Правда між рядками: що приховує допит вбивці Ороса
28 червня 1993 року в Омську відбувся допит людини, яка власноруч забрала життя отця Петра Ороса. Перед старшим слідчим Іршавського РВВС Борисом Ломагою сидів сивий пенсіонер Василь Повшик — колишній дільничний інспектор, котрий у 1953 році виконав наказ «живим або мертвим».
Його зізнання стали сенсацією: вперше вголос пролунало «так, я вбив». Але ще більш вражаючим було те, що протокол допиту та свідчення очевидців не збігалися.
Наказ від КДБ: «живим або мертвим»
Повшик пояснив, що завдання затримати отця Ороса отримали всі дільничні під контролем КДБ. Начальство дало прямий наказ: брати його «живим або мертвим», дозволивши застосувати зброю. Для виправдання поширювали версію, що священник має пістолет, нібито відібраний у міліціонера.
Ця легенда не мала жодних доказів, але створювала для виконавців зручне прикриття.
Станція Сільце. Момент зустрічі
За словами Повшика, він разом із старшиною Худаном зустрів отця Петра на станції. Той ішов із жінкою, тримаючи в руках сумку. На містку дорогою до Заріччя отець зупинився й сказав:
«Я далі не піду, робіть зі мною що хочете».
Далі пролунали постріли.
Протокол Ломаги та свідчення очевидців
Зі слів Бориса Ломаги, який уперше поділився деталями допиту Василя Повшика, прозвучало твердження: убивця стверджував, що отець Петро Орос чинив опір.
Однак свідчення очевидців та результати експертизи доводять протилежне — Орос не наступав, а стояв на колінах і молився.
У протоколі допиту, складеному Ломагою, Повшик пояснював: він відходив назад, зробив попереджувальний постріл угору, а коли священник нібито йшов на нього, вистрілив «упритул» із трьох метрів.
Проте саме тут починаються розбіжності:
Експертиза засвідчила: на тілі не було слідів кіптяви, тож постріл не міг бути «в упор».
Очевидиця Катерина Станко заявила: у момент пострілу отець стояв на колінах і молився.
Траєкторія кулі підтвердила версію, що священник був у схиленому положенні, а не рухався вперед.
Таким чином, версія Повшика виглядає як спроба виправдати себе. Адже одне — стріляти у людину, яка нібито кидається на тебе, і зовсім інше — у беззахисного, що стоїть на колінах перед Богом.
Таємні поховання
Повшик розповів, що після пострілу тіло спершу закопали в урочищі Червоний Ярок, а згодом перепоховали біля ізолятора райвідділу. Ці слова підтверджуються й іншими джерелами. Влада намагалася приховати сам факт убивства, але правда все одно вийшла на світ.
Тягар провини
На допиті було видно: Повшик усвідомлює свій злочин, хоч і ховається за фразами про «накази зверху». Він зізнався: «Так, я вбив». Після служби він покинув рідні місця, оселився в Омську, але прожив усе життя з тягарем цього гріха.
Символ мучеництва
Отець Петро Орос залишився у пам’яті людей не як «порушник», яким його малювали радянські документи, а як мученик, що загинув за віру. Його остання молитва на колінах стала символом сили духу, що перемогла систему.