Проповідь Його Еміненції кардинала Гжегожа Рися під час Беатифікації Слуги Божого отця Петра Павла Ороса
Дорогі Сестри і Брати,
Прекрасне є Боже Слово, яке нам дано було почути під час цієї Літургії. Прекрасне і влучне: воно дозволяє нам зрозуміти подію, в якій ми беремо участь; дозволяє прочитати ЗНАК, який отримуємо в особі блаженного отця Петра; дозволяє нам нарешті зрозуміти самих себе і виклики, перед якими нас сьогодні ставить наш Господь.
Перше почуте сьогодні Боже Слово (з Листа до Євреїв) звучало: «ПАМ’ЯТАЙТЕ!» («Пам’ятайте про своїх наставників, які вам проповідували Боже Слово»). Це зворушливий наказ. Адже сьогодні нас збирає Людина, яка – як ви про це краще від мене знаєте – мала бути ЦІЛКОВИТО ЗАБУТОЮ. Ті, хто його вбили, хотіли також вбити і пам’ять про нього. Тому відмовили йому навіть у гідному похованні. Говорили: «помер як пес; буде мати могилу як пес»...
Але цього не сталось! Отець Петро збережений у вашій ПАМ’ЯТІ! Саме ваша пам’ять про нього дозволила через багато років знайти його останки і повернути їх спільноті, для якої він був парохом. А навіть більше того: чия пам’ять виразилася десятками свідчень, які привели його сьогодні до небесної слави.
Представляючи сьогодні тут Святішого Отця, Лева, я відчуваю великий обов’язок ПОДЯКУВАТИ: Сестри і Брати, ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЮ за вашу ПАМ’ЯТЬ! Дякую за цей великий, прекрасний дар вашої пам’яті, яким є для цілої Церкви особа блаженного отця Петра! ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЮ!
Пам’ять у нашому житті – людському і християнському – важлива не тільки тому, що охороняє давніх людей чи події від забуття. Пам’ять важлива, бо – як багато разів навчав нас папа Франциск – є девтерономічною. Це значить, що вона стає для нас ЗАКОНОМ – несе в собі конкретні моральні ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. Пам’ять не тільки говорить про те, що КОЛИСЬ відбулося. Пам’ять говорить, як сьогодні маємо жити і діяти. Так само навчає нас і автор Листа до Євреїв – найперше він закликає: ПАМ’ЯТАЙТЕ!, а вже потім: НАСЛІДУЙТЕ! Наслідуйте віру тих, кого запам’ятали!
У цьому місці нам потрібно поставити важливе питання: ЯКИМ ви запам’ятали отця Петра? ЩО запам’ятали з його життя: з його ВЧИНКІВ і життєвої ПОЗИЦІЇ? Це питання ще важливіше тому, що – як показав цілий беатифікаційний процес – після отця Петра не збереглося АНІ ОДНОГО написаного тексту. У вашій пам’яті збереглися тільки деякі його вислови – окремі речення. Не збереглося жодної написаної з його проповідей, ані одна з його так численних катехез – жодного письмового тексту. Він не навчав писаним словом; важливішим від того що говорив було, ЯК ВІН ЖИВ. Він навчав життям. Прикладом.
Тож запитуємо: Яким він був? Яким ви його запам’ятали?
У всіх ваших свідченнях про отця Петра на перше місце виходить одна і та сама думка: «був ДУЖЕ ДОБРИЙ!» Один з вас свідчив: «Вбили людину, яка в житті не зробила НІЧОГО, КРІМ ДОБРА»! Він ніби хотів зробити програмою свого життя слова, які і ми сьогодні почули з Листа до Євреїв: «Не забувайте ЧИНИТИ ДОБРО!»
«Чинення добра» було у житті отця Петра плодом двох чеснот / постав: УБОГОСТІ і МИЛОСЕРДЯ. Убогість і милосердя – сходилися у його радикальному житті – в одно. Вони були, як два профілі його обличчя. Він був убогий, тому що давав. Давав, тому що умів бути убогим. Так його запам’ятали вже в часах семінарії (один з його колег з Семінарії згадує): «Ніколи не мав грошей…; все роздавав». На плебаніях, де він жив, не було нічого крім найпростішого стола і декількох крісел. Що отримував – роздавав. Коли парафіяни дарували йому нове взуття чи плащ, він одразу передавав їх людям бідним, а сам далі ходив у старих і зношених. Він вважав, що убогому не можна давати речей старих і зношених; убогий завжди має отримувати те, що НАЙКРАЩЕ. НОВЕ. Його чутливість в цьому просто вражає.
Покликаний до хворого – сповідає його, дає йому Святе Причастя, але – виходячи – бачачи бідність, в якій живе хворий, знімає з себе і залишає йому свій одяг. Покликаний до помираючого – уділяє йому останніх святих Тайн, а потім знімає і залишає йому свою сорочку – щоб було у що одягнути померлого до труни…
Його милосердя проявлялося у конкретних і дрібних деталях, і охоплювало людину у всіх її потребах: від найглибших і духовних, до найпростіших і матеріальних. Він бачив все і давав все! Давав з бідності, не з багатства. Ділився з того, що мале, а не з того, що велике. Так, як говорить до нас Ісус у сьогоднішній Євангелії: «Не бійся, мале стадо, продавайте своє майно і давайте МИЛОСТИНЮ!»
