Священник, батько, слуга Божий - In Memoriam о. Василь Роман

8 вересня 1935 року в мальовничому селі Нижнє Болотне, що на Іршавщині, народився Василь Петрович Роман — людина, яка присвятила своє життя вірі, родині та служінню Церкві.

Народившись у побожній родині Петра та Марти Роман, він змалку увібрав у себе дух молитви та праці. У 1958 році він одружився з Терезією Михайлівною Кобран, з якою виховав чотирьох дітей: Марію, Василя, Ольгу та Михайла. Родина була тим ґрунтом, на якому зростала його віра і з якого проростало покликання.

Попри важкі радянські часи, він не зрадив своїх ідеалів. У 1996 році, коли багатьом його ровесникам вже настав час спочинку, він відповів на голос покликання до священства. Після навчання в Івано-Франківському Духовному інституті він прийняв свячення з рук владики Софрона Дмитерка в монастирі отців василіян. 15 липня він став піддияконом, 17-го — дияконом, а вже 19 липня 1996 року — священником.

Його священницьке служіння було зосереджене в місті Рахів, де він був парохом Хресто-Воздвиженської парафії, а також адміністратором громади святого Георгія Побідоносця. Навіть після виходу на емеритуру у 2010 році, він не залишив служіння повністю, допомагаючи по можливості у паломницькому центрі Джублик.

За своє ревне служіння отець Василь був відзначений правом носити набедреник (2009) та золотий хрест (2010) — символи гідності, поваги та визнання його жертовної праці.

Він залишив після себе не лише хроніку служінь у декретах, а й живу пам’ять у серцях вірних, яких навчав любити Бога, родину та Церкву.

Його шлях — це свідчення того, що ніколи не пізно відповісти на покликання. Його життя — це проповідь, написана не словами, а прикладом. І хоч його голос уже не почуємо в храмі, луна його молитви й досі бринить у серцях тих, хто його знав.

Вічная пам’ять слузі Божому, отцю Василю Роману.