Усе життя у служінні Господу та ближньому: In memoriam о. Володимир Маргітич
«Усе життя у служінні Господу та ближньому»
З глибоким сумом сповіщаємо, що на 96-му році життя, на 66-му році священства, відійшов до вічності отець Володимир Маргітич, ставрофорний протоієрей, настоятель Благовіщенської греко-католицької церкви м. Берегове у період 1991–2016 рр., академік теології, член Академії наук України, лауреат відзнаки «Pro Urbe» (за місто).
Життєвий шлях
Народився 23 липня 1931 року в селі Неліпино Свалявського району Закарпатської області у родині греко-католиків. Середню освіту здобув у Берегівській середній школі №1. Після закінчення факультету іноземних мов Львівського інституту у 1955 році отець Володимир працював інструктором Берегівського райвиконкому. З 1953 по 1959 роки служив у лавах Радянської армії в Мурманській області.
Після повернення додому за антирадянську діяльність був засуджений до восьми років ув’язнення у таборах примусових робіт (ГУЛАГ), із яких відбув три роки.
Мав двох братів – Івана та Еміла, які вже померли. Отець Володимир з дитинства мріяв стати священником, але остаточне рішення прийняв у таборі. Батько привчав синів бути корисними та допомагати людям. Він мріяв, щоб один із синів став священником, другий – адвокатом, а третій – лікарем. Але склалося так, що в живих залишився лише о. Володимир, який став і священником, і адвокатом, і лікарем – лікарем людських душ.
За увесь період своєї священичої діяльності о. Володимир Маргітич здійснив багато добрих справ для Бога і людей: на території Берегівської громади ним було ініційовано будівництво понад шести церков – у с. Велика Бакта, с. Затишне, с. Мужієво, с. Великі Береги, у Бучі, а також у с. Велика Ремета, під будівництво якої він віддав власний участок.
Зумів втілити у життя всі свої задуми: на території Берегівської громади встановлено численні хрести, облаштовано Хресну дорогу, збудовано пам’ятник Пресвятій Діві (Богородиці), біля якого завжди збираються діти, віряни, матері у молитві. Виховав і підготував до свячень 7 священників та 1 монахиню. Йому вдалося відреставрувати та освятити хрест у Благовіщенській греко-католицькій церкві, виготовити та видати для багатьох парафіян молитовник «Промінь душі», ініціювати встановлення численних хрестів у м. Берегове та облаштувати Хресну дорогу, яка веде до величного 12-метрового білосніжного Хреста на Керек-горі, збудованого у 2001 році. Цей хрест став символом єднання, злагоди та дружби між народами – своєрідним оберегом багатонаціонального міста.
Отець Володимир виховав чудового сина Ярослава, який також став священнослужителем і батьком його чотирьох онуків.
Священиче свячення
Отець Володимир Маргітич – перший і єдиний священик, висвячений за тюремними ґратами.
Ув’язнення відбував у Мордовії – спочатку в першому, потім у четвертому таборах, де здобув кілька будівельних спеціальностей. Перебуваючи у радянських таборах, він не зламався, а навпаки – щодня поглиблював богословські знання.
Коли стало відомо, що о. Володимир покине зону, владика Йосиф Сліпий сказав, що висвятить його. Але кілька разів попереджав, щоб той добре подумав, бо могли дати ще по 25 років обом. Отець Володимир за себе не переживав, лише за єпископа.
Потім була призначена дата – 19 серпня, на свято Преображення. Ризи пошили з підкладки його пальта. Свячення відбулося між двома нарами, там, де спав митрополит, на підлозі. Так, 19 серпня 1960 року, він отримав ієрейські свячення від митрополита Йосифа Сліпого.
Підпільна діяльність
Після повернення додому отець Володимир спочатку працював учителем у Берегівській школі-інтернаті, викладав німецьку, французьку та частково англійську мови, а у 1983–1993 рр. – вихователем. У цей час проводив активну підпільну душпастирську діяльність, контактував з іншими греко-католицькими священиками.
Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля у 1989 році отець Володимир продовжив священичу діяльність.
Про те, коли і де буде правити Службу о. Володимир, заздалегідь повідомляли людей. Люди приїжджали із сусідніх сіл, залишалися там на ніч. О пів на четверту ранку отець проводив Службу Божу, а вже о шостій мав бути на роботі, будити дітей. Колеги навіть не здогадувались, що він є священником. Задля безпеки навіть його син цього не знав.
Таємні богослужіння відбувалися у приватних будинках, у відпустових місцях. Підпільні Літургії проходили переважно вночі за зачиненими дверима. Перед Літургією відбувалася сповідь.
Працюючи вихователем, о. Володимир намагався навчити дітей молитися. Під час його чергувань діти в своїх кімнатах ставали на коліна біля ліжок і голосно молилися надрукований отцем Володимиром текст «Отче наш…».
Підпільна душпастирська діяльність о. Володимира, а після виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля – його священича діяльність значною мірою сприяли збереженню та відродженню греко-католицької церкви на Закарпатті.
Діяльність після 1989 року
Починаючи з 1990 року розпочалася боротьба за передачу храмів та повернення церковного майна. На початку 90-х розпочалась священича діяльність о. Володимира у м. Берегове. За його словами, на початку було дуже важко: не було молитовників, Біблії, іншої літератури, і її не було де придбати.
Близько 1992 року, після тривалої боротьби, греко-католицькій громаді Берегова повернули церкву, де о. Володимир став парохом (настоятелем).
Членами громади були як угорські, так і українські вірники, тож Служби проводилися як угорською, так і старослов’янською мовами.
Релігійна громада греко-католицької церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці висловлює щирі співчуття рідним, близьким, духовенству, усім, хто знав і поважав отця Володимира.
Отець Володимир Маргітич залишиться у нашій пам’яті прикладом мужності, жертовності, незламної віри та любові до ближнього. Його шлях – це шлях служіння, гідності та честі. Незважаючи на всі життєві труднощі, він завжди намагався привести людей до Ісуса Христа. Був надзвичайно інтелігентною, толерантною, спокійною, пунктуальною людиною з глибокими знаннями, яка завжди тримала слово. Вірники любили й поважали його.
Життя о. Володимира є прикладом для греко-католицьких священників та вірників Закарпаття. Його діяльність мала великий вплив на греко-католицькі громади краю.
Він залишив нам приклад витривалості у вірі, відваги перед випробуваннями і тихої, скромної, але надзвичайно глибокої любові до Бога та Церкви. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться у наших серцях.
Вічна пам’ять і Царство Небесне достойному пастирю!