Милосердя не може мати вихідних

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 109 зач.; 12, 4-5; 15-21.

4. Браття, як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, 5. отак і ми численні – одне в Христі тіло, кожен – один одному член.

15. Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть. 16. Між собою будьте однієї думки, про високе не мудруйте, але до скромного нахиляйтеся; не будьте мудрі самі перед собою. 17. Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. 18. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі. 19. Самих себе не відомщайте, любі, але дайте місце гніву Божому, написано бо: мені належить помста, я відплачу, каже Господь. 20. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. 21. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 45 зач. 12, 9-13.

9. Одного разу увійшов Ісус у юдейську синагогу. 10. А був там чоловік з сухою рукою. І вони, щоб обвинуватити його, спитали, кажучи:

– Чи можна зціляти в суботу?

11. Він сказав до них:

– Чи є який між вами, що, маючи одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму? 12. А скільки ж чоловік над вівцю вартніший! Тим то і в суботу можна добро чинити.

13. Тоді сказав до чоловіка:

– Простягни твою руку!

Простягнув той, і вона стала здорова, як і друга.

Милосердя не може мати вихідних

Сьогоднішнє євангельське зцілення сухорукого в суботу — це Боже слово, яке говорить у саме серце нашої сучасної української реальності — реальності війни, вбивств, зневаги до людського життя і болючого запитання: «Де Бог у цьому всьому?»

У цій історії Христос ніби навмисно вступає в конфлікт із тими, хто ставить форму понад суть, релігійний обряд понад милосердя, закон понад людину. Він не чекає кращого моменту, Він зцілює саме в суботу — в день, коли це “не можна”. Але для Христа головне — людина, яка страждає. Він бачить не “порушення порядку”, а конкретну долю, конкретну біль. Бо для Бога кожна людина — безцінна, навіть якщо для суспільства вона стала «сухорукою», «непотрібною», «зламаною».

Хіба не це ми бачимо й сьогодні? Скільки людей стало просто “статистикою”? Скільки життів стерто з лиця землі лише тому, що хтось вирішив, ніби має право панувати? Світ забуває, що людина — образ Божий. І саме тому нам так болить.

У час війни Церква — як Христос — має сміливо нагадувати: Сьогоднішнє євангельське зцілення сухорукого в суботу — це Боже слово, яке говорить у саме серце нашої сучасної української реальності — реальності війни, вбивств, зневаги до людського життя і болючого запитання: «Де Бог у цьому всьому?»

О. Іван Купар