Пильність, що відкриває Царство
До Галатів послання святого апостола Павла читáння.
Гал. 205 зач.; 3, 8-12.
8. Браття, Писання, передбачивши, що Бог оправдає поган вірою, дало Авраамові наперед цю благу вість: у тобі благословляться всі народи. 9. Так, отже, ті, що мають віру, благословляться з вірним Авраамом.
10. Усі бо, які покликаються на діла закону – під прокляттям, бо написано: проклят кожен, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону. 11. А що ніхто законом не оправдується перед Богом, ясно, бо праведний вірою буде жити. 12. Закон же не від віри, бо каже: хто чинитиме його приписи, той буде ними жити.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Лк. 72 зач. 13, 18-29.
18. Сказав Господь притчу оцю:
На що схоже царство Боже?
19. До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на гірчине зерно, що чоловік взяв і кинув у город свій, і воно вигналось і стало великим кущем, і птаство небесне гніздиться у його гілляках.
20. І знову промовив:
21. До чого мені прирівняти царство Боже? Воно схоже на закваску, яку жінка взяла й поклала в три мірки борошна, аж поки все не скисне.
22. Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму. 23. Хтось сказав до нього:
– Господи, чи мало буде тих, що спасуться?
Він відповів їм:
24. – Намагайтеся ввійти через тісні двері, багато бо, кажу вам шукатимуть ввійти, але не зможуть. 25. І як господар устане й замкне двері, ви ж зостанете надворі й почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: не знаю вас, звідкіль ви. 26. Тоді ви почнете казати: ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. 27. Та він відповість: кажу вам – не знаю вас, звідкіль ви; геть від мене всі ви, що чините неправду!
28. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть. 29. Прийдуть тоді зі сходу й зі заходу, з півночі й з півдня, і возсядуть на бенкеті в царстві Божім.
Пильність, що відкриває Царство
Ісус заспокоює: «Не бійся, мале стадо». Пильність — це не тривога, а готовність серця зустріти Господа. Павло нагадує про надію покликання і велич Його сили.