Примирення можливе, якщо там присутній Ісус

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 28 зач.; 11, 19-26; 29-30.

19. В тих днях апостоли, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, дійшли аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20. Були ж між ними деякі з Кипру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. 21. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.

22. Чутка про це дійшла до вух церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24. бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.

25. Тоді він вирушив у Тарс розшукати Савла 26. і, найшовши його, привів в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й навчали силу людей. Уперше в Антіохії називали учнів християнами.

29. Тоді учні, хто скільки міг, постановили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу; 30. що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави й Савла.

Від Йоана святого Євангелія читáння.

Йо. 12 зач. 4, 5-42.

5. В той час Ісус прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосифові. 6. Була ж там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої години.

7. Аж ось надходить жінка з Самарії води брати. Ісус каже до неї:

– Дай мені напитися.

8. Учні його пішли були до міста купити харчів. 9. Каже до нього жінка самарянка:

– Юдей єси і просиш пити в мене, жінки-самарянки?

Не мають бо зносин юдеї а самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї:

– Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої.

11. Мовить до нього жінка:

– І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? 12. Хіба ти більший від батька нашого Якова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його?

Ісус у відповідь сказав їй:

– Кожен, хто п'є цю воду, знову хоче пити. 14. Той же, хто питиме воду, якої я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода бо, що я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б'є в життя вічне.

15. Каже до нього жінка:

– Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати.

16. Він каже до неї:

– Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди.

17. Озвалася жінка й каже:

– Нема в мене чоловіка.

Він відповів їй:

– Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. 18. П'ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала.

19. Жінка каже до нього:

– Бачу, пане, що ти пророк. 20. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися.

21. Ісус каже до неї:

– Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. 22. Ви вклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння. 23. Але надходить час, – ба вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді. І таких поклонників Отець собі шукає. Бог – Дух; 24. і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися.

25. Жінка каже до нього:

– Знаю, що має прийти Месія, тобто Христос, і як прийде, все звістить нам. 26. Каже їй Ісус:

– Це я, що розмовляю з тобою.

27. Тут надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?»

28. Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям:

29. – Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?

30. І вийшли з міста й пішли до нього.

31. Учні тим часом стали просити його, кажучи:

– Їж, учителю.

32. Він сказав їм:

– Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте.

33. Учні заговорили один до одного:

– Чи не приніс хто йому їсти?

34. Каже до них Ісус:

– Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. 35. Хіба ви не кажете: ще чотири місяці, і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви – вони вже для жнив спілі. 36. Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи укупі. 37. В цьому справджується приказка: хто інший сіє, а хто інший жне. 38. Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.

39. Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». 40. І коли прийшли до нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і він лишився там два дні. 41. Та й багато інших увірували через його слово. 42. І вони сказали жінці:

– Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу.

 Примирення можливе, якщо там присутній Ісус

Зустріч Ісуса із самарянкою містить дуже багато важливих акцентів і тем.

Перший важливий акцент. Біля колодязя в Самарії Ісус починає розмову з жінкою. Євангелист, проте, зауважує, що «не мають-бо зносин юдеї з самарянами» (Йо 4:9). Ті, які колись належали до одного народу, тепер дуже по-різному дивляться на Бога та Його роль в їхній історії, Святе Писання, а також те, як і де слід поклонятися Богові. Ісус перший починає розмову, і бачимо з Євангелія, що крига потрохи кресне, а відтак не тільки діалог, але й щира розмова стають цілком можливі. Тобто Йоан демонструє, що там, де, здавалося б, немає жодних шансів на примирення, воно можливе, якщо там присутній Ісус… Іншими словами, якщо учасники діалогу готові до щирості й не пробують вживати Бога як інструмент для поширення, скажімо, якихось «рускіх міров», то Він може зцілити навіть дуже глибокі рани.

Другий акцент історії. Христос єдиний може «вивести на світло» наші проблеми і «скелети з наших шаф», не принижуючи нас, а дозволяючи пережити життєдайне звільнення та зцілення серця. Жінка самарянка потрохи відкриває своє життя і настільки відчуває полегшення, що біжить до міста й запрошує усіх зустрітися з Ісусом.

Третій і останній акцент. Саме ця зустріч жінки та мешканців міста з Ісусом та їх особистий досвід є ключовими в цьому уривку. Переживши глибоку зустріч з Ісусом, жінка біжить і ділиться цією радістю з іншими, внаслідок цього «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки, яка посвідчила: “Сказав мені все, що я робила”. 40. Тож коли прийшли до Нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там» (4:39−40). Та час, проведений з Ісусом, приносить ще більші плоди: «Багато більше увірували з-за Його Слова. 42. Жінці ж вони сказали: “Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель”» (4:41−42).

 о. Роман Северин