“Я був сліпим – і тепер бачу”

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 38 зач.; 16, 16-34.

16. В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала:

– Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!

18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа:

– Велю тобі ім'ям Ісуса Христа: вийди з неї!

І в ту ж мить він вийшов. 19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20. Привівши ж їх до воєвод, сказали:

– Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.

22. І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. 23. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в'язницю й забив їх ноги у колоди.

25. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в'язні слухали їх. 26. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. 27. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в'язні повтікали. 28. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи:

– Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.

29. Попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, 30. і, вивівши їх звідти, мовив:

– Панове, що мені робити, щоб спастися?

31. Ті відповіли:

– Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.

32. І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. 33. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.

Від Йоана святого Євангелія читáння.

Йо. 34 зач. 9, 1-38.

1. Одного разу, проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. 2. Спитали його учні:

– Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?

3. Відповів Ісус:

– Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. 4. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. Поки я у світі, я – світло світу.

6. Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. 7. І сказав до нього:

– Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).

І пішов той, умився, і вернувся зрячим.

8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили:

– Чи то не той, що все сидів і жебрав?

9. Одні казали:

– То він.

Інші:

– Ні, але подібний до нього.

Він же каже:

– Це я!

10. І спитали його:

– Як прозріли твої очі?

11. Він відповів:

– Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.

12. Вони його спитали:

– Де він?

Каже той:

– Не знаю.

13. І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. 14. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. 15. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм:

– Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.

16. Деякі з фарисеїв казали:

– Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.

Інші мовили:

– Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода. 17. І знову кажуть сліпому:

– Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?

Той відповів:

– Він – пророк.

18. Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів. 19. Спитали їх:

– Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?

20. Батьки його у відповідь сказали:

21. – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.

22. Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. 23. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.

24. І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому:

– Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.

25. Озвався той:

– Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.

26. Вони йому сказали:

– Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?

27. Той відповів:

– Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?

28. Ті з лайкою накинулись на нього і сказали:

– Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. 29. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.

30. У відповідь чоловік сказав їм:

– Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. 31. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. 32. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. 33. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.

34. Ті у відповідь йому сказали:

– Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?

I прогнали його геть.

35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього:

– Віруєш у Сина чоловічого?

36. Той відповів:

– Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?

37. Сказав йому Ісус:

– І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.

38. Тоді той сказав:

– Вірую, Господи!

“Я був сліпим – і тепер бачу”

Зцілення сліпонародженого є глибоким свідченням того, як Бог діє навіть у стражданні, веде людину до віри через особисту зустріч. 

Учні бачать сліпонародженого і запитують: “Хто винен?” — така типова людська реакція на страждання.
Але Ісус відповідає:

“Ні він, ні батьки не згрішили, але щоб діла Божі виявились на ньому.”

Це змінює оптику: не провина, а Божа присутність стає центром історії. У стражданні може розкритись Божа слава — не миттєво, але у глибині шляху. Ісус діє просто, навіть дивно: робить грязь із слини і посилає у Силоам. Людина мусить довіритися — піти, вмитися, виконати. І в цьому слухняному русі відбувається чудо.

Так і віра — це не просто “знання”, а слухання, дорога, дія. Прозрілий не просто бачить — він свідчить. Перед натовпом, фарисеями, навіть попри тиск і страх. Його батьки бояться, а він — стоїть. Бо той, хто зустрів Христа, вже не може мовчати. Наприкінці Ісус зустрічає його знову і запитує: “Віруєш у Сина Чоловічого?”І зцілений відповідає: “Вірую, Господи!”Очі тіла відкрились — але найбільше чудо сталося у серці: він увірував. Це — мета зцілення, мета кожної історії з Богом.

Оля, студентка, пережила депресію, втрату сенсу, тривожність. Вона відчувала, що все “тьмяне”, що вона “сліпа” серед чужих доріг. Лікарі, психологи, ліки — нічого не давало надії. Одного вечора, просто на вулиці, її покликала дівчина з християнської спільноти. Вона пішла — не з надією, а з втоми. На молитві вона нічого не “відчула”, але одного з вечорів почула уривок: “Я — світло світу. Хто йде за мною — не буде ходити в темряві.” І щось у ній “відкрилося”. Почалась дорога. Повільна, непряма. Але сьогодні вона каже: “Я була сліпа. І тепер бачу — не очима, а серцем. Христос став світлом моєї ночі.”

Щоб побачити Господа – треба увірувати!

МОЛИТВА: “Вірую, Господи!”

**Господи Ісусе,
Ти — світло світу.
Я часто буваю сліпим — у думках, у страхах, у гріхах.
Я не бачу дороги, не бачу себе, не бачу Тебе.
Але Ти не минаєш мене.
Ти торкаєшся моєї темряви,
і ведеш — навіть коли я не розумію.

Вмий мої очі Твоїм світлом.
Вмий моє серце Твоїм Словом.
Я хочу бачити. Я хочу вірити.

І як той прозрілий сказав:
“Вірую, Господи!” — так і я кажу Тобі сьогодні.
Веди мене, Світло моє.
Амінь.**