Чи це Слово стосується також і Вас сьогодні? Для Вас, які протягом багатьох років зазнаєте агресії і війни? Які – часто – втратили не тільки ваші доми і надбання життя, але також і те, що безцінне: життя і Ваше здоров’я і ваших Близьких? Це очевидно, що саме Ви маєте право очікувати допомоги і підтримки від усіх. Але саме – у таких страшних обставинах, де маєте повне право найперше думати про себе – сьогодні стає перед Вами блаженний отець Петро і говорить: Будьте милосердні! Не дайте собі відібрати цієї здатності: ділитися з іншими – зі своєї убогості, а не з багатства. Саме тоді коли дуже важко; а не тоді, коли це не вимагає жодної жертви. Нехай святий Іван Павло ІІ випросить Вам те, що він називав «УЯВОЮ МИЛОСЕРДЯ»!
Це насправді ВРАЖАЄ: усі свідки, які були опитувані про отця Петра спершу говорять про його доброту, милосердя і убогість; а тільки потім – про його мучеництво. Можемо відважно сказати, що ми сьогодні оголошуємо блаженним мученика, для якого ХРЕСТОМ була не тільки смерть, але ЦІЛЕ ЖИТТЯ. Так, як навчав Ісус: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме ЩОДНЯ на себе хрест свій і йде за мною» (Лука 9, 23).
Що ще ви запам’ятали про отця Петра?
Ви запам’ятали його як людину глибокої віри і духовності. Людину великої молитви: «Говорив мало – МОЛИВСЯ БАГАТО!» – згадує його один з Вас. Поки це було можливо (до Великого Четверга 1949 року) він молився ночами у храмах, де служив; радо ходив також на молитву до монастиря в ІМСТИЧЕВІ. Його коліна – оповідають інші – від молитви були тверді як підошви! На колінах він і загинув – охороняючи Найсвятіші Тайни, які ніс до хворого.
У його молитві надзвичайно важливе місце займала Богородиця. Завжди і всюди він носив на грудях – близько серця – образ Матері Божої Ченстоховської. Молодь він виховував у марійній побожності, збираючи їх у «Марійні Гуртки». Охоче молився на вервиці. Зі свого відношення до Марії він черпав також мотивацію до життя у ЦЕЛІБАТІ.
У свою чергу, Целібат, уподібнював його до монахів [деякі свідки навіть називали його монахом, хоч він ним і не був…]. Він справді жив у монашій аскезі: зазвичай їв один раз на день – говорив, що хоче бути «легким як птах, завжди готовий злетіти».
Його духовність була дуже БАГАТОЮ. Це була, так би мовити, ДУХОВНІСТЬ ЗУСТРІЧІ – вона родилася із зустрічі християнського Сходу і Заходу. Можна сказати, що блаженний отець Петро дихав двома легенями: східним і західним. Він був священиком греко-католицьким – молився, служив літургію у східному обряді. Целібат, який він вибрав (вихований і оточений жонатими священиками), більше пов’язаний з практикою Латинської Церкви. Він навчав і закликав до молитви на вервиці, спираючись на приклад сестри Луції з далекої, західньої Фатіми.
Ця ДУХОВНІСТЬ ЗУСТРІЧІ – яка так сильно проявлялася в житті отця Петра – є притаманною і для вашої Церкви. Вона вписана не тільки у його історію і пам’ять, але глибше – у його ДНК.
Це нелегкий шлях! Всі ми потребуємо мостів, але також – добре знаємо – в часі війни – завжди – найперше бомбардують мости. Бути «мостом» – бути тим, хто єднає, а не ділить – бути тим, хто «мечі перековує на плуги», тобто зброю перемінює на засоби СПІЛЬНОЇ праці – тут треба більшої МУЖНОСТІ, ніж до самого МУЧЕНИЦТВА! Всі у свідченнях підкреслюєте, що отець Петро міг знайти спільну мову з кожним: з католиком, з православним і з атеїстом! Чи це легко?! У сьогоднішньому світі, розшарпаному страшними війнами, розділеному як ніколи – у світі, де людина втратила здатність глибокої зустрічі і страждає страшною САМОТНІСТЮ – ми потребуємо людей, як отець Петро. Людей справжньої зустрічі і СПІЛЬНОТИ! Нехай і ми всі станемо такими – також дякуючи сьогоднішній беатифікації.
Двадцять сьомого серпня тисяча дев’ятсот п’ятдесят третього року дві поліційні кулі стали причиною брутальної СМЕРТІ, кінця життя і послуги отця Петра. Через сімдесят два роки він сьогодні стає серед нас в повноті людського ЖИТТЯ – того життя, яке в людині походить тільки від Бога. Стоїть поруч зі своїм коханим єпископом і вчителем, мучеником, блаженним Теодором Ромжою; стоїть від імені багатьох – понад сто двадцяти – своїх співбратів-священників, як і він: арештованих, переслідуваних, катованих, вбитих, померлих у тюрмах. Стоїть і навчає нас… ЛЮБОВІ! У житті і у смерті. Могутньої і радикальної Любові. АМІНЬ.
Дорогі Сестри і Брати, Разом з цим словом хочу передати Вам ще один дар: Образ Матері Божої Ченстоховської – так близької серцю і так важливої у житті вашого блаженного Отця. Цей Образ на моє прохання передають Вам Отці Пауліни з Ясної Гори. Нехай він буде для Вас на пам’ятку нашої сьогоднішньої зустрічі. Нехай буде для Вас таким натхненням віри, яким був для отця Петра.