Кардинал Паролін: Марія лагідно супроводжує нас до славного воскресіння Ісуса
Проповідь Папського Легата Державного Секретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна під час урочистої Євхаристії у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Бердичівської 21 липня 2024 року.
Ваше Блаженство,
Ваші Преосвященства,
Вельмишановні Священики, Диякони, Семінаристи, Богопосвячені особи,
Високоповажні Представники влади,
Високодостойні Члени дипломатичного корпусу,
дорогі паломники,
дорогі брати і сестри у Христі.
Ми зібралися біля вівтаря Господнього у цьому святому місці, де царює
Пресвята Богородиця, шанована у чудотворній Бердичівській іконі, яку
впродовж століть жителі цих земель величали як Царицю і Прикрасу степів України, подільських пагорбів і волинських лісів.
Я дуже тішуся, що є з вами у якості Легата Святішого Отця Франциска,
який побажав скерувати мене сюди, щоб запевнити вас, що він носить у
серці вашу улюблену Країну і поділяє ваш біль, щоб засвідчити вам свою
особливу близькість, а також щоб передати вам його турботливі
батьківські обійми та його благословення.
Сьогодні цей Санктуарій, разом із Санктуарієм у Зарваниці, який є
дорогим для Греко-Католицької Церкви, став одним з духовних центрів
католицької спільноти України, з якого линуть до Бога не лише наші
подячні молитви за отримані благодаті, але й в особливий спосіб благання
про те, що в очах багатьох може здаватися неможливим – про чудо, чудо
такого жаданого миру!
Тому що це місце вже було свідком різних чудес, починаючи з першого,
яке сталося у далекому 1627 році, коли Януш Тишкевич, Воєвода Київський
та Староста Житомирський, у сутичці з татарами був захоплений у полон.
Закутий у кайдани, він поклявся, що зробить якусь добру справу на честь
Бога і Діви Марії, якщо вийде на волю. Одного разу, під час сну йому
явилися невідомі монахи, які молилися до Бога і Матері Божої за його
звільнення. Після отримання свободи, бувши переконаним, що це відбулося
завдяки Божому втручанню, у нього визріло нестримне бажання заснувати і
збудувати монастир у Бердичеві для монахів, яких він бачив у сні. Він
здійснив свій задум саме тут, де ми зараз перебуваємо, після того, як
зустрів монахів кармелітів у 1630 році в Любліні, під час свята Матері
Божої з гори Кармель, впізнаючи в них персонажів зі сну.
У 1642 році відбулося освячення храму, і при тій нагоді, на головному
вівтарі була встановлена ікона Матері Божої Сніжної, копія ікони з
римської Базиліки Санта-Марія-Маджоре, відома як Salus Populi Romani.
Образ був подарований тим же самим Янушем Тишкевичем, який раніше
зберігав його у своїй родині, а в 1647 образ був проголошений
чудотворним київським Єпископом Станіславом Зарембою, який був щасливо
оздоровлений після молитви перед ним.
Я згадую ці факти не для того, щоб провести лекцію історії, але для
того, щоб утвердити нас у вірі, що те, що є неможливе для людей, є
можливе для Бога. Ця істина пронизує усі сторінки Святого Письма, і ми
також знаходимо її в устах Архангела Гавриїла під час Благовіщення: «Немає нічого неможливого для Бога»
(пор. Лк 1:37). Для Бога немає нічого неможливого! З цією впевненістю в
серці роздумуймо над запропонованими нам читаннями зі Слова Божого, щоб
бути ними просвітленими, потішеними і підбадьореними в нашому
християнському житті.
