Плекаймо вдячність Богові за дар життя та спасіння

Читання з  книга Буття

Бт. 8:4-22.

Бут 8:4-22: "Сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів'я. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, — аж ось поверхня землі була суха, а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. Тоді Бог сказав до Ноя: "Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі." І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: "Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. Покіль земля землею, — сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути."

Плекаймо вдячність Богові за дар життя та спасіння 

Кожна людська доля наповнена великим Божим промислом. І людина не залишається на самоті у найважчі хвилини земного існування. Від сотворення і на віки кожен з нас пов'язаний вузами любові зі своїм Небесним батьком.

Ми досвідчуємо цю любов у різний спосіб. Найбільше можна її відчути відповідаючи на план Божого спасіння щодо нас. Для цього потребуємо досліджувати Божу волю у особистому житті через молитву розважання на щодень.

Але стається, що ми не хочемо йти за Божим планом. І тоді на нас падуть важкі випробування, ми втрачаємо розуміння свого правдивого призначення на землі. Смуток породжує відчай та зневіру.

І навіть тоді нас не покидає всюдисущий Бог. Він продовжує шукати спосіб щоб змогти без найменшого нав’язування подарувати нам своє благословення. Хоч іноді це терпеливе Боже до нас ставлення ми сприймаємо як Божу байдужість чи жорстокість до нас. 

А іноді наша гріховна природа прагне принесення жертви Богові, бо ми не віримо у безкорисливу доброту Творця. І Бог приймає наші жертви, і воздає всім набагато більше. Хоча тільки подяка і похвала з наших уст дійсно потрібні Богові.