Проповідь Його Еміненції кардинала Гжегожа Рися  під час Беатифікації Слуги Божого отця Петра Павла Ороса

Проповідь Його Еміненції кардинала Гжегожа Рися під час Беатифікації Слуги Божого отця Петра Павла Ороса

Вер 27, 2025

Дорогі Сестри і Брати,

Прекрасне є Боже Слово, яке нам дано було почути під час цієї Літургії. Прекрасне і влучне: воно дозволяє нам зрозуміти подію, в якій ми беремо участь; дозволяє прочитати ЗНАК, який отримуємо в особі блаженного отця Петра; дозволяє нам нарешті зрозуміти самих себе і виклики, перед якими нас сьогодні ставить наш Господь.

Перше почуте сьогодні Боже Слово (з Листа до Євреїв) звучало: «ПАМ’ЯТАЙТЕ!» («Пам’ятайте про своїх наставників, які вам проповідували Боже Слово»). Це зворушливий наказ. Адже сьогодні нас збирає Людина, яка – як ви про це краще від мене знаєте – мала бути ЦІЛКОВИТО ЗАБУТОЮ. Ті, хто його вбили, хотіли також вбити і пам’ять про нього. Тому відмовили йому навіть у гідному похованні. Говорили: «помер як пес; буде мати могилу як пес»...

Але цього не сталось! Отець Петро збережений у вашій ПАМ’ЯТІ! Саме ваша пам’ять про нього дозволила через багато років знайти його останки і повернути їх спільноті, для якої він був парохом. А навіть більше того: чия пам’ять виразилася десятками свідчень, які привели його сьогодні до небесної слави.

Представляючи сьогодні тут Святішого Отця, Лева, я відчуваю великий обов’язок ПОДЯКУВАТИ: Сестри і Брати, ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЮ за вашу ПАМ’ЯТЬ! Дякую за цей великий, прекрасний дар вашої пам’яті, яким є для цілої Церкви особа блаженного отця Петра! ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЮ!

Пам’ять у нашому житті – людському і християнському – важлива не тільки тому, що охороняє давніх людей чи події від забуття. Пам’ять важлива, бо – як багато разів навчав нас папа Франциск – є девтерономічною. Це значить, що вона стає для нас ЗАКОНОМ – несе в собі конкретні моральні ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. Пам’ять не тільки говорить про те, що КОЛИСЬ відбулося. Пам’ять говорить, як сьогодні маємо жити і діяти. Так само навчає нас і автор Листа до Євреїв – найперше він закликає: ПАМ’ЯТАЙТЕ!, а вже потім: НАСЛІДУЙТЕ! Наслідуйте віру тих, кого запам’ятали!

У цьому місці нам потрібно поставити важливе питання: ЯКИМ ви запам’ятали отця Петра? ЩО запам’ятали з його життя: з його ВЧИНКІВ і життєвої ПОЗИЦІЇ? Це питання ще важливіше тому, що – як показав цілий беатифікаційний процес – після отця Петра не збереглося АНІ ОДНОГО написаного тексту. У вашій пам’яті збереглися тільки деякі його вислови – окремі речення. Не збереглося жодної написаної з його проповідей, ані одна з його так численних катехез – жодного письмового тексту. Він не навчав писаним словом; важливішим від того що говорив було, ЯК ВІН ЖИВ. Він навчав життям. Прикладом.

Тож запитуємо: Яким він був? Яким ви його запам’ятали?

У всіх ваших свідченнях про отця Петра на перше місце виходить одна і та сама думка: «був ДУЖЕ ДОБРИЙ!» Один з вас свідчив: «Вбили людину, яка в житті не зробила НІЧОГО, КРІМ ДОБРА»! Він ніби хотів зробити програмою свого життя слова, які і ми сьогодні почули з Листа до Євреїв: «Не забувайте ЧИНИТИ ДОБРО!»

«Чинення добра» було у житті отця Петра плодом двох чеснот / постав: УБОГОСТІ і МИЛОСЕРДЯ. Убогість і милосердя – сходилися у його радикальному житті – в одно. Вони були, як два профілі його обличчя. Він був убогий, тому що давав. Давав, тому що умів бути убогим. Так його запам’ятали вже в часах семінарії (один з його колег з Семінарії згадує): «Ніколи не мав грошей…; все роздавав». На плебаніях, де він жив, не було нічого крім найпростішого стола і декількох крісел. Що отримував – роздавав. Коли парафіяни дарували йому нове взуття чи плащ, він одразу передавав їх людям бідним, а сам далі ходив у старих і зношених. Він вважав, що убогому не можна давати речей старих і зношених; убогий завжди має отримувати те, що НАЙКРАЩЕ. НОВЕ. Його чутливість в цьому просто вражає.

Покликаний до хворого – сповідає його, дає йому Святе Причастя, але – виходячи – бачачи бідність, в якій живе хворий, знімає з себе і залишає йому свій одяг. Покликаний до помираючого – уділяє йому останніх святих Тайн, а потім знімає і залишає йому свою сорочку – щоб було у що одягнути померлого до труни…

Його милосердя проявлялося у конкретних і дрібних деталях, і охоплювало людину у всіх її потребах: від найглибших і духовних, до найпростіших і матеріальних. Він бачив все і давав все! Давав з бідності, не з багатства. Ділився з того, що мале, а не з того, що велике. Так, як говорить до нас Ісус у сьогоднішній Євангелії: «Не бійся, мале стадо, продавайте своє майно і давайте МИЛОСТИНЮ!»

