26 Чер 2024

ПІДГОТОВКА ДО ХІРОТОНІЇ 11/ 30

У Святому Писанні читаємо, що Бог через посередництво мира помазує для особливого служіння покликаних, а Дух Господній запечатує у цьому мирі Свій Божественний намір та волю, яка виливається на обранці особливим статусом покликання – Помазаник Божий: (1 Сам. 16, 13) – помазання Давида; (1 Сам. 10, 1) – помазання Саула; (Лев. 8, 30) – помазання Аарона; (1 Цар. 1, 39) – помазання Соломона...
Цей список можна продовжувати дуже довго, але, безперечно, нашу увагу привертає Той Помазаник, на якому почиває повнота мира Святого Духа, як він Сам про Себе засвідчує, що Дух Істини, якого посилає Отець, належить Йому в тій самій мірі, в якій належить Отцю.(Пор. Ів. 16, 13-15). Про те, що повнота помазання почиває на Ісусові, свідчить Отець: «Тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости понад Твоїх співучасників» (Євр. 1, 9). А все Писання до глибини проникнуто думкою, що саме Він є і джерело, і причина помазань покликаних, щоб брати участь у Його Царському Священстві.
Не дивно, отже, що Церква Христова, яка сама народилася через таке помазання, що Дух Святий здійснив у день святої П’ятидесятниці, приймаючи цей дар, в євангельському світлі через свої літургічні практики, глибоко переживає ці знаки присутності Святого Духа, зокрема знак Святого Мира, як сам Господь навчив це.
Він, який Сам є сповненням закону і пророків, взявши на себе людську природу, не знехтував законом та духовними принципами, яких являється Законодавцем, але смиренно прийнявши в Йордані хрещення від Івана, з тією ж смиренністю приймає Святе Миро, яким Дух Святий сходить на нього у вигляді голубиному (пор. Мр. 1, 9-11), засвідчуючи вічність та першоджерело священства, повнота якого розкривається у глибокому еклезійному розумінні: «Ти священник повіки за чином Мелхиседека» (Євр. 7, 17). Цей дар і участь у Христовому священстві апостоли отримують у день П’ятидесятниці. Це помазання сходить на них у вигляді вогненних язиків і вони, як правонаступники, передають цей дар через покладання рук.
Стає зрозумілим, що таїнство Святого Мира напряму пов’язане з апостольським служінням, прийнятим від Господа, яке успадковується єпископами через покладання рук, як тих кому дарована повнота священства. А отже і освячувати миро належить виключно єпископу, про що авторитетно проголошує шосте правило Карфагенського собору 419 року.
Традиційно склалося так, що варіння і освячення Мира здійснюється у Великий тиждень. І це не зарезервовано будь-якому єпископу. Ці літургічні акти несуть у собі, як було підкреслено вище, апостольську спадковість. Тому цей обряд здійснює виключно Першоієрарх – Глава Помісної Церкви: патріарх (Патріарша Церква), митрополит (Митрополича Церква) або єпископ, як у випадку Мукачівської єпархії, що є Церквою свого права. Цей літургічний жест є дуже символічний. Весь клир збирається навколо свого Ієрарха, демонструючи церковну єдність, яка розкривається у глибокому розумінні Містичного Тіла Христа, яким і є Церква. Кожний священник черпає своє священство у своєму єпископі, якого представляє на парафії. І якщо розглядати миро через цю призму, то воно є видимим знаком єдності і згуртованості священства навколо свого Ієрарха, які об’єднані однією участю у Христовому служінні, а, зрештою, і всіх людей, які через таїнство Миропомазання беруть участь у царському Священстві. У свою чергу, коли Ієрарх при освяченні мира змішує його зі старим, то цей символічний жест, як і покладання рук, через спадковість переходить через єпископів до апостолів і через апостолів до Христа (Божого Помазаника) – Вічного Первосвященика «повіки за чином Мелхиседека» (пор. Євр. 7, 17).