ОРТУТАЙ Євген

Парох Ужгородської Преображенської церкви (Цегольнянська) Народився 3 травня 1889 р. в сім'ї греко-католицького священика Стефана Ортутая і Марії Дудинської в м. Тарна (тепер Словаччина). Середню освіту здобув в Ужгородській гімназії. Теологічну освіту одержав в Ужгородській семінарії і в Центральній духовній семінарії в Будапешті. 22 грудня 1912 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп в Ужгородському кафедральному храмі рукопожив на священиків сім богословів: Дудинського Людвика, Дулишкович Євменія, Голіш Андрія, Ляхович Василя, , Попович Миколу, Шімон Георгія), серед яких був і Євген Ортутай . Після рукоположення єпископ призначає його помічним священиком в с. Чийке (тепер Угорщина). З 1914 по 1915 рр. працює парохом у с. Ділок Мукачівського р-ну, 1915—1918 рр. — він помічний священик і проповідник кафедрального храму в Ужгороді. З 1 липня 1918 по 31 грудня 1919 рр. — парох у с. Волове (з 1946 р. — с. Міжгір'я, а з 1947 р. смт. Міжгір'я). Коли чеські легіонери (легіонаристи) окупували й  утримували під своєю владою значну частину Підкарпаття (з 12 січня 1919 по 4 червня 1920 рр. ), то вони під загрозою смертної кари інтернували о. Євгена. Пізніше єпископ призначає його парохом у с. Драгово, де він працював з 1920 по 1925 рр. Тут він веде плідну роботу по боротьбі з лютуючим там на той час православним рухом. 12 січні 1923 р. після передачі церкви  греко-католикам відібраної від них православними в с.Копашново о.Євменій Ортутай повертався додому, то 8 чумалівських жителів перестріли сани, наміряючись розправитися зним. Проте з ним їхали й драгівські чеські жандарми. При арешті нападників у них було знайдено три бомби.  Визнаючи ревну душпастирську роботу, єпископ Антон Попп у 1923 р. відзначає о. Євгена титулом почесного намісника (декана). У 1925 р. єпископ Петро Гебей призначає о. Ортутая  парохом у м. Берегове. Тут він теж плідно і з великим успіхом працює на душпастирській і суспільно-культурній ниві міста. Уже 1925 р. єпископ призначає його деканом Берегівського деканату, а в 1929 р. — членом єпископської Консисторії. У 1928 р. о. Євгена було обрано до міської влади, де він одноголосно обирається мером (головою) м. Берегово. На цій посаді добився значних успіхів у вирішенні соціальних проблем міста. В 1930 р. для угорськомовних жителів почав видавати газету, проте чехословацька влада примусила його припинити випуск. За самовіддану душпастирську роботу єпископ Олександр Стойка відзначає його титулом почесного архідиякона.  Після Мюнхенської угоди та Віденського арбітражу зробив усе для того, щоб захистити м. Берегово від чеського терору й насильства. Через цю діяльність змушений був на протязі довгого часу переховуватися.  У 1938 р. був призначений представником від Підкарпаття до угорського парламенту. В 1942 р. був нагороджений "Хрестом народної оборони". В 1940 р. єпископ Олександр Стойка призначає о. Ортутая парохом Ужгородської Преображенської церкви і деканом Ужгородського деканату. Після визволення м. Ужгорода 27 жовтня 1944 р. власті не спускають пильного ока з активного борця з православ'ям, який міг би стати на заваді в підпорядкуванні Мукачівської єпархії під юрисдикцію Московської патріархії, 15 червня 1945 р. працівники КДБ заарештовують о. Ортутая як зрадника народу по сфабрикованій справі проти політичних діячів Підкарпаття: Андрія Бродія, Михайла Дешка, Івана Шпака, Георгія Бенце, Андрія Грабаря та Едена Жигора. У своїй промові обласний прокурор І.В.Андрашко, як державний обвинувач сказав, що “На підставі матеріалів попереднього і судового слідства державне обвинувачення вважає повністю доведеним, що Бродій, Демко, Ортутай, Жегора, Шпак, Рішко, Бенце, Крічфалуші-Грабар, будучи депутатами угорського парламенту, а підсудні Бродій,Рішко, Демко, Жегора, Шпак, крім того, були членами проугорської партії Автономний земледільський союз, були вороже настроєні до закарпатоукраїнського народу і до Союзу Радянських Соціалістичних Республік і, прагнули поневолити закарпатоукраїнський народ. Закарпатський обласний суд в складі голови Русина В. П., народних засідателів Нямещука В. В. і Логойди А. Ф. повністю встановив вину підсудних в їх зрадницькій і антинародній діяльності і посібництві угорському фашистському урядові" і 26 травня 1946 р. на підставі ст. 54-4 і 54-11 КК УРСР засудив о. Євгена Ортутая на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Пройшовши тортури тюрем-розподільників, о. Ортутай опинився в таборах ГУЛАГу Комі АРСР. Важкі умови праці й погане утримування в'язнів позначилося на здоров'ї о. Євгена, і 24 грудня 1950 р. на 62-му році життя і 39-му році душпастирства він помер у таборі м. Абез. У серпні 1990 р. на Берегівському цвинтарі на могилі його дочки встановлена пам'ятна дошка колишньому священику і меру міста. А тлінні останки о. Ортутая спочивають в одній із безіменних могил безкрайого Сибіру.         Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. прокуратура Закарпатської області реабілітувала о. Євгена Ортутая 26 грудня 1991 р. Дружина о. Євгена Ортутая, Олена Попп, народилася 17 червня 1888 р. у сім'ї греко-католицького священика о. Йосифа Поппа й Анастасії Галаткович у с. Щербовець Воловецького р-ну. Померла в Ужгороді 19 січня 1960 р. на 72-му році життя.