Слово дня

Для розуміння причини напруги, яка щоразу наростала, слід звернути пильнішу увагу на два важливі слова: світ і час. Під поняттям “світ” можна розуміти усю сотворену вселенну та всіх людей, які живуть на Землі, а на іншому рівні “світ” − це певна закостеніла позиція, яка схиляє людину відвернутися від люблячого Творця і намагатися налагодити своє життя без Нього. Це одна з найбільш помітних тем Євангелія від Йоана – Єрусалим, офіційні та неофіційні вожді народу стають уособленням цього “світу”. Коли Ісус прийде до Єрусалима, Він справді “покаже Себе світові”, але світові, який повстав проти Бога (і Якого продовжує хвалити устами), світові, який не бажає знати про незвичайні шляхи Божої любові.

Однак навіть таку поставу Бог використає в реалізації Свого задуму любові. Господь вибрав Ізраїль як Свого представника і світло для світу, і тому через своїх вождів (незважаючи на те, що він відрікся від свого покликання) він усе-таки займає особливе місце посередника між Богом і світом у більш загальному значенні. Скорбота і гнів, насильство і спротив, врешті, увесь біль світу сконцентрувалася в Єрусалимі, і тому, прийшовши сюди, Ісус зустрінеться не тільки з національними проблемами, а й з бідами усього світу, який Бог так сильно полюбив (Йо 3:16)».

Через страшне відкинення Ісуса у пащу смерті Він смертю подолає смерть. І коли усі думатимуть, що усе закінчилося, Бог почне оновлення світу Воскресінням Ісуса. Йоан показує, що цей сприятливий час Ісуса насправді є сприятливим для усіх нас, для світу, для всієї вселенної. І так є завжди, коли діє Бог, тільки ми це відразу не вміємо розпізнати і зрозуміти…

О. Роман Северин

Для розуміння причини напруги, яка щоразу наростала, слід звернути пильнішу увагу на два важливі слова: світ і час. Під поняттям “світ” можна розуміти усю сотворену вселенну та всіх людей, які живуть на Землі, а на іншому рівні “світ” − це певна закостеніла позиція, яка схиляє людину відвернутися від люблячого Творця і намагатися налагодити своє життя без Нього. Це одна з найбільш помітних тем Євангелія від Йоана – Єрусалим, офіційні та неофіційні вожді народу стають уособленням цього “світу”. Коли Ісус прийде до Єрусалима, Він справді “покаже Себе світові”, але світові, який повстав проти Бога (і Якого продовжує хвалити устами), світові, який не бажає знати про незвичайні шляхи Божої любові.

Однак навіть таку поставу Бог використає в реалізації Свого задуму любові. Господь вибрав Ізраїль як Свого представника і світло для світу, і тому через своїх вождів (незважаючи на те, що він відрікся від свого покликання) він усе-таки займає особливе місце посередника між Богом і світом у більш загальному значенні. Скорбота і гнів, насильство і спротив, врешті, увесь біль світу сконцентрувалася в Єрусалимі, і тому, прийшовши сюди, Ісус зустрінеться не тільки з національними проблемами, а й з бідами усього світу, який Бог так сильно полюбив (Йо 3:16)».

Через страшне відкинення Ісуса у пащу смерті Він смертю подолає смерть. І коли усі думатимуть, що усе закінчилося, Бог почне оновлення світу Воскресінням Ісуса. Йоан показує, що цей сприятливий час Ісуса насправді є сприятливим для усіх нас, для світу, для всієї вселенної. І так є завжди, коли діє Бог, тільки ми це відразу не вміємо розпізнати і зрозуміти…

О.Роман Северин

Господь сьогодні запрошує шукати нас волі Божої. Продовжуючи тему учнівства, якщо хочемо піти на глибину з Ісусом, пізнати багато ласк, сильніших і більших за смерть,то маємо шукати волі Божої та виконувати її. Читаючи сьогоднішнє Євангеліє можемо побачити, що означає шукати і виконувати волю Божу. Найперше, це означає свідчити про Отця. Як можу свідчити? Словами, справами, а навіть єдиним жестом милосердя. По-друге, каже нам Ісус, що шукати волю Божу можемо у Святому Письмі. Звернімо увагу на своє Святе Письмо, у якому воно стані? Воно пошарпане,обдерте чи,можливо,новеньке і припале  пилюкою?  

