"Чому я?" – Кардинал Микола Бичок про покликання, війну і виклики служіння
Нещодавно Папа Франциск призначив кардиналом греко-католицького єпископа УГКЦ в Австралії, владику Миколу Бичка.
Останнім кардиналом УГКЦ був Любомир Гузар, який отримав цей сан 21 лютого 2001 року, тому владика Микола став першим кардиналом після його смерті.
Наша редакція мала можливість поспілкуватися з владикою Миколою та поставити йому кілька запитань:
Слава Ісусу Христу! Ми були приємно вражені новиною, що український греко-католицький єпископ стане кардиналом. Особисто я цю звістку почув в Ужгороді на Набережній. А де вас застала ця важлива новина і яка була ваша перша реакція на неї?
Слава Навіки!
Я отримав цю новину у Брізбені, де перебував із душпастирським візитом. У той день, 6 жовтня, наша парафія Покрову Пресвятої Богородиці святкувала храмовий празник. Тож неділя розпочалася Архиєрейською Божественною літургією, під час якої 6-ро дітей приступили до Урочистого Причастя. День був дуже насиченим і радісним. Наприкінці дня, під час вечері, мій телефон був вимкнений, а коли я його увімкнув, то отримав багато повідомлень із привітаннями. Правду кажучи, спочатку я подумав, що це жарт. Та згодом, коли я перевірив офіційний сайт Ватикану, виявилось, що це правда. Це був, мабуть, найважчий етап у моєму житті: з одного боку, прийняти це рішення, а з іншого – я мав до Господа дуже багато запитань: «Чому я?»
Як ви сприймаєте цей новий етап у вашому служінні? Ви тепер приєдналися до ряду таких видатних діячів, як Любомир Гузар, Мирослав Любачівський та Йосип Сліпий. Чи відчуваєте тягар відповідальності перед традицією?
Я, безумовно, відчуваю хвилювання, тому що це призначення є великим привілеєм, наданим Папою Франциском не особисто мені, а всій Українській Греко-Католицькій Церкві та Католицькій Церкві в Австралії. Тож розумію, що воно покладає на мене велику відповідальність. Мої попередники Патріарх Йосиф Сліпий, Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, Блаженніший Любомир Гузар залишили мені гідний приклад для наслідування. У своєму житті я мав нагоду бачити двох останніх кардиналів УГКЦ, які були очільниками нашої Церкви. Я хотів би процитувати Блаженнішого Любомира Гузара: «Моя мрія в житті – бути людиною. Але я не на сто відсотків впевнений, що означає бути людиною»; «Моя мрія в житті бути людиною, навіть моя молитва, я скажу вам щиро, щоб я був людиною, хорошою, нормальною людиною». Думаю, що ця мета - перш за все «бути людиною» – це те, що дуже допоможе мені в моєму служінні.
Які виклики та можливості ви бачите у своїй місії вже як кардинал Католицької Церкви? Яким чином ваша роль може вплинути на життя як Української Греко-Католицької Церкви, так і на Церкву в глобальному контексті?
Своє служіння кардинала бачу тяжким та тернистим, навіть таким, що потрібно бути готовим віддати своє життя за Христа. Я не був готовий до цієї номінації. Скажу більше, я не був готовий бути єпископом. Під час нашого душпастирського формування нас не готували бути єпископом чи кардиналом. Вибір на кардинала у Католицькій Церкві – це особистий привілей папи. Кардинал має допомагати Святішому Отцю різними порадами. Ця дорадча роль вимагає від мене бути уважним до потреб Церкви в сучасному світі.
На даний момент я не знаю, яку роль чи відповідальність Папа покладає на мої плечі. Але я знаю, що це буде чудова можливість мати прямий контакт із Святішим Отцем. Вірю, що це призначення є великим знаком надії для нашої Церкви та українського народу. Ми вповні ще не розуміємо сенс даного призначення. Можливо згодом, Господь нам відкриє щось більше.
Як, на вашу думку, статус кардинала змінить роль Української Греко-Католицької Церкви на світовій арені? Чи очікуєте ви більший вплив української церкви у глобальному католицькому просторі?
Я хотів би тут процитувати слова Блаженнішого Патріарха Святослава, що «ми будемо говорити одним серцем і одними устами з Папою Франциском, з Католицькою Церквою в світі і зі світовою спільнотою».
Знаючи, які важкі часи переживає наш український народ через війну, я продовжуватиму інформувати католицький світ про те, що відбувається на нашій землі, і постійно нагадуватиму про Україну.
Це призначення кардиналом накладає на мене велику відповідальність, але й дає велику можливість разом із нашим Патріархом Блаженнішим Святославом доносити правду і зробити все можливе, щоб в Україні справді настав справедливий мир.
Святий Престол і Папа зробили багато добрих ініціатив, щоб зупинити війну. Як відомо, Рим бере участь у звільненні полонених, молиться за стражденних, поранених, безвісти зниклих. Зроблено багато, але в майбутньому можна буде зробити більше.
Які найважливіші виклики ви бачите перед Церквою сьогодні, зокрема в контексті сучасних подій в Україні? Яким чином ви плануєте сприяти їхньому подоланню, особливо через призму вашого нового кардинальського служіння?
Перш за все Церква повинна бути активною в тому, щоб бути посередником справедливого миру. Не лише в Україні, але й на Близькому Сході та в інших частинах світу, які переживають війну та конфлікти.
І друге, ми повинні боротися з секуляризацією. Як священик, який служив у США, і як єпископ в Австралії, я бачив, як секуляризація вплинула на суспільство і Церкву. Ми покликані бути місіонерами. Допомагати людям наново відкрити для себе любов Бога і його сина Ісуса Христа. Знову відкрити, що Церква – це місце зустрічі з живим Богом у найпрекрасніший спосіб через Святі Таїнства – сповідь і Святе Причастя.
Ці два завдання, звичайно, пов'язані між собою. Мир у світі настане лише тоді, коли люди матимуть мир у своїх серцях. Справжній мир, який походить від любові Христа.
Коли плануєте свій перший офіційний візит до України як кардинал? І чи передбачаєте відвідини нашої Мукачівської єпархії в межах цих планів?
Влітку цього року я перебував із візитом в Україні, де брав участь у Синоді єпископів УГКЦ, що відбувався на початку липня у Відпустовому Марійному Центрі в Зарваниці. Це був мій перший візит до України після початку повномасштабної війни та загалом після мого переїзду до Австралії. Для мене було дуже важливо відвідати та підтримати людей, які, можливо, найбільше потерпіли від цієї війни й досі потерпають від неї, тож я був в Києві, Бучі, Ірпіні, Славутичі, Чернігові, Харкові, Дніпрі. Наприкінці мого перебування в Україні я також мав чудову нагоду відвідати Мукачівську єпархію, а саме взяти участь у єпископській хіротонії Владики Теодора Мацапули. Зараз мені важко відповісти, коли саме я зможу відвідати Україну, вже як кардинал. Але я буду радий відвідати Мукачівську єпархію, якщо матиму таку нагоду.
Щиро дякуємо владиці за спілкування, та вимолюємо Божих ласк у його служінні, Εἰς πολλὰ ἔτη, δέσποτα – «На многії літа, Владико».