КАРПИНЕЦЬ Іван
Парох церкви Вознесіння Господнього в с. Фанчиково Виноградівського р-ну
Народився 30 червня 1903 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Тітуса Карпинця і Олени Яцкович у с. Туриця Перечинського р-ну. Здобувши початкову освіту в рідному селі, батьки віддали хлопця в 1913 році для продовження навчання до Ужгородської гімназії , а після закінчення гімназії продовжив навчання в Бернському університеті на лісовому факультеті, але через хворобу змушений був залишити навчання і їхати додому лікуватися. Одужавши, в жовтні 1928 р. поступає в Ужгородську духовну семінарію.
По закінченні навчання у семінарії 6-ох богословів (Бачкай Антона, Деяк Михайла, Карпинець Івана, Мошак Петра, Рабар Іоанна і Христофора ЧСВВ) під час архієрейської Служби Божої 18 вересня 1932 р. в парохіяльній церкві м. Михайловці (тепер Словаччина) єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка рукоположив в диякони, а 21 вересня 1932 р. в Малому Березному в монастирській церкві єпископ рукоположив їх на священиків. Працював парохом у 1932 — 1940 рр. в с. Брустури (в 1946 р. перейменовано в с. Лопухів) Тячівського р-ну, завдяки ентузіазму о. Івана тут була побудована нова сучасна церква . З 1940 по 1949 рр. був парохом в с. Фанчиково.
Починаючи вже з весни 1946 р. органи місцевої влади постійно турбують о. Івана і пропонують возз'єднатися з російським православ'ям, обіцяючи різні привілеї. У лютому 1949 р. з ним вже вели розмову на цю тему працівники Виноградівського КДБ і, не добившись успіху, доручили одному з близьких вірників о. Івана Карпинця намовити його на перехід до православ'я.
Після багаторазових категоричних відмов з боку священика 23 лютого 1949 р. працівники КДБ заарештували о. Івана. Після короткого слідства були сфабриковані матеріали, на підставі яких Закарпатський обласний суд без свідків 26-28 грудня 1949 р. засудив його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Не дивлячись на те, що о. Іван Карпинець оскаржив рішення суду, він був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1, де 10 вересня в камері №32 зустрів своїх олтарних братів оо. Стефана Бендаса, Стефана Гафича, Йосифа Кампова, Василя Микуляка. Михайла Мозера, Дмитра Поповича, Антона Станканинця і Михайла Тербагна. Звідси 9 листопада був відправлений знову в Ужгород для перегляду його справи в касаційному порядку.
Перед судом адвокат Юско повідомив родичів, що звільнення з-під стражі о. Івана можливе лише за умови, якщо він підпише відозву про перехід до російського православ'я. Оскільки о. Іван Карпинець на це не погодився, то рішення попереднього суду залишилося в силі, і він був відправлений в табори ГУЛАГу м. Караганди Казахської РСР, де його праця використовувалась на різних будівництвах. З місць позбавлення волі повернувся додому в 1956 р і поселився в м. Мукачево. Довго не міг влаштуватися на роботу, але в кінці кінців був прийнятий в міську санітарно-епідеміологічну станцію робітником по знищенню гризунів.
Приїхавши додому, він відразу включається в підпільну роботу по обслуговуванню греко-католицьких вірників. Йому вдається вдало суміщати державну роботу з підпільною душпастирською, а коли в 1969 р. вийшов на пенсію, то повністю віддався роботі за призванням. Ці дії греко-католицького духовенства, зокрема й дії о. Івана Карпинця, насторожують працівників Закарпатського обкому Компартії України, бо зав. відділом пропаганди і агітації В. Ке-речанин у своїй доповідній записці від 23 березня 1973 р. пише: "... Ще й тепер в області проживає близько 100 греко-католицьких священиків і ченців. Понад 20 з них... підтримують зв'язок з греко-католицькими вірниками, підпільно проводять серед них релігійні обряди, підбурюють їх за відновлення Греко-Католицької Церкви... Це зокрема... Карпинець І. Т., Шепа В. О. "
Крім обслуговування греко-католицьких вірників, о. Іван підтримував постійний зв'язок з римо- і греко-католицькими священиками, які проживали за межами області. 31 грудня 1980 р. на 78-му році життя і 49-му році свого душпастирства в результаті інфаркту серцевого м'яза о. Іван Карпинець помер у м. Мукачево.
Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Іван Карпинець реабілітований 28 серпня 1992 р.
Дружина о. Івана Карпинця, Варвара Вешелені, народилася 8 червня 1910 р. в родині Василя Вешелені та Варвари Урої в м. Мукачево. Разом з чоловіком виховали сина Роланде, який здобув вищу освіту і працював завідуючим хіміко-токсикологічного відділу Обласної ветеринарної лабораторії.Роланде помер 8 грудня 1999 р.