Шукати волі Божої та виконувати її часто означає постраждати від несправедливості світу.

А що для тебе означає шукати волі Божої? Чи шукаєш ти її? 

Учні сповнилися Святим Духом. Кожен із нас мав цей момент сповнення Св.Духом, власну П′ятидесятницю . Це сталось у момент Миропомазання,коли священник помазував нас і казав слова: «Печать дару Св. Духа». Коли учні отримали дар Св.Духа,вони кардинально міняють свою поведінку. Якщо до цього вони боялися, сиділи за зачиненими дверима,то після зіслання Св.Духа виходять на вулицю і свідчать Христа усім людям. Страх перемінюється на мужність,безстрашність.

У часи радянщини людям було дуже знайоме це відчуття страху. Що значить боятись? Нічого не робити, не говорити, а значить ні за що не відповідати,не мати відповідальності. Це можемо прослідковувати і зараз в молодому поколінні. Але Господь запрошує нас до іншого, Він каже нам: «Не бійтесь!» і «Прийміть Духа Святого». Він запрошує нас не боятись, взяти на себе відповідальність за власні вчинки,слова; не боятись свідчити свою віру в Нього зараз у цьому світі секуляризації, де поняття «добра» і «зла» настільки стали розпливчастими.

Отож, дорогий брате/дорога сестро,що ти відповіш сьогодні Господу на Його заклик за прикладом учнів сповнитись Св.Духом?

Лука сьогодні розповідає нам про перше покликання учнів. Звернімо увагу, після цілої ночі

невдалих спроб наловити рибу, Ісус просить закинути сіті на глибину. Піти на глибину…

Що це значить? Відкрити свою «чорну скриньку», винести на світло усі свої зранення,

дати можливість Ісусові залікувати їх та йти слідом за Ним.

Піти на глибину означає стати учнем Ісуса, слухати Його, перебувати з Ним, іти за

Ним. Йдучи за Ісусом, ніхто не дає тобі гарантій, що в тебе буде все добре, це є ризик.

Але, йдучи за Ісусом, це означає, що Він завжди буде з тобою, в усі моменти твого

життя.

Апостол Яків пішов за Ісусом, став Його учнем. І в кінці кінців читаємо сьогодні як Ірод

вбиває його. Кожен з учнів, як і Яків, знали, який кінець їх чекає. Але, пішовши за

Христом на глибину, вони пізнали щось більше та сильніше, аніж смерть. Тож за

прикладом Якова, Петра та інших учнів Ісуса ходи і ти на глибину.

о. Михайло Сідоран

«Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в

Нього, не загинув, а жив життям вічним». У цих словах міститься чи не вся суть

воплочення Сина Божого. Слово «любов» це не іменник, це дієслово. Адже любов

закликає до дії. Бог у плані спасіння приймає рішення віддати Свого Єдинородного Сина,

віддати на поталу людям задля цих же людей. А чим я відплачу Йому за безмірну любов

до мене?

о.Михайло Сідоран

Апостол Павло в Діяннях каже, що Бог воскресив нам Ісуса Христа, щоби Він

благословив нас та відвертав від поганих учинків. Який це великий привілей!

У Кані Ісус робить чудо задля своїх учнів, аби вони увірували в Нього, з мертвих воскрес

задля кожного з нас з нас, задля мене…

Яка велика ласка і безмежне Боже милосердя!

о. Михайло Сідоран

«У Ньому було життя, і життя було – світло людей. 5. І світло світить у темряві, і не пойняла Його темрява». Євангелиста Йоана називають богословом Нового Творіння. Від першого і до останнього вірша свого глибокого і переосмисленого свідчення про Ісуса він розповідає, як в Ісусі Боже життя приходить до людей, сплюндрованих гріхом.

