Віриш у Бога? Що означає вірити в Бога «по-християнськи»?
о. Іван Васько - ThDr
Тра 18, 2024
Роздуми про «Символ віри»
Коли народилася християнська віра? Одразу тоді, коли Ісус Христос через Себе Самого, свою науку та через своє життя об’явив людині, яким є правдивий Бог. Саме зустріч з Ісусом Христом спонукала й спонукає в наш час багатьох людей промовити в глибині серця оцю першу та дуже просту формулу віри: «Господи, я вірю». Ранні християнські спільноти, один раз повіривши в Ісуса Христа, як Сина Божого, Який «помер заради наших гріхів, був похований, і третього дня воскрес за Писанням» (1Кор. 15,3-4), ділилися цією вірою з іншими, а також передавали її майбутнім поколінням: «Те, що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами» (1Ів. 1,3).
Необхідний мінімум тверджень християнської віри вже з апостольських часів формувався в короткі тексти, так звані «Символи віри». Йдеться про порівняно короткі формули-твердження, в яких узагальнено всі правди Святого Письма. Слово «символ» в його первісному значенні – це те, що «тримає разом, об’єднує». Тож йдеться не просто про збірник понять про Бога. Символ віри – це молитва, яка вводить нас у небесну реальність, розповідає нам, як поєднані між собою світ видимий та світ духовний.
Серед чималої кількості як відомих, так і невідомих уже в нас час «Символів віри», у Східній Церкві особливою пошаною та славою користується Нікео-Царгородський Символ, сформований протягом IV століття і підтверджений на двох перших Вселенських Соборах (Нікейському в 325 році та Константинопольському в 381 р.). Текст «Символу віри» складається із дванадцяти визначень чи розділів, над якими будемо поступово роздумовувати: 1-й розділ говорить про Бога Отця; 2-7-й – про Бога Сина; 8-й – про Святого Духа; 9-й – про Церкву; 10-й – про Хрещення; 11-12-й – про віру у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
«Вірую…»
Свідомий християнин повинен добре розуміти, що «я вірю в Бога» – не означає те саме, що «я думаю, що Бог існує». Сказати «я думаю», «я знаю», «я вважаю» – це значить висловити якесь певне твердження, побудоване на власних спостереженнях та умовиводах. Ми кажемо «я вірю» тільки тоді, коли «очима не бачимо» і «вухами не чуємо» (1Кор. 2,9), але свідомо й добровільно відкриваємо своє серце і розум на прийняття якоїсь правди. Отже, віра – це не «замінник нормального розуму», навпаки, тверезе і відповідальне рішення нашої свідомості бути відкритою на прийняття тих речей, які є неосяжні для розуму. Як запевняє апостол Павло: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (Єв. 11,1). Говорячи найпростішими словами, віра «бачить», «знає», «відчуває» у світі присутність Бога! Віра відрізняється від знання тим, що вона завжди спрямована на духовну реальність, яку можна знати, але неможливо довести. Спочатку треба повірити, щоб могти пізнавати Бога і говорити про Нього іншим.
«… в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого».
Ми віруємо не просто в «єдиного Бога», але в «єдиного Бога Отця»! «Символ віри» із самого початку відкидає чисто філософське розуміння Бога. Іменування Бога Отцем стверджує, що зв’язок Бога з людиною полягає в любові, близькості та турботі. Бог не є якоюсь незрозумілою «першопричиною» всього сущого. Бог є Батько, Який не тільки дарує життя, але продовжує любити Своє творіння і піклуватися про нього. Іноді ми на це сподіваємось, але не дуже віримо, частіше покладаємося на власні сили.
«Символ віри» сповідує Бога «Вседержителем» та «Творцем». Тут міститься відповідь на одвічне питання філософії: «Звідки ми беремося?». Віруюча людина знає, що вона сама і все створіння не виникло випадково, його початок випливає із волі Божої. Бог не є організатор якоїсь вічної, безформної матерії, якогось предбитійного хаосу, як це часто намагалися пояснити філософи. Бог, в Якого ми віруємо, створив усе з нічого. Усе сотворіння – це осмислене буття, яке має своє джерело життя у Бозі: «У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Ді. 17, 28).
Вираз «небо і земля» у Святому Письмі означає все, що існує, увесь створений світ. Що таке «видима» реальність, ми добре знаємо. Але що мається на увазі під реальністю «невидимою»? Кажучи простими словами, йдеться про світ духовний, ангельський, недоступний для нашого тілесного сприйняття, але так само реальний. Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони - «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20). Ангели присутні у всіх ключових моментах історії спасіння: вони скеровують людей, проголошують волю Бога, допомагають пророкам, провіщають майбутні події. Також життя Ісуса Христа переповнене присутністю ангелів: в часі Благовіщення та Різдва, у пустелі та в Гетсиманії, у порожній гробниці та на горі Вознесіння.
Отже, створіння земні й небесні, хоча й дуже різні, але поєднані у задумі нашого Творця – це ще одне твердження для нашої віри. Природничі науки не можуть нам дати відповіді на всі запитання про створіння тому, що досліджують лише видимий світ. Наука може пояснити, яким чином виникло те, чи інше тіло або явище, але не дасть відповіді чому воно виникло і яке його призначення. Шляхом дослідження космічних просторів та структури матерії ми все ж ніколи не зможемо зрозуміти та описати всемогутню і невидиму Енергію Творця, яка дає існування «всьому видимому і невидимому», яка усе провадить і животворить.
(Далі буде…)