Історія Страстей Ісуса відкриває нам правду про Бога

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 110 зач.; 27, 1-38; Лк. 23, 39-43; Мт. 27, 39-54; Йо. 19, 31-37; Мт. 27, 55-61.

Мт. 110 зач.; 27, 1-38.

1. В той час усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. 2. І зв'язавши його, повели й видали правителеві Пилатові.

3. Тоді Юда, що зрадив його, побачивши, що його засудили, розкаявся й вернув-назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим.

4. – Згрішив я, – сказав, – видавши кров невинну.

Ті ж відповіли:

– Що нам до того? Ти побачиш!

5. Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився. 6. Первосвященики взяли ті гроші й кажуть:

– Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.

7. Порадившись, вони купили за них ганчароьке поле, щоб ховати там чужинців. 8. Тому це поле й досі зветься Полем крови.

9. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, 10. і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені велів був.

11. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав його:

– Ти цар юдейський ?

Ісус відповів:

– Ти кажеш.

12. Та коли первосвященики і старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. 13. Тоді Пилат каже до нього:

– Хіба не чуєш, скільки свідчать проти тебе?

14. Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.

15. На свято правитель звик був відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. 16. Був же тоді визначний в'язень, що звавсь Варавва. 17. І от коли вони зібрались, Пилат каже до них:

– Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?

18. Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.

19. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати:

– Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.

20. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. 21. Заговорив правитель і сказав їм:

– Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?

Ті відповіли:

– Варавву.

22. Каже до них Пилат:

– А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?

Усі відповіли:

– Нехай буде розп'ятий!

23. Він спитав:

– Що злого вчинив він?

Вони ж ще більше стали кричати:

– Нехай буде розп'ятий!

24. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже:

– Я невинний крови праведника цього; ви побачите.

25. Увесь же народ відповів, кажучи:

– Кров його на нас і на дітей наших!

26. Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття.

27. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту 28. і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ, 29. і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи:

– Радуйся, царю юдейський!

30. І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. 31. Насміявшись з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття.

32. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його. 33. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп, 34. дали йому пити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши; не хотів пити. 35. Ті ж, що розп'яли його, поділились його одежею, кинувши жереб. 36. А потім сіли, щоб його стерегти там.

37. Над головою в нього прибили напис, за що його засуджено: «Це Ісус – цар юдейський». 38. Тоді розп'яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч.

Лк. 23, 39-43.

39. Один із злочинців, що висів, зневажав його, кажучи:

– Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!

40. А другий, озвавшися, скартав його й мовив:

– Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41. Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.

42. І додав:

– Ісусе, згадай мене, як прийдеш у твоїм царстві.

43. Ісус сказав до нього:

– Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зо мною в раї.

Мт. 27, 39-54.

39. Ті ж, що проходили мимо нього, лихословили його й кивали головою, 40. кажучи:

– Ти, ідо руйнуєш храм і за три дні будуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди з хреста!

41. Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, кажучи:

42. – Інших спасав – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: я – Син Божий.

44. Так теж і розбійники, що були з ним розп'яті, ображали його.

45. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. 46. А коло дев'ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи:

– Елі Елі, лема савахтані, тобто: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?

47. Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали:

– Він Іллю кличе.

48. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. 49. Інші ж казали:

– Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.

50. Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.

51. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; 52. гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали 53. і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились.

54. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталось, вельми налякались і мовили:

– Це справді був Син Божий.

Йо. 19, 31-37.

31. Тому що то була п'ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. 32. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з ним розп'яті. 33. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, 34. але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода.

35. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. 36. Бо сталося те, щоб збулося Писання: кість у нього не буде поламана. 37. І знову інше Писання каже: дивитимуться на того, кого прокололи.

Мт. 27, 55-61.

55. Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили йому: 56. між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.

57. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам був учнем Ісуса. 58. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло.

59. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно 60. і поклав у свій новий гріб, що його висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробу великий камінь, відійшов. 61. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробу.

 Історія Страстей Ісуса відкриває нам правду про Бога

Читання дня займає майже цілу 27-му главу з Євангелія від Матея, яка двічі доповнюється короткими свідченнями євангелистів Луки та Йоана. Це, на перший погляд, довге читання, насправді містить набагато більше тем, ніж можна було би представити у рамках цієї лаконічної розповіді. Кожне речення тут дуже важливе. За кожною фразою стоять мільйони ситуацій з історії людства, які сходяться тут у напружений опис страхітливої та болючої драми. У певному сенсі ця історія сюрреалістична: здоровий глузд постійно запитує: «Невже це не сон? Чи людина справді так низько впала? Чи Бог може аж так Себе упокорити? Може Його Любов і справді безмежна і незбагненна?». Історія Страстей Ісуса дуже промовисто відкриває нам правду про Бога, а також про те, ким є людина, якщо у її серці немає місця для Нього. Найстрашніше в цій історії те, що людина може не розуміти ні першого, ні другого – ні величі Божої любові, ні глибини та потворності власного падіння. Саме у цьому і полягає вся трагедія Страстей Ісуса Христа. Усе відбувається у запаморочливому тумані гріха: зрада одного з найближчих учнів та його спотворене розпукою розкаяння; заскорузлість та закритість на Бога релігійних еліт; фарс та імітація суду первосвященниками, які отримали свої посади за хабарі, заплачені окупантам-римлянам; кон’юнктура та цинізм Пилата; озвіріла ненависть та нечутливість до чужого болю юрби, здавалося б, простого народу; вибір Варрави; повна деградація одного із розп’ятих розбійників; жорстокість римських вояків. І серед усього цього пекла бачимо смиренну та люблячу особу Ісуса Христа, який переживає страшну самотність та усе те, що наш травмований гріхопадінням розум не в силі осягнути. Читаємо про Симона Киринейського, на якого звалюють чужий хрест, інтуїтивне тривожне прохання дружини Пилата, розкаяного розбійника, несподівану віру сотника, люблячу вірність і відвагу жінок із Галилеї та матері Ісуса (Йо 19:25−27), відважний і шляхетний вчинок Йосифа з Ариматеї та Никодима, що любив приходити до Ісуса вночі (Йо 19:39).

Якщо б ми ніколи не читали цілої Історії спасіння, то роздумуючи тільки над розповіддю про Страсті Ісуса в Євангеліях, нам важко було б відповісти, чому Бог так сильно любить людину. На це неможливо дати повну відповідь – читаючи Євангеліє, ми знаходимо тільки натяки, які, наскільки це можливо, привідкривають цю велику тайну. Однак, вчитуючись у розповідь про цих небагатьох світлих постатей на хресній дорозі Ісуса Христа, хочу вірити, що Бог бачить щось подібне у кожній людині…