ЛЕГЕЗА Стефан
Парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Кам'янське Іршавського р-ну
Народився 24 серпня 1892 р. в с. Ділок Мукачівського р-ну в сім'ї греко-католицького священика о. Теодор Легези і Марії Іванчо. Здобувши середню освіту в Сатмарській гімназії (тепер Сату-Маре, Румунія), в 1914 році продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії .
14 березня 1920 р. Легеза Стефан разом з богословами Желтвай Стефаном, Меллеш Іваном і Бутка Андрій (Пряшівської єпархії) був возведений в духовний сан і рукоположений єпископом Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоном Паппом . Після висвячення короткий час працював помічним священиком у с. Великі Лучки Мукачівського р-ну. В 1920—1933 рр. виконував обов'язки пароха в с. Вишній Бистрий (в 1960 р. приєднано до с. Котельниця) Воловецького р-ну. Тут о. Стефана в 1927 р. спіткало велике горе — померла його молода (25-літня) дружина, залишивши напівсиротами двох хлопчиків. Даючи хороший приклад християнського життя, сам виховував своїх дітей, і один з них — Олександр — тепер є греко-католицьким священиком у Мукачівській єпархії. З 1933 по 1949 рр. о. Стефан Легеза — парох у с. Кив'яжд (з 1946 р. — с. Кам'янське) Іршавського р-ну.
Єпископ Олександр стойка дуже серйозну увагу приділяв місійній праці на парохіях. Так як о. Стефан відзначався неабиякими ораторськими здібностями. Його вірооборонні проповіді завжди віддзеркалювали глибоку релігійність і тому єпископ доручав о.Стефану приймати участь у проводенні народних місій. В 1940-х роках місійну працю очолював тодішній прелат о.Олександр Хіра, який разом з оо.Стефаном Легеза, Віктором Желтваєм і Теофаном Скібою в селах Ільниця, Осій, Велика Копаня і інших селах Визнаючи його віддану душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає о. Стефана титулом почесного архідиякона. У 1942 р. був нагороджений Хрестом народної оборони.
Маючи велику віру в єдиного Бога і єдину Христову Церкву, не піддався тиску радянських спецслужб і не дав згоди на возз'єднання з російським православ'ям, тому працівники КДБ 25 лютого 1949 р. заарештовують його, а Закарпатський обласний суд 20 квітня 1949 р. засудив о. Стефана Легезу на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п'ять років і конфіскацією належного йому майна.
Після поневірянь у тюрмах-розподільниках міст Львова і Києва 15 вересня 1949 р. був відправлений з першої Київської тюрми ("Лук'янівки") разом із олтарними братами Йосифом Камповим, Дмитром Поповичем, Антоном Станканинцем, Стефаном Гафичем, Василем Пушкашем, Бейлою Грабаром і Кальманом Бартфаєм (римо-католицький священик) в табори ГУЛАГу Мордовської АРСР. Разом з о. Стефаном у таборі ГУЛАГу м.Явас Мордовської АРСР відбували своє „покарання” отці Адальберт Грабар,Йосиф Кампо, Іван Марина і Андрій Шімша. Перебуваючи в таборі о.Стефан не забув про пасторальну працю серед друзів-в’язнів, заввжди був радий дати руку допомоги тим, хто її потребував. Щоб підтримувати в’язнів не тільки духовно, він ділився з ними навіть їжею. Він був насправді хорошим пастирем, який завжди був готовий віддати життя за свої вівці . Там його працю використовували на різних будівельних роботах.
Виснажлива праця, нестерпні умови утримування в'язнів ослабили організм уже немолодої людини, і о. Стефан захворів. У своїх останніх листах до сина Олександра о.Стефан писав: „Маю високу температуру, яка впливає сильно на серце, я тут став калікою, я – кості і шкіра, ревматизм охопив все тіло”. У травні 1955 року він у своєму листі додому писав, що подав заяву, бо вже тепер є надія на звільнення з табору: „Ще відповіді немає, почуваю себе дуже слабим, якби і відпустили мене на волю, то хіба тільки на носилках змогли би мене віднести, правда і це – тільки мрія” .
