Милосердя, благодійність

О. Віталій Шелемба (мол.) - ThLic

Бер 18, 2025

Сучасний світ з новою силою ставить перед нами парадокс, коли, з одного боку, суспільства мають з надлишком всі матеріальні блага, а з іншого – ці ж суспільства переповнені людьми, які страждають і помирають через брак необхідного для життя. Такий стан людського співжиття є безпосереднім наслідком того, що «…як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рм. 5, 12).

Абсолютно логічним є питання-обурення: «Хіба я винуватий/а в тому, що хтось страждає; адже кожен живе так, як може, і так, як скалося його життя». Тобто людська і логічна відповідь на цю дилему це – ніхто нікому нічого не винен. Розчаровує лише те, що єдиним наслідком такого співжиття є смерть, бо таке суспільство є збудоване на індивідуумах, на виокремлених частинках, які так як можуть проживають життя і потім, очевидно, помирають. Так смерть кладе крапку як на житті окремої людини, так і на житті будь-якого суспільства.

Тому світ усім своїм єством, усіма можливими соціально-політичними методами намагається бути відкупленим, спастися від цього замкнутого кола смерті. І йому це не вдається.

Бог об’являє себе як «багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас» (Еф. 2, 4). Тобто спосіб, у який світ може бути спасенний, – це є спосіб існування Пресвятої Тройці, коли одна особа так любить іншу, що віддає себе іншому протягом цілої вічності. Такий спосіб існування Бог об’являє, коли дає на смерть свого Сина для життя світу. Можливо, і згіршує той факт, що дати ціле своє життя задля життя іншого і є виходом із замкнутого кола смерті, але у цьому полягає милосердя, яке об’явив Бог у своєму Сині.

Господь і Церква сьогодні кличуть нас повірити, що сенс цього світу і нашого життя – це жити для іншого. Корінь «серце», з якого складається слово «милосердя», вказує на те, що серце як центр особи стається джерелом об’явлення, де Бог вказує істинну про самого Себе: віддати себе іншому – це і є життя вічне. Ми кажемо «милосердя», коли моє серце болить заради іншого, бо життя іншого стає сенсом мого життя.

Церква закликає нас сьогодні повірити у милосердя, щоб могти робити благодійність. Благодійність, у свою чергу, є способом, в який милосердя втілюється у людському співжитті. Літургія словами «Твоє від Твоїх, Тобі приносимо за всіх і за все» проголошує, що весь всесвіт належить Богові. Із відкупленою свідомістю, відкупленою волею, тобто віруючи, що світ є місцем перебування самого Бога, благодійність стає літургійним актом; це ніби сказати: «твоє від твоїх, твоїм приносимо». У такому співжитті вже не існує просто людини-індивідуума, а Святий Дух в людині є той, хто робить благодійність, творить відкуплене співжиття. Робити благодійність в такий спосіб набуває бого-чоловічий вимір. Це початок нової, відкупленої людини, котра бачить сенс свого життя у житті іншого.

Важливо також те, що Євангеліє надає милостині-благодійності есхатологічного характеру, коли говорить: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі» (Лк. 12, 32-33). Тобто, коли зараз здається безглуздим чи наївним робити благодійність, коли приходять сумніви про те, що новий, відкуплений спосіб життя є взагалі можливий, Євангеліє закликає очікувати сповнення цієї обітниці у вічності, у другому приході Ісуса Христа. Саме тому після цих слів слідує заклик: «Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає» (Лк. 12, 35-36).

Церква закликає нас повірити в милосердя Боже, як в єдиний не приречений на смерть спосіб життя людей на землі, відкрити серце на благодійність і очікувати на звершення цих обіцянок у другому приході нашого Спасителя, Ісуса Христа.