РУСИНКО Микола
Парох церкви Вознесіння Господнього в м. Хуст.
Народився 10 грудня 1886 р. в с. Сасово Виноградівського р-ну в сім'ї хліборобів-трударів Михайла Русинка і Марії Шуби. Після Мукачівської гімназії закінчив Ужгородську духовну семінарію. 7 квітня 1912 р. через хворобу єпископа Мукачівської єпархії Юлія Фірцака, єпископ Великовародинської греко-католицької єпархії (Румунія) д-р Дмитро Раду у Великому Вародині рукоположив на священиків 16 богословів: Балтовича Миколу, Бачинського Стефана, Дудинського Андрія, Іванчо Василя, Молнар Павла, Неймет Івана, Орос Августина, Папп Олександра, Рац Гаврила, Саксун Йосифа (нежонатим), Сіксай Ігнатія, Уличак Адальберта, Шерегій Василя (нежонатого), Шерегій Євгенія, Шерегелій Миколая, серед яких був і Русинко Микола.
Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у м. Берегове. З 1914 по 1922 р. був парохом у с. Хижа Виноградівського р-ну, 1922 — 1932 рр. — парох у с. Олешник Виноградівського р-ну, 1932 — 1940 рр. — парох с. Радванка, а 1940 — 1949 рр. був парохом у м. Хуст і намісником (деканом) Хустського деканату. Визнаючи його плідну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає його в 1932 р. титулом почесного намісника (декана), у 1937 р. призначає о. Миколу радником єпископської Консисторії.
З приходом 23 жовтня 1944 р. Радянської Армії в м.Хуст релігійне життя горожан помітно стало змінюватись на гірше. Вже в 1945 р. забороняється викладати релігію в школах, і д-р о. Дмитро Попович змушений працювати службовцем у споживчій кооперації. Отець Микола Русинко теж перебуває під постійним наглядом влади, яка сподівається добитися від нього переходу на православ'я. В кінці грудня 1948 р., як і всі греко-католицькі священики, був викликаний в Ужгород, де їм було офіційно заявлено про те, що вони мають "тільки один вихід: перейти до російського православ'я". Тоді ще ніхто з греко-католицьких священиків не погодився стати віровідступником, в тому числі й о. Микола Русинко. Після цього влада розпочала відкритий і планомірний наступ на Греко-Католицьку Церкву.
Майже одночасно були заарештовані всі наші священики в містах і районних центрах. Працівники ЇХустського відділу КДБ 4 лютого 1949 р. заарештовують у м. Хуст оо. Миколу Русинка і д-ра Дмитра Поповича і відправляють їх в Ужгород до слідчого ізолятора обласного КДБ. Пізніше о.Миколу було відправлено у Київську тюрму КДБ ("на Короленка"). Де точно знаходився під слідством о. Микола, важко сказати, проте відомо, що всі священики, засуджені Особливою Нарадою (Євменій Дулишкович, Полікарп Лозан, Микола Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі № 1 ("Лук'янівці") . Особлива Нарада засідала в Москві без присутності підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестуванню. Отець Микола Русинко 20 липня 1949 р. Особливою Нарадою при МДБ СРСР згідно з ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР за ворожу діяльність, проти СРСР і антирадянську агітацію і пропаганду був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п'ять років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду його відправили в табори ГУЛАГу Комі АРСР. Тут його праця використовувалася на різних будівельних і внутрішніх роботах у таборі. 4 червня 1955 р. на 69-му році життя і 43-му році свого душпастирства о. Микола Русинко помер у сел. Абез Інтинського р-ну Комі АРСР. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в одній із безіменних могил далекої сибірської землі. Отець Микола Русинко реабілітований 18 січня 1993 р.
Дружина о. Миколи Русинка, Марія Дудич, народилася 20 травня 1890 р. в сім'ї греко-католицького священика Андрія Дудича і Анни Болудянської у м. Берегове. Разом з чоловіком виховали й дали путівку в життя сімом дітям. Це — Микола, Василь, Шарлота (дружина лікаря Стефана Лендранича), Андрея (дружина Василя Світловича). Костянтин, Михайло і Володимир. На сьогодні з них живуть тільки двоє: Костянтин (завідувач кафедри теоретичної механіки "Львівської політехніки", доктор технічних наук, професор) і Михайло (юрист, проживає в Угорщині). 5 травня 1969 р. на 79-му році життя померла в м. Ужгород.