Слово дня

Якась жінка, зворушена ділами Ісуса Христа, вигукнула зворушливі слова, змушують нас замислитися. А що б вигукнув я, побачивши Ісуса Христа, який іде вулицею мого міста? Благословення цієї жінки повні експресії й ентузіазму, але це тільки одна з можливостей. Інші кричали: «Осанна Цареві!», а ще інші: «Розіпни Його!». Варто зазирнути у своє серце, щоб дослідити, які слова народжуються в мені, коли я дивлюся в обличчя Ісуса Христа, чи бачу його присутність біля себе. Сила і зміст цього вигуку дуже багато сказали б про мене, про стан моєї душі, моєї людяності.

О. Тарас Бурлака 

В цій євангельській розповіді бачимо, як Ісус благословляє дітей, Лука пригадує нам, що тільки смиренні люди, які у своїй щирості, довірливості та чистоті подібні до малих дітей, зможуть увійти в Боже Царство… тому кожен, поки не довіриться Богові, як мала дитина, не зможе осягнути Царства Божого. Ісус навчає, що людина сама спастися не може (неможливе в людей), бо спасіння є Божим даром (можливе в Бога). Цей дар передусім отримують ті, які ставлять Бога на перше місце – саме це означає залишити рідних заради Царства Божого.

О. Тарас Бурлака 

Для нас Ісус Христос порівнює кінець світу з двома подіями Старого Завіту. Першим був потоп, до якого були готові лише ті, хто повірив Божому Слову. Другим стало знищення Содому і Гоморри, з яких врятувались тільки ті, хто слухав Бога. Тому в часі, в якому живемо ми, не буде інакше: врятуються тільки ті, хто повірить у Боже Слово. Ті, кого покличуть, і вони зразу, без вагань, залишать все і негайно поспішать, щоб піти за Христом. Ті, хто не обертатимуться назад, кинуть все без жалю, віддадуть своє життя в руки Спасителя. Та нам не потрібно будувати ковчег, чи тікати з наших міст, бо нашим сховищем, нашим Ковчегом і горою спасіння є Ісус Христос.

О. Тарас Бурлака 

Кожен хоче знати «Коли прийде Царство Боже?» Існує два типи фальшивих пророків. Перші це ті, хто каже що кінець світу вже близько. Другі - це ті, хто каже, що до кінця світу ще далеко. Істинні пророки, що слухають Слово Боже і відкриті на Його волю, говорять наступне: ми повинні довіряти Ісусу Христу і кінець світу настане тоді, коли для нас це буде найкраще. В сьогоднішньому Євангелії ми читаємо: «Царство Боже є між вами». Для кожного з нас це означає, що Ісус знаходиться так близько до нас, наскільки це можливо. Тому чи варто нам боятися кінця світу, якщо ми з Христом.

О. Тарас Бурлака

"Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, людина, що розум придбала, бо її придбання ліпше від придбання срібла і понад золото такий прибуток (Припов 3, 13. 3, 14)".
Неодноразово ми, дивлячись на те, що мають багачі, думаємо, що якщо б ми мали такі статки, нам вистачило б для життя, а також ми би ділилися з нужденними. Але якщо ми не навчилися ділити з меншого, того, що в нас вже є, то з більшого ми ділитися також не зможемо. Дивлячись на притчу про багатого чоловіка і бачачи щедрість Бога, щодо нього, ми бачимо, що він навіть не допускає в своєму серці думки давати із свого надлишку щось потребуючим ближнім. Це є небезбека для нас. Ми маємо можливість від Господа ділитися тими благами, що маємо, не задумовуючись над тим, чи буду я мати більше, бо про це дбає Господь. Замість того, щоб багатіти тут на землі, ми будемо багатіти у Бога.

О. Віктор Мица 

Ап. Петро, говорив також - " Господи, з Тобою я готовий піти й у в'язницю і на смерть ( Лк 22. 33)", та потім тричі зрікся Ісуса.

Багато є перешкод, щоб іти або бути правдивим послідовником Христа.

