Господня воля понад усе!

З книги Буття читання

Бут. 22,1-18 

Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: Аврааме! Той же відповів: Я тут! Бог сказав: Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу. Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог. На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце, сказав своїм слугам: Побудьте тут з ослом, а я з хлоп’ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас. Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі. Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: Батьку! — А той: Що тобі, сину? Ось, каже він, вогонь і дрова; а де ягня на всепалення? Авраам же: Бог подбає собі ягня на всепалення, сину. І йшли вони обидва разом. Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах. Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Я тут! І сказав (Бог): Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться — аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. І назвав Авраам те місце Господь явився, як то й посьогодні кажуть: На горі, де Господь явився. Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба; і сказав: Клянуся мною самим — слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу.

З книги Приповідок читання

Прип. 17,17-28; 18,1-5

Друг любить протягом усього часу; він братом буде, коли спаде нещастя. Не має глузду той, хто зобов’язується і дає запоруку перед ближнім. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає. Підступне серце добра не знаходить; язик лукавий у біду потрапляє. Хто народжує дурня — собі на журбу народжує; тим то батько дурного радощів не знає. Веселе серце — ліки добрі; а дух прибитий висушує й кості. Гостинці з пазухи бере безбожний, щоб скривити стежки правосуддя. Мудрість у розумного перед очима, дурного ж очі на край землі несуться. Безумний син своєму батькові досада, і гіркота тій, що його вродила. Карати справедливого не добре, як і бити благородного за правоту. Хто в словах здержливий, той має знання, і розумний той, у кого кров холодна. І дурень, як мовчить, здається мудрим, і розважливим, як стулить губи. Хто відокремлюється, той шукає власного бажання й кепкує з усякої розумної поради. Дурний у розумі не кохається, він лише свій дотеп виявляє. Із злом приходить і погорда, а з ганьбою й сором. Глибокі води — слова уст людини; струмок розливний, мудрости джерельце. Воно не добре — вважати на особу злого, щоб праведника на суді скривдити.

Господня воля понад усе!

Розуміючи, що Бог не може від нас бажати такі речі, які не є на нашу користь з огляду на вічне життя, ми маємо чинити так, як поводився Авраам у страшному випробовуванні, яке Господь дав йому. Коли Бог попросив його принести в жертву свого сина Ісаака, на якого він так довго чекав (пор. Бут.22,2), то він навіть не питав Господа: «Чому? Для чого? Може краще щось інше зробити?». Він встав, взяв сина і пішов на Богом призначене місце, щоб принести дитину Йому в жертву (пор. Бут.22,3). Важко навіть уявити, які думки міг мати Авраам, але він покірно, переборюючи свої почуття, емоції, робить те, що просить Господь. Він до останнього знає і вірить, що Бог краще знає, як йому чинити. А Господь, у свою чергу, чекає у випробовуванні до останньої миті – лише тоді втручається і зупиняє Авраама, коли той вже взяв ніж, щоб заколоти сина, бо тільки тоді Бог пересвідчується, що Авраам вірний до кінця. А чи ми маємо таку віру і довіру до Господа? 

У житті Авраама бачимо мудрість книги Приповідок: «Хто в словах здержливий, той має знання, і розумний той, у кого кров холодна» (Прип.17,27). Він не сперечався з Господом, він знав, що Божий розум вищий від його розуму, і зберігав холоднокровність до останнього. Через таку поведінку, через повну довіру до Господа людина може мати веселе серце, яке не засмучується у часи випробовування, бо «Веселе серце - ліки добрі» (Прип.17,22). Подібно, коли ми маємо прибитий дух, коли задаємо забагато питань, коли сумніваємося у всемудрості Божій, то входимо у глибоку депресію, бо «дух прибитий висушує й кості» (Прип.17,22).

о. д-р Августин Соланський