ПУШКАШ Ласло
Помічний священик Ужгородського кафедрального храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (27 вересня)
Народився 21 вересня 1910 р. у с. Вилок (з 1959 р. смт. Вилок) Виноградівського р-ну у сім'ї кравця Яноша Пушкаша і Марії Ковач. Після здобуття початкової освіти в рідному селі батьки віддали хлопця на навчання до Берегівської гімназії, яку він закінчив у 1928 р. Відчуваючи покликання до духовного життя, вирішив продовжити навчання в Ужгородській духовній семінарії.
12 липня 1933 р. під час архієрейської Служби Божої в с. Великі Лази Ужгородського р-ну єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 8 богословів: Бокотей Андрія, Дурневич Теодор, Пея Іоанн, Погоріляк Петро, Ревицький Дмитро, Фельбаба Михайло, Шолтейс Золтан, серед яких був також і Ласлов Пушкаш. Після висвячення працює в Ужгородській Преображенській церкві (Цегольнянській), а з 1938 по 1949 рр. — в Ужгородському кафедральному храмі помічним священиком. З 1941 по 1945 рр. йому було доручено викладати релігію в Ужгородській жіночій учительській семінарії. В 1943 — 1944 рр. виконував обов'язки військового капелана.
Враховуючи його віддану працю і досягнуті успіхи у виховній і душпастирській роботі, єпископ Олександр Стойка відзначає о.Ласлова у 1940 р. титулом почесного намісника (декана), а єпископ Теодор Ромжа призначає його в 1946 р. членом єпископської Консисторії.
У грудні 1948 р. в Ужгороді були зібрані всі греко-католицькі священики, де уповноважений у справах релігійних культів по Закарпатській області Роспутько заявив, що Греко-Католицька Церква не буде зареєстрована. Тоді жоден з греко-католицьких священиків не погодився стати схизматиком, у тому числі й о. Василь Пушкаш.
21 січня 1949 р. додому до о. Ласло Пушкаша прийшли працівники Ужгородського КДБ і запропонували підписати відозву про перехід до російського православ'я. Коли ж той відмовився це зробити, то вони заарештували, а Закарпатський обласний суд 23 березня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засудив о. Ласло Пушкаша на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією майна. Після суду о. Ласло Пушкаш був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1, так звану "Лук'янівку".
Із спогадів о. Стефана Бендеса в книзі "П'ять років за колючим дротом" дізнаємося, що перед тим, як він 18 липня 1949 р. був поселений у двадцять п'ятій камері Ужгородської тюрми, ''жильцями цієї камери були оо. Грабар Адальберт, Кампов Иосиф, Ляхович Микола і Пушкаш Ласлов". Прибувши в Київську тюрму № 1 10 вересня 1949 р., о. Стефан Бендас був поселений у камері № 32 і через короткий час довідався, "що у 29 камері знаходяться оо. Пушкаш Ласлов, Тіводор Стефан, Егреші Михайло, Ляхович Микола і римо-католицький священик із с. Беня Голомбош Иосиф... 15 вересня 1949 року о. Пушкаш Ласлов з Київської тюрми.... відправили у невідомому для мене напрямку".
Пізніше о. Ласло Пушкаш був вивезений у табори ГУЛАГу Казахської РСР, де шість місяців працював у шахтах по видобутку мідної й олов'яної руди, чотири місяці — у каменоломні і півтора року на різних будівельних роботах у сел. Кенгір (у грудні 1954 р. перейменовано в м. Джезказган). В’язні тут були пронумеровані. Отець Ласло замість прізвища і імені мав нашитий номер СХ-869 . З підірваним здоров'ям і фізично нездатним виконувати важкі роботи, 11 листопада 1952 р. його відправляють у табір ГУЛАГу для старих та інвалідів у м. Теректи. Звідти був звільнений з-під стражі 7 січня 1956 р. й повернувся додому в м. Ужгород.
Помер о. Василь Пушкаш 27 квітня 1969 р. на 59-му році життя і 36-му році свого душпастирства в м. Ужгород. Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Василь Пушкаш реабілітований прокуратурою Закарпатської області 22 січня 1992 р.
Дружина о. Ласло Пушкаша, Марія-Магдалина Желтвай, народилася 25 листопада 1913 р. у сім'ї греко-католицького священика Віктора Желтвая і Маргарети Єлеш у м. Ужгород. Здобувши вчительський диплом, працювала вчителькою початкових класів у с. Дравці (12 липня 1976 р. приєднано до м. Ужгород). У 1947 р. була звільнена з учительської роботи як дружина священика. Після арешту чоловіка залишилася без роботи, без житла (була виселена з квартири) з трьома малолітніми дітьми: Марією (статистик, дружина Полне Єнева), Ласлом (греко-католицький священик Мукачівської єпархії), і Шандором (інженер-будівельник, помер у 1994 р.). Щоб у ті важкі роки утримати сім'ю, їй доводилося працювати на різних тимчасових і низькооплачуваних роботах. Переборюючи труднощі, вона з честю виконала свій материнський обов'язок. Померла у квітні 1993 р. на 80-му році життя в м. Будапешт.