БАЛТОВИЧ Микола
Парох церкви св. Архангела Михаїла в с. Тур'я Пасіка Перечинського р-ну.
Народився 23 лютого 1886 р. у сім'ї греко-католицького священика Миколи Балтович та Олени Штефан у с. Мала Мартинка свалявського р-ну. Здобувши середню освіту в Ужгородській гімназії, в 1906 р. продовжив навчання в Ужгородській духовній семинарії.
7 квітня 1912 р., із-за хвороби єпископа Мукачівської Єпархії Юлія Фірцака, єпископ Великовародинської греко-католицької єпархії (Румунія) д-р Дмитро Раду у Великому Вародині рукоположив на священиків 16 богословів Бачинського Стефана, Дудинського Андрія, Іванчо Василя, Молнар Павла, Неймет Івана, Орос Августина, Папп Олександра, Рац Гаврила, Русинко Миколая, Саксун Йосифа (нежонатим), Сіксай Ігнатія, Уличак Адальберта, Шерегій Василя (нежонатого), Шерегій Євгенія, Шерегелій Миколая, серед яких був і Балтович Микола.
Після висвячення о. Микола працює парохом в с. Смереково Великоберезнянського р-ну з 1912 по 1919 рр. З 1919 по 1927 рр. Був парохом в с. Обава Мукачівського р-ну. Будучи парохом в с. Обава побував з своїми вірниками на Чернечій Горі і свої враження від цього паломництва описав у статті "Великое торжество в Мукачевском монастыръ" (Свобода. 1927, ч. 16). У 1927-1929 рр. - помічний священик у с. Тур'я-Пасіка, де на той час парохом був похилого віку хворий о. Іриней Легеза (1920-1929), а після його смерті 8 вересня 1929 р. єпископ Петро Гебей призначає о. Миколу парохом цього приходу. Тут він виконував душпастирську роботу до так званого "саморозпуску" Греко-католицької Церкви та її заборони в лютому 1949 року.
Перед цим йому було запропоновано возз'єднатися з російським православ'ям, але оскільки він відмовився це зробити, то радянські власті, щоб досягти успіху, стараються примінити різні методи тиску на нього. Основними таким "гуманними" методами переконання були: заборона виконувати душпастирську роботу, а пізніше виселення з параіфального будинку. Але світ не без добрих людей і в селі була знайдена хата, у яку прийняли виселену сім'ю о. Миколи Балтовича. І тут до нього досить часто навідувались "гості" від влади і КДБ. За їх дорученням до нього навідався і його рідний брат Варфоломей, який був парохом в с. Зарічча Іршавського району і уже 14-го березня 1949 р. возз'єднався з російським православ'ям, щоб намовити о. Миколу наслідувати його приклад. Візит старшого брата, умовляння дружини і вірників вже майже досягли успіху, але йому, як і колись св. Йосифу приснився сон: "Він бачить Ісуса Христа, який йде йому назустріч. Коли вони наблизились один до одного, то бачить, що один ніж є встромленим у груди Ісуса, а другий тримає у руці. І тут Ісус каже йому, що твій брат уже встромив у моє серце ніж, то на і ти встроми.!" (Із спогадів куратора Івана Граба) Цей сон так сильно вплинув на о. Балтовича, що він після цього заявив: "Хоч би мене пилою на три частини різали і тоді я не поставлю свого підпису під зверненням про перехід до руського праваслав'я!"
При спробі працевлаштуватись, влада на протязі більше року, йому робила всілякі перепони і тому він з дружиною були на утриманні своїх дітей. А коли, владою були використані всі методи "впливу" на о. Миколу, то працівники Перечинського КДБ 29 травня 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд, не дивлячись на похилий вік, на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР 11 липня 1950 р. засудив о. Миколу Балтовича на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду о. Балтович був відправлений через Львівську тюрму-розпридільник у табори ГУЛАГу Іркутьської області, де праця в'язнів використовувалась у шахтах і на різних будівельгих роботах. Після смерті Сталіна поступово починають проявлятись деякі полегшення і для політичних в'язнів. Отець Ласло Пушкаш у своєму листі до рідних повідомив що оо. Балтович Микола і Попп Сімеон знаходяться в таборі ГУЛАГу м. Омск. Утворюються спеціальні комісії по перегляду судових справ. Такою спеціальною комісією о. Балтович був визнаний інвалідом і повністю непрацездатним і у зв'нзку з цим звільнений з таборів ГУЛАГу. посмертно реабілітовано 28 лютого 1992 р.
Дружина о. Миколи Балтовича, Єлизавета Шерегиллі, народилася 1 вересня 1895 р. в сім'ї греко-католицького священика Миколи Шерегиллі та Єлизавети Легези в с. Княгиня Великоберезнянського р-ну. Вийшла заміж 30 січня 1912 р. за майбутнього священика з яким пройшла крізь усі життєві радощі й незгоди, завжди намагалась бути помічницею в його нелегкій душпастирській праці. Разом з чоловіком виховали трьох дітей. В 1950 р., залишившись не тільки без чоловіка, але й без роботи, проживала на утриманні дочки. Померла 9 лютого 1956 р. на 61-му році життя в с. Тур'я-Пасіка Перечинського р-ну.