Слово дня

Уяви, що Ісус звертається до тебе перед тим, як піти з цього світу. Його останні слова не про гнів, не про образу, а про любов, довіру й надію:

«Хай не тривожиться серце ваше… Я – виноградина, ви – гілки. Без мене нічого не можете чинити».

Це слова Спасителя, Який знає, що на учнів чекають випробування. Але замість страху, Він дарує спокій. Каже: залишайтеся в Мені, живіть зі Мною, не відривайтеся — і дасте плід.

Ісус порівнює Себе з виноградною лозою, а нас — із гілками. Якщо гілка прикріплена до лози — вона жива, зелена, приносить плоди. Але якщо відламати — вона засохне.

Так само й ми. Якщо ми з Богом — у серці буде радість, навіть у труднощах. Але якщо віддалимося від Нього — приходить пустка, розгубленість, втрата сенсу.

Приклад із життя

Була одна дівчина, Марічка. Коли вона ходила до церкви, молилась, читала Біблію — у неї все складалося: мир у серці, добрі стосунки з батьками, спокій у навчанні. Але з часом вона відійшла від Бога. Почала жити як "всі інші": менше молилася, більше жалілася, загубила орієнтири.

Одного разу вона сказала подрузі:

— Я не розумію, чому в мене всередині порожньо, хоча зовні все ніби нормально…

І та їй відповіла просто:

— Може, ти відламалась від Лози?..

І це стало для неї поштовхом повернутись до молитви, до гілки, яка знову почала пускати сок.

Ісус нас не змушує — Він запрошує:

«Пробувайте в Мені…»

Це не обов’язок, а запрошення до справжнього життя.

Хочеш сили — тримайся Христа.

Хочеш радості — живи в Ньому.

Хочеш бачити плід свого життя — не відходь.

Найстрашніше — бути гілкою, яка живе без Лози. Такі гілки висихають — їх збирають і кидають у вогонь…

Молитва

Господи Ісусе,

Ти — виноградина, а я — гілка.

Дай мені сили триматися Тебе, не відриватися.

Коли мені важко — будь моїм спокоєм.

Коли мені добре — навчи дякувати.

Очисти мене від усього, що заважає приносити добрі плоди: любов, мир, терпіння, милосердя.

Навчи мене жити не для себе, а для Тебе — щоб усе моє життя прославляло Тебе.

Амінь.

Не бійся труднощів — Ісус поруч.

Не сумнівайся — Він веде.

Лише залишайся з Ним.

Бо без Нього — пусто. А з Ним — життя.

о. Олександр Манзич

Уяви собі останню молитву людини, яка знає, що незабаром помре. Але замість того, щоб просити за себе, вона молиться… за тебе.

Ось так молиться Ісус.

Перед своїми страстями, Він піднімає очі до неба й просить Отця не про полегшення — а про нас:

«Отче, бережи їх… дай їм життя вічне… щоб вони були одно, як і ми… щоб радість моя була повна в них.»

Це не просто слова — це серце Бога, звернене до людини. У цьому уривку Ісус відкриває, що для Нього найцінніше:

– не слава,

– не визнання,

– навіть не Його власне життя,

а ми.

Ті, кого дав Йому Отець.

Це Його цінність, Його спадок, Його біль і Його любов.

Приклад з життя:

Одна жінка на ім’я Люба все життя працювала в дитячому будинку. Не маючи власних дітей, вона виховала десятки сиріт. Уяви її останню молитву — вона не просила нічого для себе, а лише сказала:

«Господи, збережи моїх дітей. Дай їм любов і світло. Навчи їх бути разом. І не дай їм загубити Тебе…»

Ця молитва нагадує нам Христову. Вона — не про страх перед смертю, а про любов, яка не припиняється навіть перед обличчям вічності.

Наука:

Ісус показує нам кілька важливих істин:

– Вічне життя — це пізнати Бога, а не просто "жити вічно".

– Любов — це не слова, а відповідальність і вірність.

– Найважливіше у світі — єдність, яку має почати зберігати кожен із нас: у родині, в Церкві, серед друзів.

І знаєш що? Хто любить Ісуса – той любитиме і Його творіння: людину, природу, тварину.