Йоан запрошує нас зустрітися із Воскреслим Христом, бо у Ньому є справжнє Життя. Ця тема постійно повторюється у Євангелії від Йоана у довгих промовах Ісуса і публічно, й у вузькому колі учнів на Тайній Вечері: «Бо як Отець має життя у Собі, так і Синові дав, щоб мав життя у Собі» (5:26); «Божий бо хліб Той, що з неба сходить і життя світові дає» (6:33); «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (10:10); «Я – Воскресіння і Життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26. Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» (11:25–26); «Я – Дорога, Правда і Життя!»(14:6).

Зустріч з Ісусом, який помер і Воскрес, радикально змінює кожну особу, оскільки Його «життя було – світло людей» (14б, 9). Зустрівшись із Ним, ми виходимо з темряви і сутінків нашого існування, бо тільки в Ісусі та Його Слові є Світло, яке дарує справжнє життя та пояснення найважливіших питань, які постають перед нами. Від нас потрібно небагато: через покаяння відмовитися від старого способу нашого існування і просто відкрити двері свого серця для Ісуса – тоді усе зміниться до невпізнання. З усього багатства навчання Христа після Його Воскресіння євангелист Йоан залишив у своєму свідченні про Ісуса тільки найважливіші Його слова, зокрема такі: «Я – Світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме в темряві, а матиме Світло життя» (8:12); «Я – Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в Мене вірує, не перебував у темряві» (12:46).

о. Роман Северин

«Аж ось Ісус зустрів їх і каже: “Радуйтеся!”». У Біблії є тексти, про які краще сказати кількома словами, оскільки навіть найкращі спроби висловити їхню значущість просто безсилі. До таких текстів належать розповіді про Воскресіння Ісуса. Радість неможливо описати – її можна тільки пережити. Про Бога важко розказати – з Ним потрібно зустрітись. Тоді стане зрозуміло, а радше пережито усім єством, що таке справжня радість.

Чому Ісус запрошує Своїх апостолів та усіх нас до радості? Тому, що Бог вірний та відповідальний за Своє творіння! Тому, що після гріхопадіння Він не залишив нас самих! Тому, що усе, що Він обіцяв патріархам та провістив через пророків, сповнилося! Тому, що через воплочення, життя, Страсті та Воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа гріх і смерть переможені! Тому, що ми, раз померши фізичною смертю, усі воскреснемо у часі Другого і славного Приходу Христа – Парусії! Тому, що ми, якщо захочемо, можемо жити Його життям, яке Небесний Отець приготував нам перед сотворенням світу! Тому, що відтепер моє і твоє життя має особливе значення! Тому, що ця радість більша за будь-яку відому нам радість – радість через Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа!

Читання дня займає майже цілу 27-му главу з Євангелія від Матея, яка двічі доповнюється короткими свідченнями євангелистів Луки та Йоана. Це, на перший погляд, довге читання, насправді містить набагато більше тем, ніж можна було би представити у рамках цієї лаконічної розповіді. Кожне речення тут дуже важливе. За кожною фразою стоять мільйони ситуацій з історії людства, які сходяться тут у напружений опис страхітливої та болючої драми. У певному сенсі ця історія сюрреалістична: здоровий глузд постійно запитує: «Невже це не сон? Чи людина справді так низько впала? Чи Бог може аж так Себе упокорити? Може Його Любов і справді безмежна і незбагненна?». Історія Страстей Ісуса дуже промовисто відкриває нам правду про Бога, а також про те, ким є людина, якщо у її серці немає місця для Нього. Найстрашніше в цій історії те, що людина може не розуміти ні першого, ні другого – ні величі Божої любові, ні глибини та потворності власного падіння. Саме у цьому і полягає вся трагедія Страстей Ісуса Христа. Усе відбувається у запаморочливому тумані гріха: зрада одного з найближчих учнів та його спотворене розпукою розкаяння; заскорузлість та закритість на Бога релігійних еліт; фарс та імітація суду первосвященниками, які отримали свої посади за хабарі, заплачені окупантам-римлянам; кон’юнктура та цинізм Пилата; озвіріла ненависть та нечутливість до чужого болю юрби, здавалося б, простого народу; вибір Варрави; повна деградація одного із розп’ятих розбійників; жорстокість римських вояків. І серед усього цього пекла бачимо смиренну та люблячу особу Ісуса Христа, який переживає страшну самотність та усе те, що наш травмований гріхопадінням розум не в силі осягнути. Читаємо про Симона Киринейського, на якого звалюють чужий хрест, інтуїтивне тривожне прохання дружини Пилата, розкаяного розбійника, несподівану віру сотника, люблячу вірність і відвагу жінок із Галилеї та матері Ісуса (Йо 19:25−27), відважний і шляхетний вчинок Йосифа з Ариматеї та Никодима, що любив приходити до Ісуса вночі (Йо 19:39).

