Слово дня

Чи траплялися нам такі ситуації, коли ми маючи якогось друга чи знайомого, із яким нам добре бути і які не міняють своєї думки. Людина із якою тобі є приємно говорити, яка є певна в тому що говорить – якщо сказав то воно так і є. Або можливо нам траплялися люди які постійно міняли свою думку, то раз говорить так, а потім інакше. І ти собі потім багато раз думаєш чи є варто дружити із такою людиною. І много раз люди які є певні, є конкретні, то з ними нам хочеться дружити. Бо коли ти маєш якісь проблеми то ти шукаєш таку людину яка є певна, конкретна у своїх думках і вчинках. Бо сьогоднішне євангеліє є душе серйозне і конкретне, яке показує двох синів і двох отців. 

Є один батько який приводить свого сина який є хворий, має німого духа і батько, який не знає, що робити із своїм сином, як йому допомогти. Приводить його до Ісуса Христа якого посилає Отець. Але є дві різниці між цими синами: один Син є дуже певний, Він знає що Отець його завжди любить, навіть недивлячися які він обставини проживає і навіть коли ці ситуації здаються по-людськи дуже трудними, як говорить Ісус: ,,Треба мені іти у Єрусалим і там бути виданим людям’’. І Він іде, бо є певний.

 І тому цей заклик Ісуса Христа, який він говорить до того батька який приводить свого хворого сина, - ,,О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?” Ісус хоче нам цими словами сказати – о роде невірний, доки ви будете сумніватися у тому що Бог  вас любить. Що навіть коли стаються у тебе певні трудності, то це не означає що Бог тебе не любить, але означає що Отець тебе неймовірно любить. І та певність Ісуса Христа є для нас дуже необхідна, щоб ми у цьому часі Великого посту зустрілися із Ним, із тим який є певний. 

В апостолі сьогоднішньому ми читали, що Він є якір, а якір є тією допомогою, щоб той човен не загубився у тому морі. І Христос хоче стати нашим якорем. Тому нам є необхідно зустрітися із Ісусом Христом, бо тоді не будемо ніколи сумніватися у Його любові. 

о. Михайло Станинець

Часто можемо побачити у читаннях Євангелія такі уривки, коли приводять до Ісуса різних хворих, немічних для того щоб Він допоміг. І постава Ісуса є дуже цікава бо він завжди є той який відкликається на страждання людини, Він хоче бути біля людини і звертає увагу на її потреби. Бо Його місія це щоб бути із нами, бути із людиною. 

У Євангелії часто є сказано, як Ісус оздоровляє хворих словом. А тут у цьому Євангелії Ісус відводить глухонімого у  сторону від народу і робить це зціленні доторкаючись пальцами язика хворого і його вух після чого відбувається зцілення його. 

Можливо кругом нас є небагато глухонімих у тілесному вигляді, але точно є багато глухонімих у духовному сенсі, які нехочуть чути іншого і неговорити із іншими. 

Сьогоднішнє слово запрошує кожного із нас, щоб ми дозволили Ісусу навчити нас цієї простої людяності, щоб стати людиною, яка не закривається перед стражданнями інших, але бачить і пробує чути потребу інших. Важливо є щоб Господь робив із нас таких людей який він заклав у людину від початку її створення. Щоб ми дивлячись на Нього могли приходити до святості.    

о. Михайло Станинець

«Господь сказав до Аврама: “Вийди із землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу”». Історія Авраама починається із заклику до Виходу. Те саме стосуватиметься синів Ізраїлю в Єгипті у часи Мойсея або їхніх нащадків, які вийдуть з Вавилонського полону, а також покликання апостолів та кожної особи, яка відважиться пуститися в дорогу з Господом. Цей вихід не означатиме лише географічних змін – найчастіше він вимагатиме зміни життєвих пріоритетів, змісту щоденної активності, переміни мислення і серця.

Вихід позначатиме початок дороги, яка хоч і матиме свої дуже важливі та значимі віхи, але насправді не матиме кінця, і не через свою утопічність, а тому, що ця дорога – спільна життєва мандрівка з живим та вічним Богом, який запрошує нас до участі в Його проєкті та хоче ділитися з нами Своїм життям.