Бо справжня любов до Бога проявляється у повазі до всього живого. І до тих, кого легко любити, і до тих, з ким важко.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе, дякую Тобі за Твою молитву — за те, що Ти думав про мене навіть тоді, коли Тобі було найважче.

Допоможи мені бути вірним Твоєму слову.

Навчи мене берегти єдність, шанувати людей і жити так, щоб через мене прославлявся Твій Отець.

Дай мені силу любити — і не лише Тебе, а й те, що Ти створив: ближнього, природу, усе живе.

Щоб радість Твоя була повна в мені.

Амінь.

Христос молився за нас — отже, ми Йому не байдужі. Якщо ми Йому важливі — то маємо жити так, щоб наше життя було Його відповіддю.

о. Олександр Манзич

Уривок з Євангелія говорить нам про момент, коли Ісус готує своїх учнів до того, що Він залишить їх. Але замість страху й відчаю Він дарує їм (і нам!) неймовірну надію:

«Я не лишу вас сиротами. Я до вас прийду…»

Учні могли б почуватися покинутими. Як часто почуваємося ми?

Світ змінюється, проблеми накопичуються, здається, що Бога немає поруч. Але саме в такі моменти Ісус нагадує:

“Я з вами. У вас. Я в Отці, ви в мені, і я у вас.”

Це не просто слова — це глибока істина. Ісус — не десь далеко. Він — у серці того, хто Його любить і береже Його заповіді. І коли ми живемо цим словом, Дух Святий — Утішитель — діє в нас.

Ми не самі. Нас не залишено без підтримки, без напрямку, без сили.

Ісус обіцяє: “Все, чого попросите в моє ім’я — зроблю.” Але ця обіцянка має умову:

"Якщо любите мене — зберігайте мої заповіді."

Любов до Бога — не лише емоція. Це вірність, довіра, послух. Коли ми вибираємо жити за Божим Словом — Бог діє через нас. Навіть робить “більші діла”, як каже Ісус.

Приклад:

Молода вчителька Катерина працювала у важкій школі, де учні мали складні долі. Вона часто відчувала безсилля. Але щодня, перед уроками, вона молилась:

“Господи, я не можу змінити цих дітей сама. Але якщо Ти зі мною — тоді я можу нести світло.”

З роками вона побачила плоди. Учні, які раніше зневажали навчання, почали слухати, відкриватись. Не тому, що вона була особливою — а тому, що через неї діяв Бог. Вона любила — і не була сама. Бо Дух Утішитель діяв через її віру.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе, Ти сказав: «Я не залишу вас сиротами».

Дай мені пам’ятати, що Ти завжди поруч — навіть коли темно, навіть коли важко.

Допоможи мені любити Тебе не лише словами, а ділами.

Навчи мене зберігати Твої заповіді, щоб через мене діяв Твій Дух.

Зміцни мою віру — і зроби мене Твоїм свідком у цьому світі.

Амінь.

Хто любить мене – той буде любити моє творіння!

 о. Олександр Манзич

Ісус каже учням:

«Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога, і в Мене віруйте. В домі Отця мого осель багато.»

Ці слова були сказані перед Його стражданнями. Учні боялися — їхній Учитель говорив про смерть, про відхід. І раптом — ці слова надії.

Ісус обіцяє: «Я йду приготувати вам місце.»

Він говорить про дім. Але не дім, збудований руками. А вічний дім — у Божій присутності.

Ми часто живемо так, ніби наш дім — тільки тут: квартира, робота, плани, побут. Але справжній наш дім — не тут.

Ісус — Дорога до цього дому. Він не просто вказує шлях. Він сам є Шлях.

Без Нього — ми блудимо. З Ним — ми йдемо прямо до Отця.

Приклад із життя:

Одна жінка, після втрати сина, впала в глибоку депресію. Вона не могла зрозуміти, чому Бог це допустив. Але одного вечора, гортаючи Євангеліє, вона натрапила на цей уривок:

«Я йду приготувати вам місце...»

І в серці вперше з’явилась тиха думка: можливо, її син уже вдома — в справжньому.

Вона почала молитися. Поступово біль не зник, але з'явився мир.

Бо коли ти знаєш, що Ісус – Дорога, і Він готує тобі місце — життя набуває іншого змісту.

Наука для нас:

Життя — це подорож. А головне питання не в тому, скільки триватиме дорога, а куди вона веде.

