Пасхальне послання духовенству, монашеству та вірникам Мукачівської греко-католицької єпархії та всім людям доброї волі

«Бо я живу і ви будете жити» (Ів. 14,19)

Пасхальне послання Духовенству, Монашеству та Вірникам Мукачівської греко-католицької єпархії та всім людям доброї волі

Дорогі у Христі Брати та Сестри!

Початок воскресного дня не був радісним. Він народжувався у глибокому смутку, розгубленості та страху. Учні, налякані трагедією Голготи, закрилися в собі, переживаючи важкий внутрішній стан. Хтось утік, як ті, що йшли дорогою до Емаусу, з гірким розчаруванням: «А ми сподівалися, що це Він…» (Лк 24,21). Петро носив у серці біль свого зречення. Жінки йшли до гробу не з надією, а щоб помазати померлого. Багато хто, хто покладав надію на Ісуса, переживав сильну спокусу зневіри, зосередився на собі і на власному болю. І саме в цю замкненість, у цей людський смуток зненацька входить звістка про Воскресіння, як непереможна сила, котра починає змінювати все. Могутньою хвилею вона пройшла крізь історію і ніякий ворог Христа і Церкви не зміг її зупинити. Сьогодні вона сягає і нас, котрі її повторюємо із уст в уста – Христос Воскрес, Воістину Воскрес!

Ми теж живемо у досвіді людей, які переживають смуток і тривогу. Вся Україна очікує звісток із фронту про перемогу, про завершення війни та настання справедливого миру. Але поки не бачимо цього, то в серці з’являються спокуси сумніву, втоми, зневіри, знеохоти. І тоді легко замкнутися у собі, у власному болю, у відчутті безсилля. Виникає навіть питання: чи має сенс далі докладати зусиль — боротися, допомагати, служити, волонтерити, робити збірки, молитися?

Як і тоді, так і тепер у таку ситуацію входить Христос. Він не стоїть осторонь людського розчарування, бо Він сам входить у нього, не залишаючи людину в її розгубленості. Він супроводжує нас у нашій зневірі, як Той невідомий Подорожній, котрий приєднався до учнів на дорозі до Емаусу. Він слухає, пояснює, веде і відкриває сенс усьому, що відбувається. Але дуже часто і ми, як ті учні, у своєму смутку не впізнаємо Його присутності. Тому так важливо навчитися розпізнавати Бога у своєму житті. Розпізнавати Його у Слові Божому, яке відкриває нам сенс подій. Впізнати Його у ближньому, який може з нами крокувати по життю і зустріти нас, наче випадково, як подорожній Ісус. Розпізнавати Його в Євхаристії — у Тілі і Крові Ісуса Христа, до якої багато з вас сьогодні приступають після Великодньої Сповіді. Важливо, щоб ця зустріч не залишалася лише одноразовою практикою на великі свята, але ставала постійною поживою для душі.

Цього року в нашій єпархії ми переживаємо особливий «Рік родини». Родина є тим місцем, де народжується і зростає надія, де людина знаходить силу жити, боротися і не здаватися. Наша церковна спільнота — це також родина, заснована на Христі й сформована багатьма поколіннями наших вірників, серед яких особливе місце займають мученики та ісповідники Мукачівської греко-католицької єпархії. Вони пройшли через випробування віри і стали свідками того, як діє Воскресіння у відродженні переслідуваної Церкви і тріумфі її Правди. Їхнє свідчення сьогодні дає нам певність у тому, що все, що відбувається з нашим народом, не є поза Божим оком. І правда, і життя, і перемога належать Воскреслому Христові.

Сьогодні ми всі разом святкуємо Пасху. І, як у кожній родині, хоч і рідні, але всі ми дуже різні. Хтось приходить до храму часто, хтось рідше. Хтось живе глибокою вірою, а хтось більше схильний віру переживати як традицію. Але Пасха має дивну силу, бо вона єднає усіх. Проте вона не може залишитися лише подією, на зразок великоднього фольклору чи ритуального дійства, адже Воскресіння – це не про один день у році. Це про життя, яке Бог хоче відкрити кожній людині й за яке витерпів муки та смерть і здобув для всіх нас можливість воскреснути й жити вічно. І одного разу на рік замало, щоб це життя відчути. Тому ми щиро радіємо кожним, хто прийшов сьогодні до храму. Було б шкода, якби це залишилося лише одним днем у році. Важливо не втратити того, що сьогодні торкається нашого серця.

У нашій гарній традиції є також освячення пасхального кошика, у якому збережена багата пасхальна символіка. Ми приносимо до храму плоди нашої праці й те, що дароване нам Господом, щоб воно було посвячене. Потім навколо цього кошика за столом збереться уся родина. І це є добрий і важливий звичай, який передався нам від попередніх поколінь. Але важливо, щоб ми не зупинилися лише на цьому. Святе Письмо вчить нас, що «царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі». (Рим. 14,17). Тому Пасха це не тільки про те, що ми поклали до кошика, а про те, що ми носимо в серці та що стає для нього поживою.

Сьогодні перед Воскреслим Христом задаймо собі запитання:

Чи є Його Воскресіння центром мого життя?
Чи дозволяю Йому перемінювати моє серце?
Чи даю Йому підняти мене з сумнівів, зневіри і внутрішнього смутку?
Чи дозволяю Йому вести мене дорогою життя?

Нехай відповіді на ці запитання щиро прозвучать у глибині нашого серця. Для цього, серед святкового гамору знайдімо у храмі чи вдома, чи десь на весняній природі хвилину тиші, в якій побудьмо сам на сам із Господом і вслухаймося серцем у голос Воскреслого, котрий і до нашого зболеного серця промовляє, як до плачучої Марії вранці Воскресіння: «чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» (пор. Ів. 20, 15).

У цей світлий день щиро вітаємо вас зі святом Пасхи і перемоги Воскреслого Христа над нашою смертю. Нехай це свято принесе у ваші доми не лише зовнішню радість, але й внутрішню впевненість, що Бог є з нами і в тих життєвих обставинах, коли не все зрозуміло, не все легко і не все так, як ми очікуємо.

Засилаємо наші вітання всім, хто сьогодні на передовій захисту нашої Вітчизни, хто далеко від дому, хто не має можливості святкувати у родинному колі. Нехай і вони відчують, що про них пам’ятають, за них моляться і на них чекають.

Обіймаємо молитвою також усіх, хто переживає біль, поранення, втрату і сльози, особливо через війну. Нехай Воскреслий Христос буде для вас джерелом зцілення, сили і надії. Нехай радість Воскреслого Христа звеселить згорьовану Україну, наповнить ваші доми, а Його світло увійде у ваше серце і залишиться в ньому.

З молитвою і благословенням

Владика Теодор – правлячий єпископ

Владика Ніл – єпископ-помічник

Христос воскрес! Воістину Воскрес!