Ця спільна подорож вимагатиме великої довіри і послуху, а пізніше в книзі Бут. 15,6  ми прочитаємо: «І повірив (Аврам) Господеві, і Він зарахував йому те за праведність». Саме тому в Новому Завіті ім’я Авраама буде згадано понад 70 разів, а Христос назве істинного Бога біблійної віри «Богом Авраама, Ісаака та Якова» (Мт. 22,32). За словами апостола Павла, Авраам, який безмежно довірився Богові, «є отець усім нам», оскільки він «проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів» (Рим. 4,16-18).

Авраамові зараховано за праведність, тобто за правильну поставу щодо Бога і ближніх, його абсолютну довіру до Бога. Напевно, це не було легко. Коли Господь покликав Авраама, йому було вже 75 років (Бут. 12,4), кажучи сучасною мовою, не найкращий і не найлегший час для такої подорожі, таких дій. Крім того, він «втягнув» у це все і свою дружину, і свого племінника, і ще кількасот людей. Бог змінило історію спасіння світу через Авраама, який став батьком віри. Сьогодні Він очікує подібних рішень та кроків від тебе і від кожного із нас.

«Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі». Виглядає, що ізраїльтяни у своїй власній історії мали доволі прикладів, які могли лягти в основу розповіді про Вавилонську вежу або принаймні перегукувалися зі старішими історіями, які відлунюють у книзі Бут. 11,1-9. 

Упродовж історії багато людей намагалося реалізувати своє бачення суспільного ладу та створити свій план щастя для окремих людей, який аж ніяк не враховував Божої волі. В основі таких намірів стояли людське еґо, гординя, ненависть до окремо взятої групи людей тощо. В історії, як страшні шрами на тілі людства, залишилися, а подекуди й далі кровоточать рани від тоталітарних імперій або режимів, де всі повинні були говорити однією мовою і прийняти спільну культуру. Великі імперії (серед сучасних найстрашніші радянська комуністична та гітлерівська нацистська), концентраційні табори (комуністичні та нацистські), сучасні людиноненависницькі режими – усе це намагання людини самоствердити себе без Бога. А якщо людина ставить себе «во главу угла», тоді починається ідолопоклонство чиємусь «я». А ідоли, як відомо, вимагають жертвоприношень. Відтак, Майданеки й Аушвіци, а також ГУЛАГи, КАРЛАГи і СИБЛАГи стали місцями цих страшних людських жертвоприношень задля побудови нових «вавилонських веж». Пророк Даниїл описував ці страхітливі форми організації людського життя у двох образах – великого боввана (Дан. 2,31-45) та звірів, які виходять з моря (Дан. 7). Ці імперії припинять своє існування з настанням Царства Сина Людського – Божого Царства, якому не буде кінця.

Кожен із нас покликаний до розбудови Божого Царства, яке у цьому світі уприсутнюється в Церкві. Це відбувається через служіння Бога Своєму творінню у Слові та Святих Тайнах, у яких Він ділиться з нами Своїм життям. Тому це життя проростає насамперед у нових стосунках між нами – людьми.

о. Михайло Станинець

У сьогоднішньому читанні слова Божого із книги Буття ми чуємо як праведний Ной обробляє землю, насадив виноградник, зробив вино і впився тим вином, а так впився, що аж оголив соє тіло. Бачачи це, його син Хан, почав насміхатися із свого батька, говорячи про те, що зробив батько його – Ной. Хан думав що він знайде підтримку із того що він зробив у очах своїх братів, але вони прикрили батькову наготу і дорікнули Хану за його поганий поступок. Хан знехтував авторитетом свого батька Ноя. 

У сьогоднішньому часі який ми проживаємо великими  ворогами авторитету батька є гендерна політика у всіх її проявах, війна яка забирає наших батьків, синів. І можемо побачити ще багато ворогів авторитету батька. Можемо бачити, як є важко бути батьком – авторитетом у сім’ї своїй, у очах своїх дітей. 

