Його великі дари — як у минулому, так і сьогодні.
За все нехай буде слава, честь і подяка Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.