КЕКЕРЧЕНІ Павло
Парох церкви святого Архангела Михаїла (21 листопада) в с. Бобове Виноградівського р-ну
Народився 5 липня 1907 р. в сім'ї хліборобів Івана Кекерчені і Терезії Сюч у с. Теково
Виноградівського р-ну. Після здобуття початкової освіти в рідному селі батьки віддали його для продовження навчання в Мараморош-Сиготську гімназію (тепер Румунія), але після закінчення першого класу переводиться у Берегівську гімназію , де і здобув середню освіту. Відчуваючи в душі покликання до служіння Господові, поступає в Ужгородську духовну семінарію.
31 липня 1932 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 12 богословів (Деметер Михайла, Купар Карла, Ляхович Миколу, Нодь Миколу, Петенько Стефана, Пукан Юлія, Томаш Івана,Тегзе Миколая, Тихий Івана, Чарній Михайла, Фізер Михайла), серед яких був і Кекерчень Павло .Після висвячення був призначеним парохом у с. Репинне Міжгірського р-ну, а з 1936 по 1949 рр. — парох у с. Бобове.
На початку 1949 р. органи місцевої влади при активній підтримці КДБ докладають всіх зусиль, щоб умовити о. Павла на перехід до російського православ'я, обіцяючи парохію на вибір, безтурботне життя. Коли умовляння не дали відповідних результатів, то в хід пішли погрози. Під час однієї з таких психологічних обробок о. Павло Кекерчені, 29-й серед греко-католицьких священиків Мукачівської єпархії, піддавшись тискові, 24 лютого підписав відозву про перехід до російського православ'я, але через декілька днів відмовився від своєї попередньої згоди. Про це так згадує одна із найстарших грекао-католицьких вірниць села Бобове Данкович Марія (1912-2005). Вона на все життя запам’ятала ті слова, які прозвучали з вуст пароха церкви св. Михайла в с.Бобове в останню неділю лютого 1949 року: „ Сьогодні я як священик в останній раз звертаюсь до Вас. Згідно з розпорядженням вищої державної влади в дальнійшому я не зможу служити як греко-католицький священик. Моя правда є у вірі і згідно з нею я повинен жити, або вмерти. Старайтесь жити в мирі, нехай між вами панує братська любов. Моліться за мене, так як і я буду молитись за вас. Прошу Вас, виконуйте мої поради, щоб я зміг повернутись до Вас.”
Його сумління не дозволяло жити з тою думкою, що він перестав бути членом своєї старої прадідівської віри. Хоч прекрасно знав і розумів, якими будуть наслідки його поступку, 10 березня 1949 р. він офіційно заявив про своє повернення в лоно Греко-Католицької Церкви, після чого працівники Виноградівського КДБ заарештували о. Павла 14 квітня 1950 р., а Закарпатський обласний суд 19 травня 1950 р па підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засудив на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Побувавши в знаменитих тюрмах-розподільниках, був вивезений в табори ГУЛАГу міст Екібастуз, Чурубай-Нура і Омська, де його праця використовувалася на різних будівельних роботах, працював лісорубом, а також у шахті по видобутку олов’яної руди.
Виснажлива праця, нестерпні умови утримування в'язнів ослабили його організм, але велика віра у Христа-Спасителя зміцнювала в ньому надію в торжество правди, а безмежна любов до Пречистої Діви Марії, заступництва якої у своїх молитвах просив удень і вночі, допомогла йому у важкі часи випробувань і принесла довгождану волю: 13 травня 1956 р його було звільнено з-під варти і о. Павлу було дозволено поїхати додому в с. Петрово Виноградівського р-ну.
Постійну роботу знайти довгий час не вдавалося, але пізніше Петрівське сільпо доручає йому виконувати ревізорську роботу. Придбані в таборах ГУЛАГу хвороби підточували його організм, але віра у Бога давала йому сили з терпінням переносити їх. Ніколи не жалівся, хоч і переносив важкі болі, бо на протязі досить довгого часу він боровся з раком горла, але ніколи не занедбував свій священичий обов’язок – кожного дня служитв Святу Літургію. Весь лютий 1974 року знаходився на лікуванні в Ужгородській лікарні, а потім у Виноградівській. Останні дні березня місяця провів дома отримуючи 3-4 рази на день уколи морфію. Невістка Клара згадує його останні майже шепотом вимовлені слова: „Я свою віру зберіг.Дякую Богу, що ви не відчуваєте моєї болі”. 2 квітня 1974 р. на 67-му році життя і 42-му році свого душпастирства о. Павло Кекерчені помер в с. Петрово. Похорон за греко-католицьким обрядом вночі таємно відправили оо. Іван Гриценко,Микола Зомборі, Іван Матейко, Іван Роман, Василь Чейпеш з якими спів служив і римо-католицький плебан о.Балінт Совліч, а другого дня світський похорон відправили грекао-католицькі дяки Севлеші Янош і Орос Мікловш разом з вірниками.
8 листопада 2006 року, в день храмового свята, на фронтоні церкви св. Архангела Михайла в с.Бобове Виноградівського району по ініціативі церковної громали разом з о.Йосифом Чірпаком і угорських громадських організацій була встановлена пам’ятна дошка. Пам’ятну дошку освятили декан Берегівського району ставрофорний протоієрей Даниїл Бендас разом з оо.Чірпак Йосифом, парохом с.Бобове, Орос Іштваном, парохом с.Дідово, Маргітич Ярославом, парохом с.Затишне і Шелемба Віталієм парохом с.Горбок Іршавського району. Перед освяченням життєвий шлях о. Павла всі виступаючі прирівнювали до відомих слів сказаних Апостолом Павлом: "Я доброю боротьбою боровся, біг завершив і віру зберіг. Зато жде мене вінець справедливості, який дасть мені того дня Господь, справедливий суддя" (2 Тим.: 4. 7, 8. ).
Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Павло Кекерчені реабілітований 29 червня 1991 р. Генеральною прокуратурою України.
Дружина о. Павла Кекерчені, Єлизавета-Юліанна Гаджега, народилася 7 березня 1903 р. в сім'ї греко-католицького священика Даниїла Гаджеги і Марії Медвецької у с. Брестів Мукачівського р-ну. 21 липня 1932 року вийшла заміж за богослова, майбутнього священика Кекерчені Павла. Закінчила в 1933 р. учительську семінарію і працювала вчителькою початкових класів у с. Бекеня (у 1946 р. перейменоване в с. Бобове) Виноградівського р-ну. В 1947 р. була звільнена з учительської роботи як жінка священика, котра, мовляв, не могла забезпечити потрібний рівень радянського виховання. Після арешту чоловіка їй вдалося влаштуватися прибиральницею в школі і санітаркою в лікарні. Разом із чоловіком виховали двох дітей: Елеонору 1934 р.н.(дружина греко-католицького священика о. Гаврила Кубні) і Павла 1936 р.н.. 17 серпня 1991 р. на 89-му році життя померла в смт. Королево.