У першому читанні, взятому з Першої книги Царів, розповідається про
заключну частину епізоду, відомого як жертвоприношення пророка Іллі на
горі Кармель. За царя Ахава, який чинив зло в Господніх очах більше за всіх, хто був перед ним
(пор. 1 Цар. 16:30), Ізраїль відступив від Господніх доріг, щоб служити
фальшивим богам. Тоді пророк Ілля сповістив, що буде велика засуха, і
справді небо було закрите на три роки і шість місяців, що спричинило
страшний голод у тій Країні (пор. 1 Цар. 17:1). Далі, за наказом
Господа, Ілля покликав царя Ахава, ізраїльтян і пророків Ваала та
Астарти на гору Кармель і перед ними відбудував жертовник Господній,
поклав на ньому жертву цілопалення і підніс палку молитву: Господи,
вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що Ти, Господи, є Бог, і що Ти
навертаєш їхні серця. Тоді вогонь Господній упав і пожер цілопалення,
дрова, каміння та попіл […]. На це видовище весь народ кинувся обличчям
на землю і сказав: «Господь, Він Бог! Господь, Він Бог!
(пор. 1 Цар. 18:37-39). Велике чудо, описане в цьому уривку – це не
стільки божественний вогонь, що впав з неба, скільки навернення
людського серця, або іншими словами, вогонь благодаті, який приходить,
щоб змінити його внутрішню сутність.
Сьогодні Церква в Україні також покликана виконувати пророчу місію,
подібну до тієї, що виконував пророк Ілля: закликати до невпинної
молитви, щоб Бог навернув серця тих, які, зійшовши з Його шляхів і
ставши рабами власної гордині, сіють насильство і смерть, топчучи в
інших ту гідність дітей Божих, про яку говорить святий Павло в уривку з
Послання до Галатів, що звучав у другому читанні. Мене вражає те, що
говорить один текст зі Святої Меси про Мир: «Боже миру, не може Тебе зрозуміти той, хто сіє розбрат; не може Тебе прийняти той, хто любить насильство». До Бога, Який єдиний може навернути людське серце, ми звертаємося з наполегливим благанням, щоб Він дарував «тим, хто будує мир, наполегливість у досягненні своєї мети, а тим, хто перешкоджає миру, зцілення від ненависті, яка їх мучить». Один стародавній автор писав, що «розум є засліплений цими трьома пристрастями: скупістю, марнославством і насолодою» і продовжував: «лють і гнів, війни і вбивства і цілий ряд інших зол жахливо запанували серед людей в силу цих пристрастей» (Марк Аскет, в La Filocalia,
Gribaudi, с. 180). О, воістину ми повинні благати Господа, Який є
Небесним Лікарем, щоб Він зцілив нас від цих смертельних хвороб і дав
нам, замість серця з каменю, серце з плоті!
Господь, як знову говорить нам текст, над яким ми роздумуємо, показує
себе всемогутнім перед народом Ізраїлю, здійснюючи ще одне чудо: Раптом небо потемніло від хмар, і зірвався вітер, і пішов рясний дощ (пор. 1 Цар. 18:45). З того, що раніше було непримітним і здавалося крихітним і неважливим – хмарина, мала немов долоня людська (пор. 1 Цар. 18:44), Господь пролив рясний і потужний дощ, принісши полегшення випаленій землі і виснаженому народові.
Це не що інше, як заклик ніколи не втрачати довіри і надії на Бога,
особливо сьогодні, коли здається, що зло бере гору, коли жахіття війни і
біль з приводу численних жертв та масових руйнувань підривають віру в
божественну доброту, коли опускаються наші руки і ми не маємо сил навіть
на молитву. Дозвольмо Божому Слову утішити нас, а воно завжди нагадує
нам, що те, що є неможливе для людей, є можливе для Бога.
Ця сама істина повторюється у щойно проголошеному Євангелії, яке
ставить нас перед хрестом, що видавався згіршенням і безумством, і є
нагадуванням про жорстокість людських діянь не тільки проти людей, але й
проти самого Бога. Того вечора Великої П’ятниці здавалося, що все
скінчилося: гріх затріумфував, смерть зібрала свій врожай, Христос був
усунутий, і його місія, скерована на те, щоб вчинити людську істоту
справжньою людиною, тобто образом Бога і Його дитям, зазнала невдачі.
