«Віра визволяє нас від жаху припущення, що все закінчується тут, що немає спокути за страждання і несправедливість, які панують на землі», – сказав Папа Франциск, підсумовуючи свою катехизу з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 16 жовтня 2024 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Продовжуючи цикл повчань про Святого Духа, Святіший Отець зупинився на тому, як Церква перших віків визнавала віру в Нього.
Від загального до конкретизованого формулювання
Як зауважив Наступник святого Петра, у перших віках Церква не відчувала потребу у виразному формулюванні своєї віри в Святого Духа. У найдавнішому, так званому апостольському, Символі віри, після визнання: «Вірю в Бога Отця, творця неба і землі, та в Ісуса Христа, Який народився, умер, зійшов до аду, воскрес і вознісся на небо», без жодного уточнення додається: «і в Святого Духа». Зародження різних єресей спонукало Церкву конкретизувати визнання своєї віри. За словами Папи, «саме досвід освячувальної та обожествлювальної дії Святого Духа» привів Церкву до впевненості в божественості Святого Духа, й на Вселенському Соборі 381 року в Константинополі це було проголошено визначенням, яке ми повторюємо до сьогодні: «Вірую в Духа Святого, Господа животворчого, що від Отця [і Сина] походить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків».
Відправна точка
Далі Святіший Отець пояснив, що визнавати, що Святий Дух є Господом, означало сказати, що Він поділяє «панування» Бога, тобто, належить до сфери Творця, а не до світу створіння. «І найсильніше твердження полягає в тому, що Йому належить така ж слава і поклоніння, як Отцю і Сину. Це аргумент рівності в шані, близький святому Василію Великому, який був головним архітектором цієї формули: Святий Дух – Господь, Бог», – сказав Наступник святого Петра, підкресливши, що соборове визначення було не фіналом, а відправною точкою, оскільки після того, як були подолані історичні мотиви, що стояли на заваді виразному проголошенню божественності Святого Духа, вона була проголошувана в церковній молитві та в богослов’ї.
Питання Filioque
Перед тим, як дати відповідь на запитання про те, що цей пункт нашої віри говорить нам сьогодні, Папа нагадав, що в минулому в основному зупинялися на ствердженні «від Отця походить». Латинська Церква доволі швидко додала до цього ствердження, проказуваного на Святій Месі, що Святий Дух походить також «і від Сина», латиною: «Filioque». Так народилася суперечка, що має цю назву, яка «стала причиною (або приводом) для багатьох суперечок і розділень між Церквою Сходу і Церквою Заходу». За словами Святішого Отця, в атмосфері діалогу, який встановився між Церквами, цей аргумент втратив гостроту минулого, й сьогодні можемо сподіватися на «повне взаємне прийняття», як однієї з головних «примирених відмінностей». «Мені подобається цей вислів: “примирені відмінності”. Серед християн є багато відмінностей: цей – з цієї школи, той – з іншої, цей – протестант той – ще щось... Важливо, щоб ці відмінності були примирені, в любові спільного шляху», – сказав він.
Джерело життя
Отож, як зауважив Наступник святого Петра, переступивши через цей камінь спотикання, сьогодні ми можемо звернути більшу увагу на важливішу для нас рису, яку вимовляємо в Символі