Журба стане радістю

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 47 зач.; 23, 1-11.

1. В тих днях Павло глянув на синедріон і мовив:

– Мужі брати, я по цей день цілком доброю совістю поводився перед Богом.

2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього:

– Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за закон, і проти закону велиш мене бити?

4. Ті, що там стояли, сказали:

– Ти зневажаєш Божого первосвященика!

5. Павло мовив:

– Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: не будеш говорити зле проти начальника твого народу.

6. Павло ж знаючи, що одна частина складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні:

– Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!

7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розділились збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне й друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили:

– Ми не находимо нічого злого в цьому чоловіці. А що, як до нього говорив дух або ангел?

10. Тому що буча ставала дедалі більшою, тисяцький, боячися, щоб вони не роздерли Павла, велів воякам зійти вирвати його з-між них і відвести в твердиню. 11. Другої ночі Господь став перед ним і мовив:

– Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 54 зач. 16, 15-23.

Сказав Господь своїм учням:

15. Усе, що Отець має – моє. Тому я сказав вам, що він з мого візьме і звістить вам.

16. Ще трохи, і ви мене не будете бачити більше, і знову трохи, і мене побачите; бо я йду до Отця.

17. Тоді деякі з його учнів заговорили один до одного:

– Що значить те, що він говорить: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? І: я йду до Отця?

18. Казали, отже:

– Що значить те трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати.

19. Ісус же, знаючи, що вони хочуть його спитати, мовив до них:

– Питаєте один одного, що я хотів сказати словами: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? 20. Істинно, істинно кажу вам: ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю. 21. Жінка у болях, коли родить, бо вибила її година; коли ж родиться дитятко, з радощів, що на світ людина народилась, не пам'ятає більше своєї муки. 22. Та й ви тепер у журбі. Але я вас знову побачу, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відійме. 23. Того дня ви не будете мене питати нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім'я, він дасть вам.

“Журба, що стане радістю”

Дорогі брати і сестри,

сьогодні ми чуємо слова Ісуса, які дуже перегукуються з нашим життям сьогодні. Він каже учням:

«Ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю.»

Учні не розуміють, чому Ісус говорить загадками:

«Ще трохи — і ви не будете мене бачити... І знову трохи — і побачите мене.»

Для них це — страх і невідомість. Вони відчувають, що щось має статися, але не знають що. Їх чекає хрест, смерть, втрата.

І хіба не схожа ця ситуація на те, що зараз відбувається з нами?..

Ми теж не розуміємо "чому?"

Чому добрі люди гинуть?

Чому невинні плачуть?

Чому "світ" (тобто ворог) іноді, здається, радіє з наших страждань?

Ісус знає ці питання. Але замість швидкої відповіді — дає обіцянку:

«Журба ваша стане радістю.»

«Я вас знову побачу — і ваше серце зрадіє, і ніхто вашої радості від вас не відбере.»

Ісус наводить приклад жінки, яка народжує. Поки тривають роди — це біль, страх, втома. Але коли народжується дитина — все це забувається.

Так і зараз. Те, що ми переживаємо як народ — це болі народження нової України. Це час великої напруги, боротьби, втрат. Але ми віримо: прийде радість, прийде життя.

ми воскреснемо з попелу — бо Христос воскрес, і Він нас не залишить.

Приклад із життя

Мати, яка втратила сина на війні, казала капелану:

— Я не можу зрозуміти, чому це сталося. Але я знаю одне: мій син не даремно жив. Він віддав життя за щось більше. І я вірю, що ми ще побачимо мир.

Це не просто людська сила — це надія, яка приходить від Бога.

Що нам робити зараз: Не знеохочуватись, коли важко.

Ісус попереджає, що буде журба — але обіцяє радість. Жити з надією, навіть коли не розуміємо. Бо за "трохи" — прийде "знову побачите мене". Просити в молитві.

Ісус каже: «Чого б ви не просили в Отця в моє ім’я — Він дасть вам.»

Ми можемо просити миру, сили, зцілення. І Бог чує.

Молитва:

Господи Ісусе,

у важкий час ми, як Твої учні, не все розуміємо.

Але віримо, що Ти — поруч.

Навіть коли ми Тебе не бачимо — Ти не зникаєш.

Даруй Україні силу пройти через журбу —

і дочекатись радості.

Даруй мир тим, хто бореться,

надію тим, хто плаче,

віру тим, хто втратив усе.

І нехай прийде день, коли ми зможемо сказати:

“Господи, Ти був із нами — і ми воскресли з Тобою.”

Амінь.

Ісус каже: «Ніхто ваших радощів не відбере від вас.»

Це означає, що якщо твоя радість — у вірі, правді й любові —

жоден ворог, навіть зі зброєю, її не знищить.

Бо те, що дає Бог — не згорає.

А ми — вистоїмо. І побачимо світло.