Багатство, яке не втрачається
Діянь святих апостолів читáння.
1. В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. 4. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою:
– Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.
5. Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог.
7. Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, обезпечили нас усім необхідним.
11. По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг.
17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив:
– Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув'язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. 21. Ті йому сказали:
– Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться.
23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. 24. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. 25. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм:
– Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи:
26. Піди до цього народу і скажи: ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.
27. Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб, бува, не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись та щоб я не оздоровив їх.
28. Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.
29. Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30. Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 45 зач. 10, 17-27.
17. В той час, як вирушив Ісус у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати:
– Учителю добрий, що мені робити, щоб унаслідувати життя вічне?
18. – Чого називаєш мене добрим? – сказав Ісус до нього. – Ніхто не добрий, крім одного Бога. 19. Заповіді знаєш; не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не кривдь, шануй батька-матір.
20. Він у відповідь мовив до нього:
– Учителю, я все те дотримував змалку.
21. Тоді Ісус, глянувши на нього, полюбив його і сказав йому:
– Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі. Тоді прийди, візьми хрест і йди за мною.
22. Той, засмучений тим словом, відійшов вельми зажурений, мав бо великі багатства.
23. Ісус, глянувши навколо, сказав до своїх учнів:
– Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в царство Боже!
24. Учні були здивовані цими словами. Тоді Ісус знову заговорив до них і каже:
– Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в царство Боже! 25. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в царство Боже.
26. Дивувалися вони ще більше й один до одного казали:
– Хто ж тоді може спастися?
27. Ісус, глянувши на них, мовив:
– У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо.
Багатство, яке не втрачається
Юнак шукає вічного життя, але боїться відпустити своє багатство. Яків нагадує: бути виконавцями слова, а не лише слухачами. Христос відкриває істину: справжнє багатство — не те, що тримаємо, а те, що віддаємо Богові.