МИ ЩАСЛИВІ, ЯКЩО «ХВОРІ» ЛЮБОВ’Ю ДО ХРИСТА

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор. 189 зач.; 9, 12 - 10, 7.
12. Браття, виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але стане ще більш щедрим завдяки численним дякам Богові. 13. З приводу доказу цього вашого служіння вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні євангелія Христа та за щедрість вашого дару для них і для всіх. 14. І вони своєю молитвою за вас показують велику до вас любов заради надмірної благодаті Божої у вас. 15. Дяка хай буде Богові за його дар невимовний.
1. Я ж сам, Павло, благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, бо я, коли присутній між вами, покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас. 2. Отож вас прошу, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми поводилися по-тілесному. 3. Ми живемо як люди, але не воюємо по-тілесному, 4. бо зброя нашої боротьби не тілесна, але сильна в Бозі для зруйнування твердинь; ми руйнуємо ложномізкування і всяку гордість, що повстає проти пізнання Бога, і займаємо в полон усякий розум на послух Христові; 6. ми також готові покарати всякий непослух, коли ваш послух завершиться.
7. Ви дивитеся на лице. Коли хто певний, що він Христів, нехай роздумає ще раз сам у собі, що так, як він Христів, так само й ми.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 13 зач. 3, 20-27.
20. Одного разу, коли Ісус вернувся додому, стільки народу знову там зібралось, що вони не мали змоги їсти. 21. Довідавшись про те, його свояки вийшли, щоб його взяти, бо говорили:
– Він не при собі!
22. А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє. 23. Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них:
– Як може сатана сатану виганяти? 24. Коли яке царство поділене саме в собі, те царство не може встоятись. 25. Коли яка родина розділена сама в собі, не може та родина встоятись. 26. І коли сатана встав сам на себе й розділився, він не може встоятись, і кінець настав йому. 27. Ніхто не може вдертись до сильного в хату й розграбити його добро, якщо він спершу не зв'яже сильного, і тоді розграбить його хату.

РОЗВАЖАННЯ – МИ ЩАСЛИВІ, ЯКЩО «ХВОРІ» ЛЮБОВ’Ю ДО ХРИСТА

Ніхто з близьких (чи родичів) Ісуса до Його Воскресіння з мертвих не міг усвідомити, що Бог, про Якого пророкував Ісая, у плоті Ісуса поставив Свій намет посеред нас – саме такий дослівний переклад грецького виразу «Слово сталося тілом» (Йо 1:14). Ще менше усвідомлювали це офіційні релігійні провідники народу – люди, які вважали, що все знають про Бога. Зрештою, ніхто тоді не міг осягнути, що Бог у славі в Ісаї  6-й розділ і Страждаючий Слуга Господній в Ісаї 53-й розділ – Той самий Господь. Коли сучасники Ісуса бачили, як Він – зовні така ж людина, як і вони, почав чинити надзвичайні речі, які людині не під силу, тоді це здалося їм чимось таким, що їхні розум і воля відмовилися прийняти. Усі вони були певні, що Бог не може бути настільки близько і діяти таким чином. Найгострішою, очевидно, була реакція «експертів», адже такий Бог ставав для них небезпечний, Він порушував їхнє статус-кво…
Господь сказав через пророка Ісаю: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших» (Іс 55:8−9). Деякі родичі Ісуса надто по-людськи, приземлено дивилися на Його життя, Його повну посвяту служінню, чудеса, і вважали це серйозною проблемою. Єдиним поясненням того, що переходило межі їхнього звичайного досвіду, було те, що Ісус, певно, несповна розуму. Усе це дуже промовисто демонструє, що Бог в Ісусі Христі готовий зробити з любові до нас. Упродовж історії Церкви багатьох святих, які всім серцем наслідували Христа, також уважали за ненормальних людей – ніхто насправді не розумів, що вони були «хворі» любов’ю до Христа, а через Нього − і до інших людей…