Якщо б ми ніколи не читали цілої Історії спасіння, то роздумуючи тільки над розповіддю про Страсті Ісуса в Євангеліях, нам важко було б відповісти, чому Бог так сильно любить людину. На це неможливо дати повну відповідь – читаючи Євангеліє, ми знаходимо тільки натяки, які, наскільки це можливо, привідкривають цю велику тайну. Однак, вчитуючись у розповідь про цих небагатьох світлих постатей на хресній дорозі Ісуса Христа, хочу вірити, що Бог бачить щось подібне у кожній людині…

«Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це Моє Тіло”. 27. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, 28. бо це Кров Моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів”». Ці слова не можуть не вражати. Євангелист Йоан, який багато років роздумував над ними, передає їх по-своєму і в дещо іншому контексті: тоді, коли Ісус помножує хліби, а потім уночі переходить по воді Галилейського озера, немов по суші (Йо 6). Перші читачі Йоана відразу могли зрозуміти, що ці події дуже перегукується з Виходом Ізраїлю з Єгипту, першим святом Пасхи, Божим даром манни у пустелі людям, які торували свій нелегкий шлях свободи до Союзу з Богом на горі Синай та життя в Обіцяній Землі (Вих 12−19).

Тепер, розповідаючи нам про цю Пасхальну трапезу – Тайну Вечерю Господа зі Своїми учнями, євангелисти хочуть, щоб ми зрозуміли, що у цей момент відбувається Новий Вихід, Нова Пасха, Новий Союз у Крові Христа не тільки з Ізраїлем, але й усім людством. Тепер ми зможемо перейти від смерті до життя не завдяки крові пасхального агнця, якого вперше закололи у кожній родині у Пасхальну ніч – ніч Виходу в Єгипті (і його кров’ю помазали одвірки), а згодом в Обіцяній Землі для духовного уприсутнення цієї найважливішої події Старого Завіту робили це раз на рік у дворах старозавітного Храму. Тепер наша Пасха – Христос, принесений за нас у жертву (1 Кор 5:7). Це Він – той Агнець Божий, який бере на Себе гріхи усього світу (Йо 1: 29, 36).

Знаємо, що миро в ті часи було дуже дороге, і можна зрозуміти, чому навіть для найближчих апостолів Ісуса Христа такий вчинок був дивним. З одного боку, Господь служить бідним, потребуючим, з іншого – даремна втрата стількох коштів, грошей для цього вчинку. Але Господь не тільки виправдовує цю жінку, а й вказує, що вона робить добре. Чому?

Погляньмо, яку найбільшу цінність ми маємо? Наше життя тут, на землі, – це найбільша цінність. А в тому житті – це наш час. Але ми часто не усвідомлюємо того, що саме час, присвячений Богові, дуже важливий. Ми часто можемо думати, що спілкування з Богом, тобто молитва, навпаки, є втратою часу. Як і учні думали, що виливати таке дорогоцінне миро – нераціонально.

Для нас виливання мира – витрачання свого дорогоцінного часу для Бога. І як нам це непросто робити! Причиною може бути те, що ми до кінця не розуміємо, як важливо для нас перебувати зі своїм Творцем, і думаємо, що це даремно витрачений час. А саме це перебування з Богом, наша молитва, «виливання мира» змінює нас, сповнює розумінням того, що і як маємо робити, як маємо чинити, як будувати стосунки з іншими. Наша молитва, а це перебування з Богом, кладе відбиток на все наше життя!\

о. Роман Северин