Паси мої ягнята… Паси мої вівці…
Діянь святих апостолів читáння.
1. В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. 4. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою:
– Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.
5. Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог.
7. Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, обезпечили нас усім необхідним.
11. По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг.
17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив:
– Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув'язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. 21. Ті йому сказали:
– Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться.
23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. 24. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. 25. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм:
– Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи:
26. Піди до цього народу і скажи:
ви слухатимете вухами, і не зрозумієте,
дивитиметесь очима, і не побачите.
27. Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули,
і очі свої зажмурили, щоб, бува, не бачити очима, І вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись та щоб я не оздоровив їх.
28. Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.
29. Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30. Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди.
Від Івана святого Євангелія читáння.
Йо. 67 зач. 21, 15-25.
15. В той час з’явився Ісус своїм учням, воскресши з мертвих, і каже Симонові Петрові;
– Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?
Той йому відповів:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
Каже йому:
– Паси мої ягнята!
16. І знову, вдруге каже до нього:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Відповідає йому:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
І мовить йому:
– Паси мої вівці!
17. Тоді він утретє йому каже:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш мене? – і каже йому:
– Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що я люблю тебе!
Каже йому Ісус:
– Паси мої вівці! 18. Істинно, істинно кажу тобі: Коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш.
19. Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус:
– Іди за мною!
20. Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»
21. Побачивши його, Петро каже Ісусові:
– Господи, і цей що?
22. Каже до нього Ісус:
– Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за мною!
23. І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того?
24. Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. 25. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
"ЧИ ЛЮБИШ ТИ МЕНЕ?"
Друзі, ця розмова між Ісусом і Петром — це більше ніж просто питання. Це запрошення до справжньої любові, відновлення і покликання.
Петро тричі відрікся від Ісуса, коли Його арештували. Йому було дуже боляче, він почувався зрадником. І ось після воскресіння Ісус звертається до нього тричі:
«Симоне, чи любиш ти мене?»
І що важливо — кожен раз Ісус дає Петру завдання:
«Паси мої ягнята… Паси мої вівці…»
Це означає, що любов — не просто слова, а дії. Любов — це турбота, відповідальність, служіння іншим. Ісус не хоче просто почути, що Петро любить Його. Він хоче, щоб Петро цю любов показував у ділах.
Один чоловік, Сергій, втратив роботу і почувався безпорадним. Його дружина, бачивши його біль, не лише підтримувала його словами, але й разом з ним шукала шляхи вирішення: допомагала писати резюме, знаходила контакти, приносила їжу і тепло у дім. Так вона показала свою любов — не лише словами, а діями.
Як і Петро, ми іноді боїмося, робимо помилки, віддаляємося від Бога. Але Ісус завжди повертає нас, питає з любов’ю і дає новий шанс. І кожен з нас покликаний любити не тільки словами, а своїми справами — допомагати, підтримувати, бути поруч.
Ісус також попереджає Петра, що бути близько до Нього — не завжди легко. Петро дізнається про своє майбутнє — він навіть помре мученицькою смертю, але все це для слави Божої. Ісус каже:
«Іди за мною!»
Ці слова — покликання і нас сьогодні. Кожен із нас може бути «пасічем» Божих дітей, навіть у найважчі часи війни і страху.
МОЛИТВА:
Господи Ісусе,
Ти питаєш мене: «Чи любиш ти мене?»
Допоможи мені любити Тебе не тільки словами, а ділами.
Навчи мене піклуватися про тих, хто поруч, і не боятися йти за Тобою.
Дай сили триматися віри і бути світлом у темряві цього світу.
Амінь.
«Любов без дії — це лише слово, а дія, народжена з любові, змінює світ.»
О. Олександр Манзич