ПОПП Семен-Даниїл
Парох церкви святого Миколая-Чудотворця (19 грудня) в с. Нижня Апша (у 1946 р. перейменовано в с. Діброва) Тячівського р-ну
Народився 8 лютого 1917 р. у с. Леордіна (Румунія) в сім'ї греко-католицького священика Миколи Поппа й Емілії Коман. Здобувши середню освіту у Мараморош-Сигетській гімназії, вирішив присвятити себе духовному життю і поступив на богословський факультет Коложварського університету.
14 червня 1941 р. був рукоположений на священика єпископом Мараморошської єпархії д-ром Олександром Россу. Свою душпастирську роботу розпочав у Румунії в селах Мараморошської Греко-Католицької єпархії. У 1944 р. був переведений в с. Нижню Апшу парохом нижньої парохії.
18 серпня 1947 р., протестуючи проти насильницькоі колективізації, група селян с. Діброва розправилася з новопризначеним головою сільської Ради Іваном Черничкою. Тодішня влада скористалася цим випадком, щоб скомпрометувати Греко-Католицьку Церкву і її служителя: о. Семену Поппу пред'явили страшне й негідне обвинувачення, ніби він був наставником і організатором цього страшного вчинку. Насправді ж о. Семен про події, які спонтанно натворила група розлючених осіб, нічого не знав. У цей день 18 вересня 1947 р. він повертався додому з похорону і на дорозі був заарештований. Згідно з таким ганебним для його сану обвинуваченням 28-31 жовтня 1947 р. Військовим трибуналом прикордонних військ МВС Закарпатського округу був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду був відправлений у табори ГУЛАГу, де протягом 10-ти років його безкоштовну працю використовували в таборах поблизу міст Тайшет, Братськ та Омськ. Усі ці роки о. Семен Попп неодноразово звертається в різні інстанцїі з проханням переглянути його справу. В 1957 р. військовий трибунал Прикарпатського військового округу переглянув справу, і о. Семена було реабілітовано.
Додому повернувся в травні 1957 р. і поселився в смт.Солотвино (смт. від 1947 р.) у своїх дітей. Влаштовується в колгоспі робітником будівельної бригади і таємно веде душпастирську роботу серед греко-католицьких вірників в Тячівському і Рахівському р-нах. Стаття Миколи Рішка "Таємничі ігри" в "Закарпатській Правді" за 3 липня 1988 р. порушила спокійний ритм життя о. Семена і всієї його сім'ї. Коли Микола Рішко одержав листа від дітей о. Семена Поппа, то опублікував нову статтю "Кровоточать старі рани", в якій пише: "... Читаю і цю другу справу, про яку я не знав. Питання в 1957 році ставились перед С. Поппом ті ж, що і в 1947. І відповіді ті ж самі... На протязі десяти років багато змінилось в житті села і в долях людей. Не стало окремих свідків. Деякі змінили свої свідчення. Частина засуджених в 1947 році була реабілітована. І єдиний свідок, уже старша жінка, на повторному розгляді справи говорила, що С. Попп не був організатором убивства голови сільської Ради. Тому військовий трибунал реабілітував його... Я приїхав у Солотвино для того, щоб вияснити з С. Н. Поппом деякі факти уже далекого 1947 року — про суди і пересуди, про "чесних" і "нечесних" свідків. І для того, щоб попросити пробачення за допущену в газеті неточність" .
Після легалізації 20 листопада 1989 р. Греко-Католицької Церкви о. Семен активно включається в роботу по організації і реєстрації громад у селах і містах, де він раніше обслуговував вірників таємно.
26 вересня 1992 р. на 76-му році життя і 49-му році свого душпастирства о. Семен Попп закінчив своє земне життя в Солотвині. 27 вересня свого олтарного брата хоронили духовні отці Тіберій Вереш ст., Костянтин Ковач, Семен Кекерчені, римо-католицький священик Людвик Худра і два священики з Румунії.
Дружина. о. Семена Поппа, Магдалина Годжа, народилася 24 грудня 1921 р. у сім'ї вчителя Івана Годжі та Йолани Грігашші в с. Верхня Руна (Румунія). Здобувши вчительський диплом, працювала за фахом. 21 травня 1943 р. вийшла заміж. Після арешту чоловіка залишилася без роботи, з трьома малолітніми дітьми: 3-річним Миколою, 2-річним Іваном і щойно народженою Флорікою. Доводилося працювати на тимчасових і низькооплачуваних роботах. Після реабілітації чоловіка була прийнята на роботу бухгалтера в місцевому колгоспі. Разом із чоловіком вивела в люди чотирьох дітей: Микола став лікарем, Іван — робітник, Флоріка — медсестра, а Лівія яка народилася в 1963 р., проживає і працює в Молдові.