Ісус каже:

«Я – дорога, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.»

Тому справжній мир приходить, коли ти не просто знаєш про Бога, а живеш у Ньому, коли віриш, що Ісус — не просто вчитель, а твій Спаситель, і твій Путівник додому.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе,

Ти — моя дорога, істина і життя.

Навчи мене не боятись темряви, бо Ти приготував мені дім.

Допоможи мені довіряти Тобі щодня,

і пам’ятати, що справжній спокій — у Тобі.

Нехай моє серце не тривожиться,

а тримається за Твоє слово.

Амінь.

Хто йде за мною – ніколи не спотикнеться!

о. Олександр Манзич

Ісус воскрес із мертвих, став посеред учнів і сказав:

«Мир вам!»

А потім, після всіх розмов, після доказів, після настанов, Він… пішов. Вознісся на небо.

А тепер уяви: ти стоїш і дивишся, як Той, Хто був твоїм Учителем, другом, надією — підноситься в небо. І зникає.

Що б ти відчував?

Сум? Розгубленість? Порожнечу?

Але Євангеліє каже, що учні повернулись з великою радістю. Не страх, не відчай — радість. Чому?

Бо Вознесіння — це не кінець. Це початок нової присутності Бога. Він уже не поруч тільки фізично, а всюди, у серці кожного, хто Його любить.

Ісус не залишає нас — Він готує місце, але залишає нам місію:

«Ви — свідки того... Я пошлю вам силу з висоти.»

Приклад з життя:

Маркіян втратив батька в важкий момент. Він не знав, як жити далі. Все втратило сенс. Але одного разу, коли він сидів на лавці біля храму, почув пісню, що звучала зсередини:

"Бог з тобою, навіть коли ти думаєш, що сам."

Того вечора він зайшов у храм і просто помолився:

"Господи, якщо Ти мене не покинув — дай мені Твою силу."

Це було початком його нового життя. Він не став священиком чи місіонером. Але став людиною, яка несла мир іншим — на роботі, в родині, у буденних справах. Він став свідком, як ті учні.

Бо Ісус вознісся, але залишив нам Свого Духа.

Наука для нас:

Вознесіння — це не про «відхід», це про довіру.

Вознесіння Ісуса — це завершення Його земної місії. Ісус прийшов у світ, щоб виконати Божу волю: постраждати, померти за наші гріхи і воскреснути. Але після воскресіння Він ще мав одну важливу мету — дати учням останні настанови і показати, що Його місія завершена, і тепер вони мають продовжити її.

Молитва:

Господи Ісусе, Ти вознісся на небо, але не залишив нас.

Ти дарував нам мир, надію і силу.

Дай мені бути Твоїм свідком — у моєму домі, на роботі, серед друзів.

Допоможи мені не дивитися лише в небо, а діяти тут, на землі, з вірою, що Ти поруч.

Пошли Свого Святого Духа — і через мене прослався у світі.

Амінь.

Я вам дав усе. Тепер — ваша черга. Ви — мої руки, мої уста, моє серце на землі.»

Ти — Його свідок. Твоя доброта, твоя чесність, твоя молитва, твоя віра — це продовження Його присутності.

 о. Олександр Манзич

Ісус каже: «Поки маєте світло, віруйте у світло, щоб стати синами світла.» Це простий, але глибокий заклик, який торкається кожного з нас. Ісус — це світло, яке розганяє темряву нашого життя. Однак, як часто ми обираємо залишатися у темряві? Чому багато з нас ігнорують світло, яке Він приносить? Цей уривок показує глибокий парадокс. Ісус робить багато чудес перед людьми, але вони все одно не вірять у Нього. Це викликає у нас питання: як можна побачити чудо і все одно залишатися сліпим? Як можна жити в світі, де є стільки доказів Божої присутності, і все одно не прийняти світло?

Темрява не завжди означає лише фізичну тьму. Це може бути відчуття безнадії, невпевненості або коли ми губимося у наших власних емоціях та сумнівах. Чому ми часто вибираємо залишатися у темряві? Бо це зручно. Темрява не вимагає від нас змін. У темряві ми можемо продовжувати жити за своїми правилами, не змінюючи нічого в собі.

