БОГ СТАВ ЗЕРНЯТКОМ, ЩОБ ПОМЕРТИ ЗА НАС
До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.
2 Кор. 192 зач.; 11, 5-21.
5. Браття, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів». 6. Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали.
7. Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору: вам бо проповідував я даром євангеліє Боже? 8. Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, 9. бо мені у моїй нестачі помогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, та вважатиму й далі. 10. Як істина Христова в мені, хвали цієї ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11. Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12. А що роблю, те робитиму й далі, щоб не дати ніякого приводу тим, що шукають приводу, щоб бути, як ми, у тому, чим хваляться. 13. Такі бо – лживі апостоли, робітники лукаві, що вдають із себе апостолів Христових. 14. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. 15. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми.
16. Знову кажу: нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17. Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18. Тому що багато інших хваляться з причин тілесних, я також буду хвалитися, 19. бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20. Ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто ставиться до вас ізгорда, коли хто б'є вас в лице! 21. На сором вам кажу, якими слабкими себе показали.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 15 зач. 4, 1-9.
1. Одного разу почав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, і він увійшов у човен та сидів у ньому, на морі, і ввесь народ був на землі при морі. 2. Він багато навчав їх у притчах, і говорив до них у своїм навчанні:
3. – Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. 4. Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його. 5. Інше впало на ґрунт каменистий, де не було багато землі, і вмить зійшло, бо земля була не глибока. 6. Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висохло. 7. А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, і воно не дало плоду. 8. Ще інше впало на добру землю і, вигнавшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше.
9. І додав: – Хто має вуха слухати, хай слухає!
РОЗВАЖАННЯ – БОГ СТАВ ЗЕРНЯТКОМ, ЩОБ ПОМЕРТИ ЗА НАС
Притчі Ісуса містять настільки велику глибину, що їх можна пояснювати та розуміти на дуже багатьох рівнях. У майже 40-ка притчах Ісус із неперевершеною майстерністю та вражаючою влучністю передав те, що людською мовою передати майже неможливо, – тайну Божого Царства, його приходу, росту, реакції на нього… Притча про сіяча не виняток – її можна читати й переживати на багатьох рівнях. Найпростіше сприймати її як частину Історії спасіння, яка дещо інакше представлена у притчі про злочинних виноградарів (Мк 12:1−12; пор. Іс 5:1−7): на Божі дари та ініціативи завжди є різна реакція – як позитивна, так і негативна.
Перечитуючи цю притчу, варто завжди звертати увагу на велике Боже смирення, навіть певну делікатність у ставленні до людини. Бог уподібнюється до малого зерняти, яке вмирає, щоби принести плід і дарувати чи підтримати комусь життя. Зерно має в собі велику силу та потенціал, але непридатний ґрунт може повністю заблокувати ріст навіть найкращого зерна.
З іншого боку, вражає Божа щедрість та великодушність. Сіяч щедрий так само, як щедрий і великодушний Небесний Отець, Який посилає Своє Слово – Свого Єдинородного Сина до тих, які чують, і тих, які інколи чути не хочуть. Як би дивно це не звучало, але цю щедрість Божої любові можна порівняти з «марнотратною» любов’ю батька, який великодушно приймає молодшого сина після повернення з далекого краю, і водночас щирий і смиренний щодо старшого, який не може вибачити батькові, що той прийняв свого заблуканого молодшого сина (пор. Лк 15:11−32).
Щедре сіяння сіяча розбиває у друзки всяку людську прагматичну логіку, всілякі розрахунки та порахунки й уможливлює нове життя навіть там, де воно видається просто неможливим. Коли Ісус прийшов у дім Закхея то сказав: «Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10). Ця парадоксальна логіка відлунює і в притчі про сіяча.
о. Роман Северин