Двері Ювілею

о. Михайло Микуланинець - ThВiblic

Лют 25, 2025

Одним із символів Ювілейного року є двері. Вочевидь, їх можемо зарахувати до найголовніших знаків цього благодатного періоду. Паломництва, що пов’язані з Ювілеєм, мають свою характерну особливість: перехід через відкриті двері Папських базилік, що називаються ювілейними, бо відкриваються тільки у роки Ювілею. Для декого це може здатись звичайною даниною традиціям, надмірною церемоніальністю або і, взагалі, кроком до «обрядових забобон». Та все ж таки двері залишаються глибоким біблійним богословським знаком не тільки для старозавітної історії ізраїльського народу, а й для євангельської історії Церкви Христової. Для усвідомлення цього пропонуємо поглянути хоча б на деякі біблійні значення цього яскравого знаку, що привертає особливу та заслужену увагу паломників Ювілейного року.

Термін «двері» широко вживається у всіх частинах Святого Письма, як у Старому Завіті (П'ятикнижжя, Історичні, Сапіенціальні та Пророчі книги), так і в Новому, зокрема в усіх чотирьох євангелистів. Одною з книг, для якої термін petaḥ¹  «двері» є вочевидь важливим, є Левит. Вона є центром найголовнішої частини Старого Завіту – П’ятикнижжя. У всіх випадках (за винятком Лев. 14,38) святописець пов’язує цей іменник із храмом, а точніше з наметом зібрання (’ohel môëd). Саме визначення храму як намету зібрання вказує на рішучість Господа бути поміж людьми (адже намет є знаком поселення та ще й рухомого, щоб пройти з Ізраїлем важкий історичний шлях)².  З іншої ж сторони, це знак об’єднання народу навколо присутнього між ними Господа. Двері цього храму згадуються зовсім не як один із конструктивних елементів будівлі, а наділяються надзвичайно важливим богословським значенням. У книзі Левиту вони неодноразово визначаються місцем зустрічі. У деяких текстах, вживаючи відповідний прислівник (’el) поряд з іменником «двері», автор пов’язує його з ідеєю «руху до». А використавши уточнення «перед лице Господнє», святописець чітко визначає цей «рух до» як рух зустрічі з присутністю Бога (напр. Лев. 4, 4; 14, 23 та ін.). Інші тексти позначають двері храму як місце зустрічі зі священником (напр. Лев. 15, 29). Використовуючи той самий прийменник, автор вказує, що «рух до» дверей храму є «рухом до» священника, який веде до зустрічі з Господом (напр. Лев. 14, 23; 17, 5). Більше того, здається, що Лев. 8 певним чином асоціює священника з храмом, як його «невіддільною частиною». При описі посвячення Арона та його синів ми бачимо помазання різних частин храму олією та кров’ю (8, 11.15), а згодом помазання олією та кров’ю священника (8, 12.23-24). Тут же ми бачимо, що двері храму є не тільки місцем зустрічі, але й перебування у присутності Бога. Господь наказує Арону та його синам не відходити від дверей храму сім днів, бо в цій присутності відбувається їхнє посвячення (8, 31-35).

У книзі пророка Єзекиїла багато уривків у різних контекстах згадують двері, що пов’язані з храмом. У Єз. 8 двері пов’язані з місцем, де дім Ізраїля виробляє великі мерзоти. Ідолопоклонство пояснюється хибним переконанням про те, що «Покинув Господь країну, Господь не бачить» (Єз. 8, 12; 9, 9)³.  Отже, двері, котрі б мали бути знаком зустрічі з Господом Богом Ізраїлю, стали місцем зради, місцем інших очікувань та ідей, місцем ідолопоклонства. Це призводить до віддалення Бога від його святині (Єз. 8, 6), Слава Господня відійшла з-посеред міста (Єз. 11, 23), а країна буде зруйнована (Єз. 12, 19-20)⁴.  Та навіть тоді Господь не залишає Ізраїль на поталу безнадії, обіцяє змінити «кам’яне серце» на «серце тілесне», вкласти «новий дух» та дати «одне серце», відновити завіт (Єз. 11, 19-20; 36, 26-28). Саме нове серце, новий дух, новий завіт з Богом знову зроблять двері відновленого (чи навіть нового) храму місцем зустрічі з Господом (Єз. 46, 3). І ось Слава Господня знову входить в храм східними дверима, сповнивши його (Єз. 43, 1-5). Двері храму, з-під порогу якого витікає вода, стають дорогою поширення благодаті, що приносить життя навіть у Мертве море (Єз. 47, 1-12).

Вочевидь, богословське поняття дверей відіграє важливу роль і в Євангелії. У Капернаумі двері дому Петра стають місцем зустрічі людей з Ісусом Христом (Мр. 1, 33). Навіть говорячи про другий прихід Сина Людського, євангелисти згадують про зустріч при дверях (Мт. 24, 33; Мр. 13, 29). Водночас подібна зустріч з Господом не є безумовною та має свої вимоги. Так, у відомій притчі про дівиць, замкнені двері весільної світлиці унеможливлюють зустріч із женихом тих з поміж них, хто не виконали відповідні умови (Мт. 25, 10-12; пор. Лк. 13, 25). Можемо порівняти це з пророцтвом Єзекиїла (Єз. 44, 5). У ньому чуємо заклик до уважності щодо певних умов входу через будь-які двері храму. Недбайливість щодо того, що Ізраїль приводив через двері храму, призвела до мерзот (Єз. 8) та віддалення Слави Господньої.

Євангеліє зображує Господа, котрий здатен «перемагати» зачинені двері. Коли мироносиці турбуються про неможливість побачити Ісуса через привалений до дверей гробу камінь (Мр. 16, 3), який є знаком звершення руйнівного діяння людини, що приносить смерть, євангельська проповідь представляє нам Господа, котрий своїм Воскресінням відсуває камінь, що заважає зустрічі. А євангелист Іван розповідає про Христа, котрий зустрічається з апостолами, проходячи через замкнені страхом двері (Ів. 20, 19.26).

Четверте Євангеліє, вживаючи повторення єврейського терміну «амінь», впевнено та беззастережно підкреслює, що дверима є сам Ісус Христос (Ів. 10, 7), Його шлях та проповідь. Лише у Ньому правдива дорога зустрічі з Богом. Саме в цих дверях ми зустрінемо правдивого пастиря, а не злодія чи розбійника (Ів. 10, 1-2). Євангелист Іван, описуючи пасхальні події, зображує Ісуса Христа священником, якого помазують миром у домі Лазаря (Ів. 12, 3) та кров’ю, коли пробивають бік після Хресної жертви (Ів. 19, 34). Саме таку послідовність ми вже зауважували у книзі Левита (Лев. 8), де при посвяченні Арона його спершу помазують олією, а після того – кров’ю принесеної жертви. Подібна ж процедура помазання олією та кров’ю стосувалася також і храму (Лев. 8). Євангеліє представляє Ісуса Христа не тільки священником чи жертвою, а й самим храмом. Тому пропонує нам побачити саме Христа дверима храму, в яких ми зустрічаємось з Отцем.