Ісус же пропонує нам інше: «Я прийшов не судити світ, а спасти світ.» Це не просто слова. Це обіцянка, що Він дає нам шанс змінитися, шанс жити по-іншому — в світлі, яке не лише показує нам шлях, але й змінює нас.

Приклад: Кожен із нас може знайти в своєму житті момент, коли обрав темряву. Можливо, це було тоді, коли ти боявся зробити правильний вибір, коли сумніви змусили тебе відмовитися від важливого рішення. Але ось одна історія.

Візьмемо приклад Дмитра. Він мав можливість змінити своє життя, залишити все і почати служити іншим. Його життя було сповнене матеріальних благ і стабільності, але душевний спокій він не міг знайти. Одного разу він почув про благодійність і зрозумів, що потрібно діяти. Спочатку йому було страшно, бо це означало залишити старий спосіб життя. Але, зробивши перший крок, він знайшов справжнє щастя у служінні людям, а не в тому, щоб накопичувати ще більше для себе.

Дмитро став живим свідченням того, що, коли вибираєш світло — коли готовий йти за Ісусом, навіть якщо це нелегко — твоя темрява перетворюється на світло.

МОЛИТВА:

Господи, Ти — наше світло. Допоможи нам побачити Твою істину навіть у темряві наших сумнівів. Навчи нас не боятися змін, не вибирати зручність темряви, а йти слідом за Тобою, навіть коли це важко. Дай нам сили служити Тобі і ближньому. Амінь.

Якщо ти хочеш змінити своє життя, не бійся залишити темряву. Світло, яке дає Ісус, не тільки веде, але й очищає. Прийми це світло і дозволь йому змінити твоє серце.

о. Олександр Манзич

Цей уривок ми бачимо момент, коли Ісус, перед Своїм хресним шляхом, робить глибоку заяву про Своє призначення. Він говорить про те, як важливо бути готовим пожертвувати своїм життям для того, щоб принести плід. І це питання не лише для Нього, але й для нас. Фарисеї намагаються знайти спосіб зупинити Ісуса, тому що вони бачать, як все більше людей починають слідувати за Ним: «…весь світ іде за ним.»

Але Ісус не хвилюється через те, що вони хочуть Його зупинити. Він розуміє, що тепер — «прийшла година», і це момент, коли Його жертва принесе сповнення Божого плану. І ось ключові слова, які можуть змінити наше уявлення про життя і смерть:

«Істинно, істинно кажу вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не вмре, лишиться саме-одне; коли ж умре, багато плоду приносить.»

Це, вірно, глибока метафора. Ісус каже, що Його смерть — це не кінець, а початок нового життя для багатьох. І так само, як зерно, що помирає, щоб принести плід, ми повинні бути готові жертвувати чимось для того, щоб отримати більший плід.

А ти готовий до такої жертви? Ісус запитує нас не тільки про наше ставлення до Його жертви, а й про нашу готовність жертвувати заради інших. Чи готові ми бути тим зерном, яке падає в землю і вмирає, щоб з нього виріс новий плід?

Це питання, яке ставить перед нами цей уривок. Ісус не закликає до фізичної смерті. Він запитує, чи готові ми відмовитись від егоїзму, від своїх власних бажань, щоб принести плоди для Божого Царства.

Ми, як Христові послідовники, повинні розуміти, що Його шлях — це жертва, яка має результат. Той, хто не готовий до жертви, не може бути частиною Божої справи. Тільки той, хто віддає своє життя, знаходить його. Ісус запевняє нас:

«Хто любить життя своє, той його погубить; хто ненавидить життя своє на цьому світі, той його збереже на життя вічне.»

Ти, напевно, чув історію про одного священика, який пожертвував своєю кар'єрою і багатством, щоб служити бідним і нужденним у своєму місті. Спочатку всі сміялися з нього, бо він залишив все, чого більшість людей прагне. Але з часом він став живим прикладом того, як через жертву можна змінити життя тисяч людей. Його служіння стало плідним, і сьогодні його історія надихає інших робити великі справи заради інших.

Що ти готовий віддати? Чи готовий ти стати тим зерном, яке падає в землю, щоб з нього вийшло щось більше — більше спасених душ, більше добра у світі? Ісус не шукає нашої величі, Він шукає наших сердець, готових до служіння.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе,

Ти був зерном, яке впало в землю і принесло плід для нас.

