РАБАР Іван
Парох церкви Зіслания Святого Духа в с. Великі Ком'яти Виноградівського р-ну
Народився 28 жовтня 1908 р. в сім'ї греко-католицького священика Івана Рабара та Ельвіри Стріпської в с. Великі Ком'яти Виноградівського р-ну. Після закінчення церковнопарафіяльної школи в рідному селі батьки віддали сина в Мукачівську гімназію. Здобувши середню освіту і відчувши священицьке покликання, у 1926 р. поступив в Ужгородську духовну семінарію. Пізніше був направлений для навчання в Інсбрук (Австрія).Закінчивши богословські студії повернувся додому.
Під час архірейської Служби Божої 18 вересня 1932 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Михайловці (Словаччина) єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив 6 богословів: Бачкай Антона, Деяк Михайла, Карпинець Івана, Мошак Петра, Рабар Іоана і Христофора ЧСВВ у диякони, а 21 вересня в Малому Березному в монастирській церкві Олександр Стойка рукоположив їх на священиків. Свою душпастирську роботу о.Іван розпочав помічним священиком у с. Великі Ком'яти, де парохом був його 70-річний батько. Після смерті батька 11 листопада 1942 р єпископ прзначає на його місце парохом о. Івана. За ревну й успішну душпастирську і виховну роботу з молоддю єпископ Олександр Стойка в 1940 р. відзначив його титулом почесного намісника (декана). У 1942 р. о. Іван був нагороджений Хрестом національної оборони.
Після приходу Радянської Армії в с. Великі Ком'яти власті з перших же днів намагаються скомпрометувати о. Івана Рабаря у тогочасній пресі, що було початком політичної кампанії проти Католицької Церкви. З ним пробують вести розмову про возз'єднання з російським православ'ям, пропонують очолити ініціативну групу, ставлячи в приклад пароха Львівської Преображенської церкви Гавриїла Костельника. Отець Іван відмовився. Звинувативши в співпраці з угорськими фашистами й антирадянській пропаганді, 11 жовтня 1946 р. о. Івана Рабара заарештовують і відправляють у слідчий ізолятор Ужгородського КДБ. Там сфабрикували потрібну для тогочасної влади справу, і 6 серпня 1947 р. священик був засуджений на підставі ст. 54-4 КК УРСР на 5 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Діючи за настановами зверху, власті замовчують усі ті добрі діла, які робив священик для людей і села, навіть те, як свого часу о. Рабар врятував від розстрілу першого комуніста на селі Андрія Волошина, забравши останнього просто з угорської жандармерії. Після суду був відправлений у Львівську тюрму-розподільник, а звідти — у табори ГУЛАГу.
Через місяць їзди у вантажному вагоні о. Іван Рабар прибув в м. Находка Приморського краю, звідки кораблем був відправлений в табір ГУЛАГу біля м. Магадан Хабаровського краю, де його безкоштовна праця використовувалася до 1949 р. Потім його перевели в табір ГУЛАГу біля м. Комсомольськ-на-Амурі. Звідси був звільнений з-під стражі 15 вересня 1951 р., та через поразку в правах поїхати додому ще не міг. Своє заслання о. Іван Рабар відбував у с. Бібрки біля Львова, де влаштувався кочегаром на цегельному заводі. Його не покидає надія працювати згідно свого призвання. І тому, вивчивши римо-католицьку літургіку й одержавши необхідний дозвіл, розпочав свою діяльність як офіційно зареєстрований римо-католицький священик. У нього задовольняють свої духовні потреби і вірники-католики східного обряду. В червні 1959 р. місцева влада не без підтримки КДБ забороняє йому цю діяльність і за порушення закону засуджує о. Івана на рік примусової праці. З 1960 по 1972 р. він продовжує свою душпастирську роботу в с. Бібрки, але вже підпільно.
В 1972 р. повертається до своєї сім'ї в м. Берегове, де через поганий стан здоров'я активної душпастирської роботи не веде, обслуговує тільки тих вірників, які приходять до нього додому. Помер о. Іван Рабар 21 березня 1988 р. на 80-му році життя і 56-му році свого душпастирства в м. Берегово.
Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Іван Рабар реабілітований прокуратурою Закарпатської області 12 листопада 1991 р.
Дружина о. Івана Рабара, Єлизавета Гегедюш, народилася 20 січня 1913 р. в с. Великі Лучки Мукачівського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Августииа Гегедюша та Ірми Бачинської. 11 серпня 1932 р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика. Після арешту чоловіка її з шістьма малолітніми дітьми виселили з парафіяльного будинку, конфіскували все майно. Під тиском місцевої та районної влади змушена була покинути село. Та світ не без добрих людей, і ця знедолена сім'я по Божому Провидінню знайшла притулок. Вірна дружина, дбайлива мати з вірою в Бога стійко переносила всі випробування долі, хоч і в нестатках, але з честю виконала свій материнський обов'язок. Проживає у м. Берегово.