В Угорщині відбулася конференція пам’яті мученика МГКЄ о. Петра Легези

5 червня 2026 року в греко-католицькому Культурному центрі св. Івана Золотоустого в Будапешті (Угорщина) відбулася конференція пам’яті мученика Мукачівської греко-католицької єпархії о. Петра Легези.

Організатором конференції була Угорська греко-католицька митрополія під головним патронатом високопреосвященного митрополита Філіпа Кочіша. З боку державної влади Угорщини конференцію підтримав Чаба Латорцаї, віце президент Угорського парламенту. З боку Мукачівської греко-католицької єпархії конференція проводилася під патронатом преосвященного єпископа Теодора Мацапули, єпископа Мукачівського.

Наповнений публікою конференц-зал свідчив про те, що особа і свідчення життя мученика Петра Легези можуть зацікавити не лише старше покоління, але й сучасну молодь. Відкриття конференції було незвичним, адже все розпочалося з мініконцерту чоловічого хору «Святий Єфрем» у супроводі Ласла Кіша на тараґоті.

Високопреосвященний митрополит Філіп Кочіш у своєму вітальному слові навів слова Христа з Євангелія від Матея: «Тому кожний книжник, який навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, що виносить зі скарбниці своєї нове й старе» (Мт. 13, 52). Цим він звернув увагу на те, що кожна конференція, особливо та, яка присвячена пам’яті конкретної людини, приносить нам нові знання та відкриває нові й давні духовні скарби.

Через єпархіальні справи преосвященний владика Теодор Мацапула не зміг особисто взяти участь у конференції, але його вітальне слово було зачитане о. Августином Соланським, який є правнуком ісповідника віри о. Стефана Легези — троюрідного брата мученика Петра Легези.

Владика Теодор підкреслив, що життя о. Петра було прикладом священичого служіння: «Він просто робив те, до чого був покликаний: служив людям, молився, підтримував свою громаду. Але саме в момент випробування ця проста вірність стала великою. Він не відступив, не шукав компромісу з неправдою, а залишився з Христом до кінця». Єпископ Мукачівський також наголосив, що «вірність народжується не в одну мить, а формується щоденно в молитві, у служінні, в малих, але чесних рішеннях».

На початку конференції прозвучали доповіді, які окреслили загальну картину історичного періоду мучеництва о. Петра Легези, а саме періоду окупації Закарпаття та насильного приєднання його до Радянського Союзу разом із намаганнями комуністичного режиму ліквідувати Мукачівську греко-католицьку єпархію.

Першим виступив історик Юрій Дупка з темою «Кальварія Закарпатських Церков у часи радянської окупації». Переглядаючи різні статистичні дані, учасники конференції могли простежити тенденцію знищення не лише Греко-Католицької Церкви, але й інших конфесій на території Закарпаття. Окремо було згадано меморіальний парк у місті Свалява.

Наступним мав слово священник Мукачівської єпархії о. Іштван Мароші з Берегова, який особливо досліджує історію нашої єпархії та її духовенства і є автором багатьох видань на цю тематику. Темою його доповіді була «Доля священників Мукачівської єпархії на початках радянської диктатури». Отець Іштван сфокусував увагу саме на греко-католицьких священниках, роздумуючи над проблематикою та викликами, пов’язаними зі спробами схилити духовенство єпархії до насильного віровідступництва. Перед публікою було представлено не лише статистику мучеників, ісповідників і вірних священників, але й статистику тих, хто відступив від віри, а особливо тих, які пізніше розкаялися і повернулися в лоно Католицької Церкви. Усі могли побачити й зрозуміти, що вистояти в ті важкі часи випробування віри було надзвичайно непросто.