Дякую Тобі за Твою жертву.

Навчи мене не боятись втрат, бо знаю, що через жертву приходить плід.

Допоможи мені віддати своє життя на служіння Тобі і людям.

Нехай моя віра буде світлом для інших.

Амінь.

Як ти думаєш? Чи готовий ти бути зерном, яке приносить плід для Божого Царства?

о. Олександр Манзич

Цей уривок відкриває нам сцену, де релігійна еліта — фарисеї та первосвященики — не просто обговорюють Ісуса. Вони вже шукають спосіб прибрати Його з дороги. Бо Його чудеса, Його сила, Його вплив — небезпечні. Але не для людей. А для їхньої влади.

«Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес! Якщо ми лишимо його так, усі увірують у нього…»

Це слова страху. Але не страху Божого. Це страх втратити контроль, статус, вигоду. Тому Каяфа — первосвященик — каже жорстко й холодно:

«Краще, щоб один чоловік помер за народ, ніж щоб увесь народ загинув.»

Але він навіть не розуміє, наскільки пророчі ці слова. Так, Ісус справді помре. Але не як політична жертва. А як жертва любові — за всіх нас.

«…щоб зібрати в одно розсіяних дітей Божих»

Бог використовує навіть злі наміри людей для Свого плану спасіння. Вони вирішили вбити Ісуса — а Він вирішив віддати Себе, щоби ми жили.

А що це значить для тебе?

Ти можеш бути тим, за кого вже хтось помер.

Ісус добровільно погодився на смерть, знаючи, що це ціна твого спасіння.

Але чи приймаєш ти цю жертву? Чи живеш так, наче хтось уже віддав за тебе життя?

Одна дівчина, Христина, дізналася, що її батько, якого вона майже не знала, загинув, коли рятував поранених у зоні бойових дій. Вона була тоді ще дитиною. Але потім їй розповіли:

«Він міг залишитися живим. Але пішов заради інших. І загинув…»

Це змінило її життя. Вона почала шукати, для чого жити, якщо хтось пожертвував собою заради тебе. І знайшла Христа — Того, Хто зробив те ж саме, тільки для всього світу.

То як ти живеш?

Якщо ти знаєш, що за тебе хтось віддав життя — ти не можеш жити абияк.

Ти не можеш бути байдужим.

Бо Його жертва — це заклик:

«Я помер за тебе. А ти житимеш для Мене?»

МОЛИТВА:

Господи Ісусе,

Ти добровільно пішов на смерть,

щоб зібрати всіх дітей Божих — і мене.

Дай мені жити свідомо Твоєї жертви.

Навчи мене не боятися втрат,

не ховатися в страху, як ті, що Тебе відкинули,

а бути готовим — жити для Тебе.

Амінь.

Хочеш жити по-справжньому? —

Прийми Того, Хто вже помер, щоб ти мав життя.

о. Олександр Манзич

Зцілення сліпонародженого є глибоким свідченням того, як Бог діє навіть у стражданні, веде людину до віри через особисту зустріч. 

Учні бачать сліпонародженого і запитують: “Хто винен?” — така типова людська реакція на страждання.
Але Ісус відповідає:

“Ні він, ні батьки не згрішили, але щоб діла Божі виявились на ньому.”

Це змінює оптику: не провина, а Божа присутність стає центром історії. У стражданні може розкритись Божа слава — не миттєво, але у глибині шляху. Ісус діє просто, навіть дивно: робить грязь із слини і посилає у Силоам. Людина мусить довіритися — піти, вмитися, виконати. І в цьому слухняному русі відбувається чудо.

Так і віра — це не просто “знання”, а слухання, дорога, дія. Прозрілий не просто бачить — він свідчить. Перед натовпом, фарисеями, навіть попри тиск і страх. Його батьки бояться, а він — стоїть. Бо той, хто зустрів Христа, вже не може мовчати. Наприкінці Ісус зустрічає його знову і запитує: “Віруєш у Сина Чоловічого?”І зцілений відповідає: “Вірую, Господи!”Очі тіла відкрились — але найбільше чудо сталося у серці: він увірував. Це — мета зцілення, мета кожної історії з Богом.