У сьогоднішньому часі багато молодих людей які мають батьків нехочуть слухати і приймати авторитет батька свого. Але найперше мусимо розуміти що цей авторитет батька є дано людині від Бога. І це нам говорить сьогоднішнє слово де сказано: ,,Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам! 26 Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його’’. Один із святих отців Східної Церкви говорить так: ,,Батько дав тобі життя, виховав тебе і що можеш взамін ти йому вернути’’. Тому батьківство, материнство є благословенне Господом і є настільки цінне, що порушення його несе за собою кару. 

Тому у цей час великого посту можемо просити Ісуса Христа, сина Отця небесного, який був послушний Йому аж до смерти на хресті, щоб навчив нас бути послушними і покірними авторитету наших рідних батьків.         

Сьогодні є початок нашого спасіння – говориться у тропарі сьогоднішнього празника Благовіщеня. Тому цей день є прекрасним празником, яким розпочинаємо все наше спасіння. І тому ікона Благовіщеня коли малюється на наших іконостасах, то завжди є зображена ця подія на царських дверях. Тому, цей празник, свято хоче нам говорити, що відкриваються нам двері до іншого світу і тому цей празник стосується кожного із нас. Подія яку проживає Марія, є подією яку кожному із нас потрібно пережити. Бог, який приходить до Марії через ангела і каже їй: ,,Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” І щось подібне Господь Бог хоче зробити із нами. Бо приходить у наше життя і хоче говорити до кожного із нас – радуйся, Господь із тобою, повір Йому. Він хоче робити у нашому житті те що він зробив у житті Марії. А чому? Бо знає наші страждання, і знає де ми знаходимося. Демон використовує страх перед смертю і хоче щоб ми були його рабами. І найбільшу брехню яку постійно демон використовує – це те що Бог тебе не любить. Бо якщо би Бог любив тебе то ти би не проживав своє життя таким способом – жив у іншій країні, не мав би ту хворобу, яка забирає у тебе життя. І всі ті речі які є названі є моментами в яких ми проживаємо страждання, або проживаємо смерть. 

Тому Господь посилає свого Сина який народжується від Діви Марії, яка є покірною дівчиною і приймає те слово яке було сказане Богом через ангела Гавриїла. Марія, яка довіряє Господеві, на яку сходить Святий Дух. І тут є наша трудність бо ми недовіряємо і постійно хочемо допомагати Богу, хочемо командувати Йому, бо ми краще знаємо як правильно має бути упорядковане наше життя. 

І тому у наших молитвах просімо щоб Господь допоміг нам повністю довіритися Йому так, як це зробила наша Діва Марія.    

Сьогодні читаємо слово Боже із книги Буття де можемо почути як насправді Бог любить людину і продовжує її любити навіть не дивлячись на її слабкості, її упадки.

Чуємо одне таке речення, що Господь розкаюється, що не буде більше знищувати людину із лиця землі не дивлячись на те, що людина є схильна до гріха від своєю юності, від своєї молодості. Якщо подивитися від самого початку – від книги Буття, коли Адам і Єва згрішили то якими б покараннями Бог не обкладав людину все ж таки людина продовжує грішити. Коли Адам і Єва непослухалися, то були покарані. Коли Каїн убив свого брата Авеля то також поніс покарання, потім Ламех убив дитину і людину то також отримав покарання а потім потоп. Тому у посланні до Римлян апостол Павло говорить про себе і кожного із нас так (Рим.7, 18б-19): ,,Бажання бо добро творити є  в мені, а добро виконати, то – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу”.

Тому із цього замкненого кола нас може звільнити тільки Ісус Христос. Тому можемо бути вдячні Господеві за те що він нас так сильно любить, що помирає заради нашого спасіння на хресті, звільняючи нас із рабства гріха. А також про це говорить апостол Павло у посланні до Римлян дякуючи і прославляючи Ісуса Христа за його безмежну любов до нас грішних (Рим.7,24-25): ,,Нещаслива я людина!  Хто мене визволить від тіла тієї смерти? Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!“

Тому можемо у наших кожноденних молитвах дякувати Ісусу Христу за велику його любов до нас, а також просімо, щоб Бог звільнив мене від мого гріха.      