Так думали багато хто, але «для Бога немає нічого неможливого»: темрява Великої П’ятниці розступилася перед сяючим світанком Пасхи: Ісус, розп’ятий, воскрес!
Сьогодні вся Україна переживає темну годину Голгофи. Серце
розривається від думки, що в той час, коли ми перебуваємо тут, в іншій
частині Країни, тривають запеклі бої і не припиняються бомбардування. І
хоча на горизонті все ще важко угледіти пасхальне світло миру, Христове
воскресіння, як доказ перемоги життя, зміцнює нашу віру і надію та
відкриває нам, що смерть не матиме останнього слова. Чудо Христового
воскресіння є найбільшим підтвердженням того, що те, що є неможливе для
людей, є можливе для Бога.
У найважливішу годину свого земного життя, Ісус здійснив надзвичайний
жест любові: доручив учня, якого любив, своїй матері. У тексті не
згадується ім’я цього учня, тому кожен з нас є запрошений впізнати в
ньому себе. Прекрасно і втішно усвідомлювати, що Господь в образі учня
ввіряє кожного з нас турботливій ніжності Своєї матері. На Голгофі, біля
підніжжя хреста, Пресвята Марія прийняла всіх людей як своїх дітей, котрі через смерть Христа народилися до вічного життя
(пор. Префація, Вотивна Меса про Пресвяту Діву Марію). Божа Матір не
тільки є поруч з нами, коли ми стоїмо біля хреста Ісуса, або коли ми
втомлено носимо наші особисті хрести, але вона лагідно супроводжує нас
до Його славного воскресіння.
Це нам являє ікона Бердичівської Божої Матері, яка знаходиться тут, перед нашими очима. Марія зображена як Одигітрія,
тобто та, яка веде, яка вказує дорогу до свого сина Ісуса, який,
перебуваючи в її обіймах, піднімає руку, щоб благословити нас. Її
чарівне материнське обличчя віддзеркалює божественну красу і доброту та
запрошує нас до сердечної єдності з Богом. Її очі, сповнені ніжності та
любові, лагідно звернені до кожного з нас, і хочуть всіх нас обійняти.
Золота зірка, зображена на її плечі, говорить нам про те, що, як ранкова
зірка є передвісницею світанку, так і Марія є передвісницею Ісуса, який
є Світлом, що освітлює шлях нашого життя. У лівій руці вона тримає білу
хустинку, символ її чистоти, а також її готовності втішати тих, хто
сумує, і витирати наші сльози. Кармелітський скапулярій, що висить на її
правій руці, свідчить про її готовність надати нам безпечний притулок.
Дорогі, сьогодні тут за заступництвом Матері Божої, ми хочемо
молитися за мир в дорогій Україні. Нехай Вона, яка у своєму житті
неодноразово отримувала підтвердження того, що для Бога немає нічого
неможливого (пор. Лк, 1:37), представить Своєму Божественному Синові
наші прохання за стражденний український народ.
О Пресвята Мати, випроси, щоб діти і молодь мали спокійне і безпечне
майбутнє, щоб сім’ї були осередками любові, щоб літні і хворі отримали
розраду і полегшення у стражданнях, щоб ті, хто захищає свою
Батьківщину, були збережені від нападів зла, щоб військовополонені
повернулися в обійми своїх близьких, а загиблі були прийняті до
Небесного Царства.
З такими почуттями довірмо Марії наші прагнення і благання,
промовляючи найдавнішу секвенцію, складену на честь Матері Божої з гори
Кармель: «Цвіт Кармеля, квітуча Лоза, Блиск небесний, Діва, що родила,
Ти Єдина. Обладунок потужній для воїнів; від зла війни хай нас охоронить
скапулярій. Раю Ти Ключ і Двері, веди нас туди, де Ти славою
коронована!». Амінь.
Джерело: https://rkc.org.ua/blog/2024/07/21/kardynal-parolin-mariya-lagidno-suprovodzhuye-nas-do-slavnogo-voskresinnya-isusa