Оля, студентка, пережила депресію, втрату сенсу, тривожність. Вона відчувала, що все “тьмяне”, що вона “сліпа” серед чужих доріг. Лікарі, психологи, ліки — нічого не давало надії. Одного вечора, просто на вулиці, її покликала дівчина з християнської спільноти. Вона пішла — не з надією, а з втоми. На молитві вона нічого не “відчула”, але одного з вечорів почула уривок: “Я — світло світу. Хто йде за мною — не буде ходити в темряві.” І щось у ній “відкрилося”. Почалась дорога. Повільна, непряма. Але сьогодні вона каже: “Я була сліпа. І тепер бачу — не очима, а серцем. Христос став світлом моєї ночі.”

Щоб побачити Господа – треба увірувати!

МОЛИТВА: “Вірую, Господи!”

**Господи Ісусе,
Ти — світло світу.
Я часто буваю сліпим — у думках, у страхах, у гріхах.
Я не бачу дороги, не бачу себе, не бачу Тебе.
Але Ти не минаєш мене.
Ти торкаєшся моєї темряви,
і ведеш — навіть коли я не розумію.

Вмий мої очі Твоїм світлом.
Вмий моє серце Твоїм Словом.
Я хочу бачити. Я хочу вірити.

І як той прозрілий сказав:
“Вірую, Господи!” — так і я кажу Тобі сьогодні.
Веди мене, Світло моє.
Амінь.**

Брати і сестри,
у цьому уривку Ісус знову говорить про Себе ясно і однозначно. Він не просто учитель, не просто пророк. Він — єдиний Син Божий, рівний з Отцем, і це викликає обурення юдеїв. “Ти — в моїй руці. Я тебе знаю. І ніхто тебе не забере.”Можуть бути бурі, гріхи, навіть падіння. Але якщо ми слухаємо Його голос, Він ніколи нас не покине. Юдеї не зрозуміли: як людина може бути Богом? Але це не просто “людина, яка піднялась до Бога”. Це Бог, Який зійшов до людини, щоб врятувати нас. Ісус не просить “віри наосліп”. Він каже: дивіться, що Я роблю. Зцілення, милосердя, прощення, відновлення. Ці діла — відбиток Бога. Бо тільки Бог може так любити.

Пан Іван, старший чоловік із села, завжди ходив до церкви — але не вірував по-справжньому. Він казав: “Може, Ісус і добрий, але хіба це Бог?”
Одного дня його син потрапив у важку аварію. Лікарі не давали шансів. Тоді Іван вперше став на коліна і промовив: “Господи, якщо Ти — дійсно Син Божий, зроби щось. Я віддаю його в Твої руки.” Син вижив. Але найголовніше — Іван увірував. Бо, як сам сказав: “Я не знаю, як це сталося. Але я знаю: я в Його руках. І вже не боюся.”

Христос — не просто добрий Учитель. Він — Син Божий, рівний з Отцем. Він тримає нас у Своїй руці — в безпеці, навіть у тривогах.

 Якщо не розумієш — подивись на Його діла, на любов, що змінює життя.

МОЛИТВА: “Тримай мене в Своїй руці”

Господи Ісусе Христе,
Ти — мій Пастир і мій Бог.
Ти знаєш мене краще, ніж я сам себе.
Дай мені чути Твій голос серед галасу цього світу.
Дай мені довіритися Тобі,
навіть коли розум не розуміє,
коли серце сумнівається,
коли віра слабне.

Ти сказав: “Ніхто не вирве їх з рук моїх”.
Тримай мене, Господи.
Тримай моїх близьких, мою родину, Церкву.
Віднови мою віру, щоб я пізнав,
що Ти — Син Божий,
і що в Тобі — моє життя вічне.

Амінь.

О. Олександр Манзич

Цей уривок з Євангелія від Івана (10:22–28) є надзвичайно глибоким і особистим. Він не лише говорить про те, ким є Ісус — Христос, Месія, але й відкриває серце взаємин між Ним і Його вірними — тими, хто Його слухає, Його знає і йде за Ним.