Через відсутність нормальних умов для лікування й ліків 11 липня 1955 р. па 62-му році життя і 36-му році свого душпастирства помер в таборі ГУЛАГу м. Явас Мордовської АРСР, де його тлінні останки спочивають в одній із безіменних могил. Отець Йосиф Кампо, який перебував у таборі ГУЛАГу разом з о.Стефаном повідомив сім’ю про смерть о.Стефана. Зокрема він писав дослівно так: „Смерть твого батька – щаслива смерть сповідника віри”. У листі було і таке заспокоєння: „Якби батько і вернувся додому – ніколи не одужав би”.Отець Йосиф у своєму листі наголошував на тому, що „У сільській самотності твій батько ніколи не отримав би при смерті такої духовної підтримкм як тут у таборі”.Коли виносили тіло з табору, дзвонив табірний дзвін, закликаючи в’язнів до обіду, а для о. Стефана це був дзвін, який проводив його в останню земну дорогу.
Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Стефан Легеза реабілітований 25 грудня 1991 р.
Отець Стефан Легезає гідний свого єпископа Теодора, бо своїм прикладом відданості Христовій Церкві і своєю мученицькою смертю, заслужив, щоб його почитали, як святого мученика. З цією метою в Мукачівській єпархії створена комісія, яка працює над тим, щоб документально засвідчити його насильницьку смерть за віру і бездоганне чисте життя. Комісією складено робочий список священиків, який поділений на 7 груп в залежності від виду мученицької смерті. Отець Стефан Легеза включений у ІV групу „Померли у в’язниці або у таборі ГУЛАГу по хворобі” .
Дружина о. Стефана Легези, Дудинська Ізабелла, народилася 1902 р. в сім'ї греко-католицького священика Івана Дудинського й Ізабелли Уйгелі в с. Кив'яжд (з 1946 р. — с. Кам'янське). Початкову освіту здобула в церковно-приходській школв м.Хуст, куди у 1909 році був переведений її батько.В 1916 році закінчила Ужгородську греко-католицьку горожанську школу . 19 лютого 1920 року вийшла замуж за богослова і майбутнього священика Стефана Легезу. Після семи років щасливого подружнього с. Котельниця) Воловецького р-ну, залишивши сиротами двох синів; Юрія (1921 р. н. ) й Олександра (1925 р. н. ).
Колишній богослов Ужгородської духовної академії Олександр Легеза разом з монахом Павлом Мадяром 19 травня 1957 року були висвячені на священика у Львові єпископом Миколою Чернецьким в присутності о.Теодора Мішкольці і тодішнього протоігумена Отців Василіан. Його основним критерієм життя було і є служіння Господу й людям. І в часи, коли наша Церква знаходилася в підпіллі, перебуваючи на державній роботі, о. Олександр продовжував задовільняти духовні потреби вірників.
Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 р., вийшовши на заслужений відпочинок з державної роботи, взяв на себе нелегку ношу духовного наставника, беручи активну участь у відродженні Церкви. Він і зараз не шкодує ні здоров'я, ні сил та часу, повністю віддає себе ділу ширення Христової науки, наверненню людей на правильний шлях християнського життя. За ці роки о. Олександр пройшов нелегку життєву дорогу, але каплан Ужгородського кафедрального храму і парох Концівського приходу ніколи не скаржиться на тяготи свого земного життя, хоч йому вже й за вісімдесять.В лютому 2004 року, як вираз за довголітню підпільну працю, Владика Мілан нагородив о.Олександра Легезу правом носити Золотий хрест з прикрасами і вживати титул ставрофорний протоієрей . У вересні 2006 року Всечеснійшого Отця ставр.прот Олександра Легезу, за власним проханням та у зв’язку з погіршенням стану здоров’я було звільнено від обов’язків в парафії с.Концово деканату Ужгород-район.