Часто мені передешкоджає комфорт мого життя, очікування мого спадку від батьків, а також оцінка людей, особливо рідних, що вони скажуть, якщо я відмовлюся від всього і стану учнем Ісуса.

Один чиновник, Вільям Берклі, розповідав про одного арабського юнака. Йому було запропоновано стипендія та навчання в Оксфордському і Кембріджському університетах. Та він відповів, що поїде лише тоді, як поховає батька. На той час, його батькові було лише 40 років.

Тримаючись за ці земні, так би мовити, важливі речі, втрачаємо можливість, стати учнями Христа. В більшості, нажаль ми, християни, не є правдивими учнями Ісуса.

Проживши це земне життя в достатку, комфорті, здобувши досить високі місця, посади між людьми, можемо втратити вічність з Богом.

Яким буде наш вибір сьогодні? 

Запрошуймо інших братів і сестер, щоб роздумували кожного дня, чи іду я за покликом Христа? Чи намагаюся стати учнем Ісуса? Чи ділюся Доброю Новиною про Царство Боже з іншими? Чи розмовляю про Спасителя в себе вдома?

Бути правдивим учнем - це поставити Ісуса Христа в самий центер мого життя і наслідувати його повсякчасно! Амінь

О. Віктор Мица

Ісус, в Єв. від Луки 16.1-9, розповідає притчу про управителя, якого Господарь запідозрив у марнуванні свого майна. Маючи в управлінні стільки багатства, управитель почав вважати його в якійсь мірі своїм.

Ця притча скеровує нас до іншії притчі на дії блудного сина. Він взявши майно батька, що належало йому ( так би мовити), пішов і розпоряджався немудро, допоки не залишився ні з чим.

Як у випадку блудного сина, так і управителя, результатом виявилося - втратити все!

На щастя, кожен з персонажів, користає ту останню можливість навернення, щоб бути прийнятим.

Кожен з нас,  має пам'ятати, що все належить нашому Отцю, Господарю, Батькові, Панові, але з любов'ю вручене нам, щоб ми мали всього вдосталь і користали у своїх потребах та потребах наших ближніх.

Ап. Павло у першому посланні до Коринтян навчає нас, як ми повинні

користуватися всім що Господь дав нам.

" За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий поклав основу, а інший на ній будує. Нехай кожний вважає, як він будує. ( 1 Кор. 3.10)"

Якими управителями (адміністраторами) будемо ми, залежить від нас, та пам'ятаймо, що Господар може в будь яку хвилину попросити звіт.

Управляймо, будуймо і користаймо мудро. Амінь.

о. Віктор Мица

" Отак, кажу вам, що на небі буде більша радісь над одним грішником що кається, як над дев'яносто дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння (Лк. 15. 7)".

Неодноразово ми, християни, люди з вірою в Єдиного Бога Отця, необачно або з гордості, можемо відкинути слабких у вірі або людей, що згрішили.

Натомість Ісус, заходить в будинки, приходить на поля, на роздоріжжя, опускається в найнепроглядніші місця нашого існування, щоб віднайти загублену цінність - Душу грішника.

Віднаходить тих, що заблукали і радіє великою радістю, що віднайшов втрачених. "Цей грішників приймає і їсть разом з ними (Лк. 15.2)".

Осудження, відкинення, погорда, байдужість не є єфективним методом до навернення або віднайдення грішників. Навпаки, ми самі дозволяємо гріху, відводити нас від Бога, і блукати.

Натомість  пригорнути з батьківською любов'ю, допомогти підвестися з упадку, відшукати заблуканих і привести до Церкви - це стати чоловіком, що знайшов загублену вівцю, це стати жінкою, що знайшла загублену драхму, це стати тими, що радіють з навернення навіть одного грішника. 

Місія нас, як християн - це допомагати Богу знаходити тимчасово втрачених, бо і ми неодноразово губимося і Бог нас знаходить і радіє за нашу навернену душу.

" Ви бо колись були темрявою, тепер же - світлом у Господі, поводьтеся як діти світла( Еф 5.8)". Амінь.

