Коли безсилля стає початком віри
До Римлян послання святого апостола Павла читання
18 А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности.
19 Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення.
20 Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности.
21 Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть.
22 А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.
23 Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!
Від Матея святого євангелія читання
А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його,
6 кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“.
7 Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“.
8 А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга!
9 Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“.
10 Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри!
11 Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом.
12 Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“!
13 I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його.
Коли безсилля стає початком віри
У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Ісуса в Капернаумі — Він проголошує Добру Новину і творить чуда. Одним із головних персонажів є сотник — людина, яка, на перший погляд, має владу, авторитет і успіх. Він керує іншими, звик до контролю, до сили. Але навіть такий чоловік переживає момент, коли розуміє: не все в його руках.
І це дуже близько до нас. Коли ми стикаємося з ситуаціями, на які не маємо впливу, в нас з’являється спокуса нарікати, шукати винних, замикатися в розчаруванні. Це — відголосок первородного досвіду Адама, який не повірив Божому слову і сховався.
Але Євангеліє відкриває нам інший шлях: наші обмеження можуть стати початком віри. Кожна криза, кожен момент безсилля — це не випадковість, а можливість, яку Бог дозволяє, щоби звернути нашу увагу на Себе. Бо Він — Той, Хто Словом може зробити чудо.
І найбільше чудо — це не зцілення чи знаки, а відкриття себе як улюбленого сина чи доньки, що з довірою сприймає Боже Слово. І тоді ця віра неминуче веде до братерства — до любові та прийняття ближнього.
о. Ігор Секмар