Євангельські роздуми на свято Пресвятої Євхаристії
ЩОСЬ МАЄ ЗМІНИТИСЯ?
Кожного разу ми приходимо до храму, стаємо в чергу, відкриваємо уста і приймаємо Живого Бога. Але що відбувається потім? Минає п’ять хвилин після Літургії – і ми вже сперечаємося дорогою додому. Минає кілька годин – і ми знову в тій самій зневірі, у тій самій образі, у звичній байдужості та своїх гріхах. Чоловік знову кричить на дружину, дружина «пиляє» чоловіка, а діти ховаються в телефонах від своїх батьків.
То що це в храмі було? Що я приймав зі столу Божого? Бог дійсно був у мені? Творець усього всесвіту заходив у моє серце? Якщо так – то чому я залишився точно таким самим? Чому нічого не змінилося? Відповідь ховається в тому, як саме ми підходимо до цього столу. Як конвеєр? По звичці без розрізнення.
Нам відомі принаймні три види столів. Перший – це столи в кафе чи ресторанах. Там багато окремих столиків. За ними сидять абсолютно чужі люди. Вони їдять кожен своє, розраховуються і йдуть. Вони не стають рідними. Другий стіл – у нас вдома. Це сімейний стіл. За ним збираються тільки свої, щоб розділити хліб і життя. Але цей стіл обмежений. І є третій Стіл – цей святий престол у храмі. Це один єдиний Стіл для всіх. Навколо нього Живий Бог збирає всіх нас – бідних і багатих, молодих і старих – і робить нас одним цілим. Бо їсти з одного стола – це означає ставати одним організмом, в якому головою є Христос.
Можливо наша трагедія в тому, що ми приходимо до Столу Господнього, а поводимося так, ніби ми в ресторані за окремим столиком? «Я прийшов, спожив свій шматочок Бога, закрився в своєму серці й пішов собі додому». Ми приймаємо Хліб Життя, але не єднаємося ні з Ним, ні з тими, хто стоїть поруч. Буденна суєта заліплює наше серце, неначе бруд лобове скло автомобіля: Бог у мені є, світло світить, але я все одно сліпий – їду за старими звичками і впадаю в ті самі гріхи.
Буває й інша крайність, коли людина каже: «Я взагалі не піду до Причастя, бо я недостойний». Вона роками носить у собі почуття провини й не пускає Бога до свого життя. Але послухайте: Причастя – це не нагорода для ідеальних! Це ліки для хворих. Бог у Тайні Покаяння може очистити твоє серце і хоче посадити за Свій Стіл. Не нехтуй цією безцінною Їжею.
Через кілька хвилин на цей спільний Стіл зійде Живий Христос. Коли ви почуєте заклик «Зі страхом Божим і Вірою приступіть», благаю вас: прокиньтеся від релігійного автоматизму. Скуштуйте і розрізніть, Хто приходить у ваше життя.
Якщо ви приймаєте Його з Вірою – не можете залишитися такими самими. Нехай Причастя омиє наші серця, щоб ми змінилися і стали подібні до Ісуса Христа.