Дорогі у Христі,
Сцена — зимовий храм у Єрусалимі, свято Обновлення (теперішнє свято Хануки). Люди збираються навколо Ісуса і прямо запитують: “Скажи нам одверто — ти Христос?”  Здається, що вони хочуть істину. Але Ісус бачить глибше: вони чули, бачили — але не вірують. Ісус уже вчинив чуда, говорив про Себе, навіть вжив слова “Я і Отець — одне” (в. 30). Але ці люди не хочуть чути. Їхнє серце закрите. Бо знання без довіри — не веде до віри. Вірний учень — це вівця, яка слухає і йде за голосоп вчителя “Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю.” Це не образ наївного послідовника. Це образ глибокого зв’язку довіри й вірності. Вівця — не та, що “знає теологію”. А та, що чує голос свого Пастиря і йде за ним, навіть коли важко. Вона ніколи через Хреста не спіткнется! Христос знає своїх — і дає їм життя вічне Це не просто “нагорода” після смерті. Це — життя з Ним уже тут, спільнота, яка не закінчується могилою.


Марія — молода жінка, яка працювала у великому місті, була успішною, мала друзів і добре життя “ззовні”. Але всередині відчувала порожнечу, страх, тривогу, які не могли заглушити ні кар’єра, ні відпочинок, ні спілкування. Одного разу, втомившись від усього, вона зайшла до церкви, де йшла Літургія. І саме в той момент читали уривок:“Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю…”Ці слова “Я їх знаю” торкнулися її серця. Уперше вона відчула, що Бог не просто “є”, а знає її — особисто, з її болем і пошуками. Вона залишилась після служби, вперше щиро помолилася, і відтоді почала щоденну подорож довіри — з Христом, Пастирем, Який веде її крізь темряву.

Хто слухає Його голос і йде за Ним, той ніколи не загубиться, навіть коли світ темний.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе, мій Пастирю,
дай мені чути Твій голос серед галасу світу.
Дай мені сміливість іти за Тобою,
і вірність, коли важко.
Веди мене до життя вічного,
бо я Твоя вівця, Твоя дитина.
Амінь.

о. Олександр Манзич

Цей уривок— перехід від зцілення сліпонародженого до глибокого навчання про справжню духовну сліпоту і Христову роль як Пастиря і Воротаря. Тут Ісус проголошує Себе не лише як Того, Хто відкриває очі, а як єдиний вхід до спасіння.

Дорогі у Христі,
Ісус знову вражає своєю прямотою. Він каже:“ Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали.” Що це означає? Що в Божому світлі падають маски. Люди, які вважали себе праведними і “бачили все правильно” — виявляються духовно сліпими. А ті, хто смиренно шукав істину, — отримують прозріння. Фарисеї були впевнені у своїй правоті. Вони мали Закон, знали Писання, носили титули. Але Ісус каже:“Оскільки кажете: ми бачимо — гріх ваш зостається.”Бо гординя — найгірша форма сліпоти. Вона не дозволяє визнати, що нам потрібен Христос. Ісус далі переходить до образу кошари і вівчаря:“Хто входить не ворітьми — злодій і розбійник. Я — ворота.” Це дуже сильне твердження. Він — єдиний вхід до Божого Царства, до спасіння. Не через обрядовість, не через авторитети, не через “інших лідерів”. Тільки через Христа.

Один молодий чоловік, Тарас, виріс у релігійній сім’ї. Він усе “знав” про Бога — але згодом втратив віру, бо думав, що вже все бачив.
Після важкої втрати він уперше заплакав перед Богом як сліпий, що не знає дороги. І тоді, читаючи Євангеліє, він каже: “Вперше я почув Його голос. Не правила, не філософії — а живого Ісуса, Який мене кличе.”

Не будь сліпим, думаючи, що все бачиш. Коли визнаєш потребу в Христі — тоді прозрієш. Іди до Отця через Єдині Ворота — Ісуса. Слухай Його голос щодня. Бо тільки Його голос дає життя, не обманює і веде до спасіння. 

Увійти через Нього — означає визнати Його як Господа, слухатися Його голосу, і йти за Ним, як вівці за пастирем.

МОЛИТВА:

Господи Ісусе, будь для мене Воротами.
Я віддаю Тобі свою сліпоту — відкрий мені очі.
Дай мені пізнати Твій голос серед усіх голосів цього світу.
Поведи мене за Собою — Ти мій Пастир, моя Дорога, моя Правда і Життя.
Амінь.

о. Олександр Манзич