Чи це Слово стосується також і Вас сьогодні? Для Вас, які протягом багатьох років зазнаєте агресії і війни? Які – часто – втратили не тільки ваші доми і надбання життя, але також і те, що безцінне: життя і Ваше здоров’я і ваших Близьких? Це очевидно, що саме Ви маєте право очікувати допомоги і підтримки від усіх. Але саме – у таких страшних обставинах, де маєте повне право найперше думати про себе – сьогодні стає перед Вами блаженний отець Петро і говорить: Будьте милосердні! Не дайте собі відібрати цієї здатності: ділитися з іншими – зі своєї убогості, а не з багатства. Саме тоді коли дуже важко; а не тоді, коли це не вимагає жодної жертви. Нехай святий Іван Павло ІІ випросить Вам те, що він називав «УЯВОЮ МИЛОСЕРДЯ»!

Це насправді ВРАЖАЄ: усі свідки, які були опитувані про отця Петра спершу говорять про його доброту, милосердя і убогість; а тільки потім – про його мучеництво. Можемо відважно сказати, що ми сьогодні оголошуємо блаженним мученика, для якого ХРЕСТОМ була не тільки смерть, але ЦІЛЕ ЖИТТЯ. Так, як навчав Ісус: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме ЩОДНЯ на себе хрест свій і йде за мною» (Лука 9, 23).

Що ще ви запам’ятали про отця Петра?

Ви запам’ятали його як людину глибокої віри і духовності. Людину великої молитви: «Говорив мало – МОЛИВСЯ БАГАТО!» – згадує його один з Вас. Поки це було можливо (до Великого Четверга 1949 року) він молився ночами у храмах, де служив; радо ходив також на молитву до монастиря в ІМСТИЧЕВІ. Його коліна – оповідають інші – від молитви були тверді як підошви! На колінах він і загинув – охороняючи Найсвятіші Тайни, які ніс до хворого.

У його молитві надзвичайно важливе місце займала Богородиця. Завжди і всюди він носив на грудях – близько серця – образ Матері Божої Ченстоховської. Молодь він виховував у марійній побожності, збираючи їх у «Марійні Гуртки». Охоче молився на вервиці. Зі свого відношення до Марії він черпав також мотивацію до життя у ЦЕЛІБАТІ.

У свою чергу, Целібат, уподібнював його до монахів [деякі свідки навіть називали його монахом, хоч він ним і не був…]. Він справді жив у монашій аскезі: зазвичай їв один раз на день – говорив, що хоче бути «легким як птах, завжди готовий злетіти».

Його духовність була дуже БАГАТОЮ. Це була, так би мовити, ДУХОВНІСТЬ ЗУСТРІЧІ – вона родилася із зустрічі християнського Сходу і Заходу. Можна сказати, що блаженний отець Петро дихав двома легенями: східним і західним. Він був священиком греко-католицьким – молився, служив літургію у східному обряді. Целібат, який він вибрав (вихований і оточений жонатими священиками), більше пов’язаний з практикою  Латинської Церкви. Він навчав і закликав до молитви на вервиці, спираючись на приклад сестри Луції з далекої, західньої Фатіми.

Ця ДУХОВНІСТЬ ЗУСТРІЧІ – яка так сильно проявлялася в житті отця Петра – є притаманною і для вашої Церкви. Вона вписана не тільки у його історію і пам’ять, але глибше – у його ДНК.

Це нелегкий шлях! Всі ми потребуємо мостів, але також – добре знаємо – в часі війни – завжди – найперше бомбардують мости. Бути «мостом» – бути тим, хто єднає, а не ділить – бути тим, хто «мечі перековує на плуги», тобто зброю перемінює на засоби СПІЛЬНОЇ праці – тут треба більшої МУЖНОСТІ, ніж до самого МУЧЕНИЦТВА! Всі у свідченнях підкреслюєте, що отець Петро міг знайти спільну мову з кожним: з католиком, з православним і з атеїстом! Чи це легко?! У сьогоднішньому світі, розшарпаному страшними війнами, розділеному як ніколи – у світі, де людина втратила здатність глибокої зустрічі і страждає страшною САМОТНІСТЮ – ми потребуємо людей, як отець Петро. Людей справжньої зустрічі і СПІЛЬНОТИ! Нехай і ми всі станемо такими – також дякуючи сьогоднішній беатифікації.

Двадцять сьомого серпня тисяча дев’ятсот п’ятдесят третього року дві поліційні кулі стали причиною брутальної СМЕРТІ, кінця життя і послуги отця Петра. Через сімдесят два роки він сьогодні стає серед нас в повноті людського ЖИТТЯ – того життя, яке в людині походить тільки від Бога. Стоїть поруч зі своїм коханим єпископом і вчителем, мучеником, блаженним Теодором Ромжою; стоїть від імені багатьох – понад сто двадцяти – своїх співбратів-священників, як і він: арештованих, переслідуваних, катованих, вбитих, померлих у тюрмах. Стоїть і навчає нас… ЛЮБОВІ! У житті і у смерті. Могутньої і радикальної Любові. АМІНЬ.

Дорогі Сестри і Брати, Разом з цим словом хочу передати Вам ще один дар: Образ Матері Божої Ченстоховської – так близької серцю і так важливої у житті вашого блаженного Отця. Цей Образ на моє прохання передають Вам Отці Пауліни з Ясної Гори. Нехай він буде для Вас на пам’ятку нашої сьогоднішньої зустрічі. Нехай буде для Вас таким натхненням віри, яким був для отця Петра.



Поділитись
Категорія