Ряд доповідей вступного історичного блоку завершила монахиня Мукачівської єпархії сестра Августина Зейкан, ЧСВВ. Вона говорила про «Становище вірних та священників Мукачівської греко-католицької єпархії у 1945-1947 роках». Оскільки мучеництво о. Петра відбулося 24 листопада 1946 року, сестра Августина представила період безпосередньо перед мучеництвом, рік самого мучеництва о. Петра та завершила свою доповідь розповіддю про мучеництво блаженного священномученика Теодора Ромжі. Доповідачка окремо звернула увагу на те, що радянська влада мала декілька планів ліквідації Церкви, а одним із найпідступніших планів було фізичне знищення священників,  інтелігенції та ліквідація греко-католицьких навчальних закладів Мукачівської єпархії.

У центральному блоці конференції прозвучали дві доповіді безпосередньо про о. Петра Легезу.

Першу доповідь представив пан Ласло Легеза на тему «Життя і мучеництво отця Петра Легези». Тема виступу була співзвучною з його книгою про життя і мучеництво о. Петра Легези, яка вийшла друком у Будапешті у 2025 році. Саме в цій доповіді всі могли дізнатися про деталі життя відважного священника Мукачівської греко-католицької єпархії о. Петра Легези, який народився в сім’ї священника Августина Легези та Ірини Лещишин 11 серпня 1912 року в селі Інячовце, яка тоді належала до Угорщини, а нині є територією Словаччини.

Життєві випробування, зокрема втрата батька у п’ятнадцятирічному віці та матері у вісімнадцять років, коли він залишився круглим сиротою, не зламали молодого хлопця. Він став священником, отримавши ієрейські свячення з рук єпископа Олександра Стойки 10 липня 1938 року.

Були представлені місця служіння о. Петра протягом його недовгих восьми років священства. Пан Ласло також розповів про дослідження передумов підступного вбивства, про непохитність і мужню поведінку о. Петра та про мученицьку смерть молодого 34-річного священника 24 листопада 1946 року в селі Негровець.

Другу доповідь про о. Петра представив о. Борис Староста, чинний парох села Негровець. Із його слів учасники конференції могли дізнатися про «Живий культ мученика о. Петра в селі Негровець». Цікаво і важливо було почути, що до сьогодні люди пам’ятають священника, який служив на цій парафії лише один рік, але своїм прикладом життя назавжди закарбувався в пам’яті людей. Простота і любов о. Петра були очевидними в багатьох його починаннях. Він власноруч долучився до виготовлення огорожі для кладовища, ніколи не уникав праці та завжди підбадьорював людей витривати в добрі й боротися проти зла.

Отець Борис розповів про труднощі доступу до могили мученика Петра, адже його було поховано позаду вівтарної частини храму, який згодом був насильно відібраний і переданий для користування Російській Православній Церкві і до сьогоднішнього дня нашій Церкві не вдалося повернути свій храм, а греко-католиків практично не допускають до місця поховання.

Цікавою особливістю доповіді стало представлення віднайденого підпису о. Петра, а також деяких фотографій, на яких, ймовірно, зображений наш мученик. На жаль, поки що не вдалося стовідсотково ідентифікувати жодної фотографії о. Петра, однак пошуки тривають.

Наступний блок доповідей був присвячений різноманітним тематикам. Найперше історик Мукачівської єпархії о. Василь Підгірський представив цікаву доповідь на тему «Напрями дослідження історії Мукачівської греко-католицької єпархії». Розглядаючи праці різних видатних істориків єпархії від давнини до сучасності, о. Василь підкреслив особливості їхнього підходу до опису історії єпархії. Підсумовуючи, він звернув увагу аудиторії на те, що сьогодні часто спостерігається перехід від макроісторії до мікроісторії, тобто до такого підходу, коли історія розглядається через призму життєвого шляху конкретних осіб, таких як мученик о. Петро Легеза.

На завершення прозвучали ще дві доповіді загального характеру. Пані Кіш Рика доповідала про «Випробування народів Закарпаття після Другої світової війни», а пан Віктор Крамаренко представив тему «Минуле та сьогодення русинського народу в Карпатській долині».

Конференція завершилася панахидою за всіх мучеників Закарпаття, яку очолив високопреосвященний митрополит Філіп Кочіш.