Кожен із нас покликаний до розбудови Божого Царства, яке у цьому світі уприсутнюється в Церкві.
З книги Буття читання.
Бут. 10,32-11,9
32 Такі то були родини синів Ноя за їхніми родами та за їхніми племенами; від них розповсюдились народи по землі після потопу.
1 Уся земля мала одну мову й одні слова. 2 І сталося, що люди, пересуваючися зо сходу, знайшли рівнину в Шінеар-краю й осілись там. 3 Вони сказали один до одного: Нумо лишень робити цеглу та випалювати її. І була цегла їм за камінь, а земляна смола за заправу. 4 Та й сказали: Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім'я, щоб ми не розпорошувались по всій землі. 5 Тоді зійшов Господь побачити місто й вежу, що їх сини чоловічі будували 6 і мовив Господь: Оце вони один народ і мова в них усіх одна, і це щойно початок їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити. 7 Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного. 8 І розсіяв їх Господь звідтіля по всій землі, й вони перестали будувати місто. 9 Тому то названо його Бабел (Вавилон), бо там Господь помішав мову всієї землі й звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
З книги Приповідок читання
Прип. 13,20-14,6
20 Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; | а хто приятелює з дурним, - той зледачіє. 21 Грішних переслідує нещастя, | а добро - нагорода праведним. 22 Добрий свою спадщину онукам залишає, | а майно грішника для праведника бережеться. 23 Цілина бідних родить багато збіжжя; | за браком правосуддя не один гине. 24 Хто щадить різки, ненавидить сина; | хто ж його любить, той завчасу карає. 25 Праведний їсть собі досхочу, | а живіт злих терпітиме нестачу.
1 Мудрість будує свій будинок, | а дурнота його руйнує власними руками. 2 Хто ходить просто, Господа боїться; | чиї ж криві дороги, той ним гордує. 3 В устах дурного - бич гордині; | а губи мудрих їх оберігають. 4 Де волів немає, там порожні ясла; | де бики сильні, там урожай великий. 5 Правдивий свідок неправди не говорить; | фальшивий свідок брехнями дихає. 6 Шукає мудрости насмішник, та даремно, | а для розумного знання річ легка.
Кожен із нас покликаний до розбудови Божого Царства, яке у цьому світі уприсутнюється в Церкві.
«Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі». Виглядає, що ізраїльтяни у своїй власній історії мали доволі прикладів, які могли лягти в основу розповіді про Вавилонську вежу або принаймні перегукувалися зі старішими історіями, які відлунюють у книзі Бут. 11,1-9.
Упродовж історії багато людей намагалося реалізувати своє бачення суспільного ладу та створити свій план щастя для окремих людей, який аж ніяк не враховував Божої волі. В основі таких намірів стояли людське еґо, гординя, ненависть до окремо взятої групи людей тощо. В історії, як страшні шрами на тілі людства, залишилися, а подекуди й далі кровоточать рани від тоталітарних імперій або режимів, де всі повинні були говорити однією мовою і прийняти спільну культуру. Великі імперії (серед сучасних найстрашніші радянська комуністична та гітлерівська нацистська), концентраційні табори (комуністичні та нацистські), сучасні людиноненависницькі режими – усе це намагання людини самоствердити себе без Бога. А якщо людина ставить себе «во главу угла», тоді починається ідолопоклонство чиємусь «я». А ідоли, як відомо, вимагають жертвоприношень. Відтак, Майданеки й Аушвіци, а також ГУЛАГи, КАРЛАГи і СИБЛАГи стали місцями цих страшних людських жертвоприношень задля побудови нових «вавилонських веж». Пророк Даниїл описував ці страхітливі форми організації людського життя у двох образах – великого боввана (Дан. 2,31-45) та звірів, які виходять з моря (Дан. 7). Ці імперії припинять своє існування з настанням Царства Сина Людського – Божого Царства, якому не буде кінця.
Кожен із нас покликаний до розбудови Божого Царства, яке у цьому світі уприсутнюється в Церкві. Це відбувається через служіння Бога Своєму творінню у Слові та Святих Тайнах, у яких Він ділиться з нами Своїм життям. Тому це життя проростає насамперед у нових стосунках між нами – людьми.
о. Михайло Станинець