"А ТИ ХОЧЕШ СТАТИ СВЯТИМ?"

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

Євр. 330 зач.; 11, 33 – 12, 2.

33. Браття, всі святі вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. вогненне полум'я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в'язниці; 37. їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. 39. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.

1. Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.

Від Матея святого Євангелія читáння.

32. Сказав Господь своїм учням: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.

37. Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.

38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний.

27. Тоді озвавсь Петро і сказав до нього:

– Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?

28. Ісус відповів їм:

– Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, як новий світ настане, коли Син чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїля.

29. І кожний, хто задля імени мого покине дім. братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.

30. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.

"А ТИ ХОЧЕШ СТАТИ СВЯТИМ?"

Брати і сестри, у цю неділю ми згадуємо Всіх святих. І не лише великих, знаних, мучеників чи преподобних. Ми згадуємо також усіх тих, хто тихо, вірно, до останнього подиху тримався Бога. Тих, кого не згадують у книгах, але чиї імена записані на небесах.

Господь у сьогоднішньому Євангелії не дає романтики. Він каже просто й твердо:

"Хто визнає Мене перед людьми — того визнаю і Я перед Отцем."

"Хто любить щось або когось більше, ніж Мене — той Мене недостойний."

Це непрості слова. Особливо сьогодні, коли війна, втрати, біль, розчарування.

Але саме тепер — святі народжуються. Не в тиші і зручності, а в стражданні, у вірності посеред бурі. Святість — це не лише монастир чи пустеля. Це — вдова, яка щонеділі приходить у храм і молиться за загиблого чоловіка. Це — солдат, який у перервах між боями читає Псалтир. Це — медик, який зранку молиться: "Господи, через мої руки допоможи врятувати когось сьогодні."

Петро сьогодні питає Ісуса:

"Ми залишили все — що нам буде?"

А Ісус відповідає:

"Сто раз більше і — життя вічне."

Господь бачить кожну жертву. Він бачить усе, що ти залишив заради віри, заради правди, заради любові. Може, ти не носиш німба. Але твоя вірність — це твій шлях до святості.

Святість — це не для "особливих". Це — твоє покликання. Так, саме твоє.

Бо Бог хоче бачити тебе серед тих, кого визнає перед Отцем.

Приклад з життя:

У Харкові жив молодий вчитель Олексій. До повномасштабної війни він навчав дітей історії, організовував табори, співав у хорі. Коли почалося вторгнення, його школа стала притулком. Він залишився не через обов’язок — через любов. Він розносив їжу, витягував дітей із заваленого підвалу після обстрілу, тримав людей у надії, хоч сам не мав жодної гарантії.

Одного дня Олексію запропонували евакуацію. Сказали: «Ти ще молодий, врятуй себе!»

А він відповів:

"Якщо я зараз залишу цих людей — я зречуся Христа. Бо в Ньому я присягав служити правді й любові. А любов — не тікає."

Він залишився. І одного дня, коли знову роздавав воду, уламки ракети обірвали його життя.

Про нього не написали у великих газетах. Але ми знаємо:

він визнав Христа перед людьми — а Христос визнає його перед Отцем.

Молитва:

Господи, я не герой. Але я хочу бути Твоїм.

Навчи мене вірності. Допоможи не злякатися, коли треба свідчити Тебе.

Навчи мене ставити Тебе на перше місце — вище за страх, біль, навіть за найдорожчих.

І дай мені силу стати святим.

Амінь.

Святими стають не ті, хто ніколи не падає, а ті, хто після падіння знову підводиться — заради Христа.

о. Олександр Манзич