о. Михайло Станинець

Бездушною зветься та людина, в якої мало співчуття до інших, через що вона є жорстокою, байдужою, злою. І дійсно, наша душа це мірило доброти і людяності. Отже, чим більше людина готова терпіти за інших, тим великодушніша вона.

Здобувати увесь світ легше, аніж володіти своєю душею. Бо ми зазвичай вибираємо, за що боротися. А коли нам треба погодитися на страждання заради добра інших – ми жертвуємо своїм даром свободи. Та саме тут криється душевність – у нашій жертовності. 

Для душі властива річ притягувати споріднену. І це ми звемо однодушністю. Так легко змагатися в пориві однодумності... І як її бракує кожному одинокому борцеві!..

Для перемоги над світом та його спокусами Ісус дав нам Церкву Ніби материнським молоком вона заповнює порожнечу нашого бездушного поводження – життям Святого Духа. А знаки правдивої дороги за Христом лишаються все ті ж самі: це хрести. Спочатку маленькі. Потім вони множаться і виростають. І накінець, їх змінює один великий. Це Хрест, на якому людина помирає. Не сама, не бездушно, а разом з Ісусом, у єдності зі всіма християнами. І ця єдність обов’язково відродить в ній нове життя!

Кожна людська доля наповнена великим Божим промислом. І людина не залишається на самоті у найважчі хвилини земного існування. Від сотворення і на віки кожен з нас пов'язаний вузами любові зі своїм Небесним батьком.

Ми досвідчуємо цю любов у різний спосіб. Найбільше можна її відчути відповідаючи на план Божого спасіння щодо нас. Для цього потребуємо досліджувати Божу волю у особистому житті через молитву розважання на щодень.

Але стається, що ми не хочемо йти за Божим планом. І тоді на нас падуть важкі випробування, ми втрачаємо розуміння свого правдивого призначення на землі. Смуток породжує відчай та зневіру.

І навіть тоді нас не покидає всюдисущий Бог. Він продовжує шукати спосіб щоб змогти без найменшого нав’язування подарувати нам своє благословення. Хоч іноді це терпеливе Боже до нас ставлення ми сприймаємо як Божу байдужість чи жорстокість до нас. 

А іноді наша гріховна природа прагне принесення жертви Богові, бо ми не віримо у безкорисливу доброту Творця. І Бог приймає наші жертви, і воздає всім набагато більше. Хоча тільки подяка і похвала з наших уст дійсно потрібні Богові.

Яка причина болю і страждань у житті? Людина шукає їх поза власним буттям. Але в багатьох наших бідах, безсумніву, винні ми самі. У протистоянні зі злом як джерелом нашого страждання ми не повинні покладатися тільки на себе і свій розум. Але саме від нашої розважності та набутого досвіду у боротьбі слід відштовхуватися для опанування собою. А коли опануємо себе, то Господь нас звільнить від всіх інших бід.

Ми дякуємо Богу, що виконав непідсильне для нас завдання і переміг смерть та диявола.  Тепер нам не треба боятися стояти на стороні правди і життя. Але мудрість поводження у житті властива тільки тим, хто з усіх сил вступає у боротьбу найперше з власними слабкостями.

Тож нехай нам відкриються очі на власні гріхи, а розум не закидає нам спокуси відійти від Божого закону. Старанність та праведність нехай відкривають двері на Боже благословення, яке скріплює людську волю у часи випробувань та сумнівів.

о. Роман Лозюк

В розпізнанні справжніх цінностей слід іти важчим шляхом. Треба прикласти чимало зусиль, щоб почути голос правди серед хаосу життя. 

Ніколи людству не осягнути вершин пізнання, позбувшись богобоязні. Мова йде не про переляк через кару Божого гніву. Острах Господа, навпаки, відкриває нам знання створеного Ним світу. Через дар віри ми роздумуємо над незвіданим у надії. 

Вчителя ж мудрості нам дав Господь. І ним є Дух Святий. Його ми запрошуємо у своє життя через витривалу молитву. А Його поради роблять нас мудрішими та розважливішими.

Також цей гість людського серця сіє в нім покору. В Його присутності людина, пізнавши новизну, не несеться вгору і не зневажає слабшого. Вона з усього радіє, є лагідна, і думки її про те, що добре, чесне та справедливе.