О. Віктор Мица

Роздумуємо сьогодні над Словом Божим з Єв. від Луки 14 гл.
Майже всі люди, маємо рівень любові дуже звужений, обмежений, на рівні батьків до дітей і навпаки. Але Господь наш Ісус Христос, бажає, щоб людина була щаслива в повноті Божої любові, тому акцентує увагу на собі.
Запрошує нас, відв'язатися від всього, що ми маємо, навіть від рідних, друзів, знайомих і всього матеріального, немовби зненавидіти все, що відволікає мене від правдивої подорожі вже тут на Землі з Ісусом.
"Хто не несе свого хреста і не йде слідом за мною - не може бути моїм учнем(Лк. 14, 27)".
Що б у повні пізнати Божу любов, щиру любов, найперше, кожного ранку ми повинні дивитися на Хрест, де така любов у повній мірі виявляється.

У Пс. 69.37,  знайдемо такі чудові слова: " Потомство слуг його візьме його у спадщину, і ті, що люблять Бога житимуть у Ньому.
Сьогодні Слово Боже спонукає нас розкласти пріорітети, роздумати,  наскільки я є готовим до будування, щасливого життя в Ісусі?

О. Віктор Мица

Третьго дня, Бог наказав Землі родити рослини, дерева і плоди за їх родом. Земля робить це до сьогоднішнього дня на Слово Господнє.

Сьогодні ми є споживачі цих земних благ, маємо обов'язок, бути такими ж безкорисливими і з любов'ю ділитися, як Отець наш Небесний все нам дає.

Сьогоднішнє Євангеліє від Луки (14.12-15), запрошує нас помічати потребуючих, убогих, калік, кривих та сліпих, і радо їм допомогти не чекаючи нічого взамін, " бо за це все віддасться в день воскресіння праведних (Лк. 14.14)"

"Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім(Лк. 14.15)

О. Віктор Мица

Лк 10:34: "Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним."

Що робити, щоб осягнути життя вічне, щоб могти жити на повну, щоб життя приносило радість і наповнювало? Бог дає нам заповіді, Своє слово, церкву, молитву і ще багато інструментів, які нам допомагають рухатися до цілі. Ці засоби не є цінні самі в собі, але лише як середники, які допомагають нам осягати життя вічне – любов, яка є схожа на ту, котру до нас Господь проявляє. 

В притчі, котру нам Ісус сьогодні розповідає, ця любов є дуже конкретна, виявлена до конкретної особи, в конкретній ситуації і в конкретний спосіб. Це дуже важливо! Любов – це не щось розмите, абстрактре, незрозуміле. Любов це щось що можна конкретно проявити і конкретно відчути!

Ісусе, навчи мене бути ближнім для того, хто цього потребує!

о. Юрій Кіш

Лк. 9:40: "благав я учнів Твоїх, щоб вигнали його, але не змогли!"

Сцена сходження Ісуса з гори Преображення чимось нагадує сходження Мойсея з Синаю і зіткнення з поклонінням золотому тельцю (пор. Вих 32,19). Коли Бог відкривав Свій шлях на горі, внизу бракувало віри. Люди віддавали перевагу власним уявленням про божественність, вважали за краще рукотворний знак, ніж довіру до Невидимого. 

Учні Ісуса, яким Він сам дав «силу й владу над усіма бісами» (Лк 9,1), мабуть, намагалися використати їх якось по-своєму, забуваючи про довірливу залежність. На запитання про причину їхньої поразки Христос відповідає: «через вашу малу віру» (Мт 17:20). Можливо, учні не хотіли бути дітьми, свідомими власної немочі, які хочуть покладатися виключно на Отця, який не відмовляє у Святому Дусі тим, хто просить.

Віра – це не самозакоханість, не впевненість у тому, що я «маю» Бога і силу. Віра – це впевнена надія, що Бог тримає мене в своїх добрих руках, що Він знає, чого ми потребуємо в цей момент – я і людина, яку я зустрічаю.

Ісусе, навчи мене більшої віри!

о. Юрій Кіш