Господь випробовує серце
З книги Буття читання
Бут. 18,20-33
Далі Господь сказав: Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий. Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати. І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом. Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді? Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них. Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто? Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять. І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока. Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять. Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: Не зруйную заради двадцятьох. Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять? І відповів: Не зруйную і заради десяти. Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце.
З книги Приповідок
Прип. 16,17-33; 17,1-17
Путь праведних — від зла відступити; душу свою збереже, хто на путь свою вважає. Погибелі передує гординя, падінню ж — бундючний дух. Ліпше бути тихим із смиренними, ніде з гордими ділити здобич. Хто вважає на слово, той знаходить добро; хто покладається на Господа, той щасливий. Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; ласкавість уст дає наука. Розум — джерело життя тим, хто його має, а дурнота — безумних кара. Серце мудрого його уста навчає, і губам його додає знання. Приємна мова — стільник меду, солодощі для душі, і лік для тіла. Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх — дорога смерти. Голод працівника працює для нього; бо його рот примушує до того. Негідник коїть лихо, і на губах у нього мов вогонь гарячий. Лукавий чоловік сіє незгоду, а донощик приятелів розділює. Насильник зводить сусіда свого, і веде його на путь недобру. Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; а хто закусує губи, той зла накоїв. Сиве волосся — вінок чести: його знаходять на праведній дорозі. Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто. У пазуху кидають жереб, але від Господа залежить вирок. Ліпше шматок хліба та мир до нього, ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода. Розумний слуга старшує над ганебним сином, — з братами він розділить спадщину. Як горно срібло, а вогонь золото, так Господь випробовує серце. Злочинець уважний на згубну мову, а брехун прислухається до лукавого язика. Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; і хто нещастю радий, той не уникне кари. Вінець старих людей — сини синів; слава ж дітей — їхні батьки. Не личить дурневі наказуюча мова, тим менше князеві — уста брехливі. Гостинець — самоцвіт для того, хто його має: куди б не обернувсь він, матиме щастя. Хто провину покриває — той любови шукає; хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє. Більше картання проймає розумного, аніж дурного сто ударів. Лихий шукає тільки заколоту, тож на нього посланий буде жорстокий ангел. Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє. Хто за добро злом платить, від хати того зло не відійде. Почати сварку — немов випустити воду: покинь спір, заки зчиниться сварка. І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, обидва вони огидні Господеві. Навіщо гроші в руках дурня? Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема. Друг любить протягом усього часу; він братом буде, коли спаде нещастя.
Господь випробовує серце
Багато людей помилково думають, що їхній гріх є лише їхньою приватною справою, навіть вважають, що Бог не звертає увагу на їхнє життя та на їхні гріхи. Але книга Буття нам сьогодні доводить, що скарги про грішне життя людей піднімаються до Неба, і Бог хоче навести лад, бо гріх завжди робить безлад. Бог є справедливий, Він перевіряє, чи ті скарги правдиві, чи ні (пор. Бут.18,20-21). І поряд із грішними людьми бачимо праведного Авраама, який хоче стримати справедливий Божий гнів. Він закликає Бога до милосердя, щоб Він помилував ціле місто заради декількох праведників, які там живуть. Авраам навіть торгується з Богом, і Господь обіцяє, що навіть заради десяти праведників залишить ціле місто (пор. Бут.18,32). Отже праведні люди можуть стримувати справедливий гнів Божий. З цього можемо порозуміти, наскільки є важливо нам молитися і перепрошувати Господа навіть за тих, які страшно грішать, випрошувати Боже милосердя для всіх.
А коли запитаємо, що привело Содому та Гомору до такого стану перебування в тяжких гріхах, то у книзі Приповідок знаходимо відповідь: «Погибелі передує гординя, падінню ж – бундючний дух» (Прип.16,18). Це бачимо часто і в сучасному світі, бо багато людей у своїй гордині не хочуть бачити власні гріхи, більше того, вони ще й бунтують, що ніби Бог через заповіді забороняє їм грішити. І це приводить до остаточної загибелі. Ці люди думають, що ходять легкою дорогою, але забувають, що «Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх – дорога смерти» (Прип.16,25). Тому, коли стараємося жити праведним життям, не потрібно боятися випробовувань, адже це є ознакою того, що Господь нас цінує, як щось дорогоцінне, на подобу срібла і золота, бо «Як горно срібло, а вогонь золото, так Господь випробовує серце» (Прип.17,3).
о. д-р Августин Соланський