Поцілунок Іcуса. Як маленький міністрант став благословенням для священника

«Хоча завдання було складним, але все одно приносило плоди, завдяки допомозі маленького хлопчика, Ґабріеля», — розповідає священник.

[ngg src="galleries" ids="519" display="basic_thumbnail" thumbnail_crop="0"]За шість місяців після свячень єпископ призначив священника Хосе Родріго Лопеса Сепеду настоятелем санктуарію св.Єврозії в горах Єбра де Баса в Арагонських Піренеях (Іспанія). Отець Хосе мав замінити настоятеля, який служив там 30 років. Спершу працювати в парафії було важко, бо вірні звикли до свого старого настоятеля. Як згадує о.Лопес: «Хоча завдання було складним, але все одно приносило плоди, завдяки помочі маленького хлопчика, Ґабріеля». Маленький Ґабріель На другий тиждень своєї роботи в парафії до молодого настоятеля прийшли батьки з маленьким сином. Хлопчикові було вісім років і він страждав на прогресуючу хворобу кісток із видимими психомоторними проблемами. Батьки попросили нового настоятеля прийняти їхнього сина в міністранти. Той спочатку хотів відмовити. Не тому, що це була дитина «з особливими потребами», а через інші проблеми, з якими він зіткнувся на початку свого служіння на новому місці. Але врешті-решт священник не зміг відмовити в такому проханні: коли запитав хлопчика, чи хоче він бути міністрантом, той замість відповіді обійняв отця. Новий настоятель подумав: «Ну, він мене переконав!» [ngg src="galleries" ids="520" display="basic_thumbnail" thumbnail_crop="0"]Роби те, що і я Найближчої неділі, як домовилися, Ґабріель прийшов рівно за 15 хвилин до Євхаристії. Він був одягнений у червону сутану і вишиту бабусею з цієї нагоди комжу. «Його присутність примножила моїх парафіян, бо родичі Ґабріеля хотіли побачити, як хлопчик служить на Месі. Я сам мусив усе приготувати до Євхаристії, не мав ані сакристіянина, ані дзвонаря, тому бігав туди-сюди й аж перед самою Месою згадав, що Ґабріель не знає, як мені допомагати. Через брак часу я тільки сказав йому: “Ґабріелю, маєш робити все, що роблю я, гаразд?”» — згадує священник. Ґабріель був дуже слухняною дитиною, тому, коли священник розпочав відправу і поцілував вівтар, хлопчик дивився на нього з захопленням. Під час проповіді отець зрозумів, що парафіяни усміхаються, коли дивляться на нього. Отця це дуже потішило, але зрештою він збагнув, що люди дивляться не на нього, а на Ґабріеля, який намагався наслідувати кожен його рух. [ngg src="galleries" ids="521" display="basic_thumbnail" thumbnail_crop="0"]  Поцілунок Священник розповідає: після Меси він пояснив хлопчикові, що той має робити, а що ні. Зокрема, він сказав, що тільки він може цілувати вівтар, бо цим жестом священник єднається з Христом. Ґабріель дивися на нього своїми величезними очима, ніби не до кінця розумів усі ці пояснення, і сказав: «Але я теж хочу його поцілувати…» Священник знову пояснив хлопчику, що він робить це за них обох, — що ніби переконало маленького міністранта. «Він мене поцілував» [ngg src="galleries" ids="522" display="basic_thumbnail" thumbnail_crop="0"]Наступної неділі священник на початку Меси поцілував вівтар і помітив, що Ґабріель притулився до вівтаря щокою. Хлопчик стояв так, ніби приклеєний щокою до вівтаря, і радісно усміхався. Тоді отець попросив його цього не робити, а після Меси повторив йому те, що казав тиждень тому: «Ґабріелю, я тобі вже казав, що цілую вівтар за нас обох». Тоді хлопчик відповів: «Я його не цілував, це він мене поцілував». Настоятель цього разу серйозно дорікнув міністрантові: «Ґабріелю, не жартуй зі мною». Але хлопчик стояв на своєму: «Так, він справді осипав мене поцілунками». Те, як він це сказав, змусило священника відчути святу заздрість, і після того, як зачинив храм і попрощався з парафіянами, він підійшов до вівтаря, приклав до нього щоку і попросив: «Господи, поцілуй мене так, як Ґабріеля». Дозволити Ісусові любити На своїй сторінці у Фейсбуку священник поділився цією історією і подякував хлопчикові за те, що той навчив його, як важливо дозволити Ісусові себе любити й вірно тривати в цій любові у важкі моменти. Отець Хосе Родріго Лопес Сепеда нагадує нам, що справжній герой цієї історії — Ісус. «Цей хлопчик нагадав мені, що ця справа — не моя і що я можу здобути серця цих людей тільки покладаючись на єдність у любові з Єдиним Священником, Ісусом. Відтоді я цілую вівтар двічі: після поцілунку завжди прикладаю щоку до вівтаря, щоб отримати Його поцілунок. Те, що ми наближаємо іншим таємницю Спасіння, закликає нас щодня жити нашою зустріччю: я від мого дорогого міністранта і вчителя, Ґабріеля, навчився, що перш ніж поцілую вівтар Христа, Він має поцілувати мене». Джерело: CREDO: credo.pro/2020/12/280523