100 років від дня народження о. Олександра Легези
Вірний Христовий священник, ревний душпастир, приклад віри і жертовності
11 жовтня 2025 року виповнилося 100 років від дня народження отця Олександра Легези — священника, який усе своє життя присвятив служінню Богові та людям. З цієї нагоди в Мукачівській греко-католицькій єпархії відбулися урочисті заходи з вшанування його пам’яті.
Божественна Літургія і конференція в академії
Ранок розпочався Божественною Літургією в Ужгородській богословській академії імені блаженного священномученика Теодора Ромжі. Саме через посередництво о. Олександра, який у 1992 році був парохом парафії Святих апостолів Петра і Павла в с. Минай, вдалося отримати територію під будівництво семінарії.
Після Панахиди семінаристи разом із викладачами взяли участь у міні-конференції, де о. Августин Соланський, викладач академії та онук о. Олександра, представив життєвий шлях свого дідуся. Отець-ректор архімандрит Петро-Павло Береш і о. Констянтин Сабов поділилися теплими спогадами про нього.
Священича династія Легез
Під час зустрічі було наголошено на важливому історичному факті: Мукачівська єпархія має глибоке коріння священичих родин, серед яких особливе місце посідає рід Легез. Відомо 34 священники цього роду (троє — ієромонахи), починаючи з XVII століття.
Серед них — перший мученик Мукачівської єпархії о. Петро Легеза, убитий у 1946 році за вірність Католицькій Церкві, та о. Стефан Легеза, батько о. Олександра, який загинув у таборах ГУЛАГу за відмову перейти на православ’я. До цього ж роду належить і священномученик Петро-Павло Орос, правнук Меланії Легези.
Шлях служіння серед випробувань
Отець Олександр народився 11 жовтня 1925 року в селі Верхній Бистрий. Навчався в Ужгородській гімназії, а згодом — у духовній семінарії. Проте 1949 року, коли Мукачівська єпархія перейшла у підпілля, він змушений був чекати рукоположення десять років.
19 травня 1957 року о. Олександр отримав священичі свячення з рук блаженного єпископа Миколая Чарнецького, який сам повернувся з табору ГУЛАГу.
Працюючи на світській роботі в тресті «Закарпатліс», він понад 30 років таємно служив у підпіллі, звершував Святі Літургії, хрестив, сповідав і підтримував вірних у часи переслідувань.
Відродження парафій і жертовна праця
Після легалізації Греко-Католицької Церкви в 1989 році о. Олександр, уже пенсіонер, активно долучився до відновлення духовного життя. Він служив як каплан Ужгородського кафедрального собору, а також як парох у селах Минай і Концово, де відновив громади та зруйновані храми.
Отець відзначався добротою, почуттям гумору й щирістю, легко знаходив спільну мову з людьми. Він завжди був готовий вислухати, порадити, утішити й посповідати кожного, хто цього потребував.
Родина і духовна спадщина
Із дружиною Мартою Гладоник, дочкою священника, отець прожив 61 рік. Бог благословив їх двома доньками — Єлизаветою та Мартою. У родині Єлизавети народилися онуки — Іштван і о. Августин Соланські, які продовжили духовну й мистецьку спадщину родини.
Після смерті дружини в 2010 році о. Олександр прожив ще чотири роки, радіючи правнукам. Відійшов у вічність 29 травня 2014 року, на свято Вознесіння Господнього, і похований на кладовищі «Кальварія» в Ужгороді.
Вшанування і пам’ять
Вечірні урочистості з нагоди 100-ліття відбулися в Ужгородському кафедральному соборі. Панахиду відслужив владика Ніл Лущак, який поділився особистими спогадами про отця. Після молитви слово мав онук — о. Августин Соланський, який зворушливо розповів про дідуся.
Спадок віри і любові
Життєвий шлях отця Олександра Легези — це приклад вірності, жертовності та глибокої віри. Його служіння у найважчі часи переслідувань — це свідчення того, що Божа благодать сильніша за будь-яку людську заборону.
Дякуємо, отче Олександре, за Вашу ревність і відданість! Нехай Всемилостивий Господь дарує Вам блаженний спокій, а нам — про Вас вічную пам’ять.
